Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Подвиг сторчанівців у бою під Гурбами

14:46 25.04.2020
819

Наприкінці квітня 1944 року біля урочища Гурби на півдні Здолбунівського району відбувся найбільший в історії бій між військами НКВС СРСР і силами УПА.

Бій, який точився з 21 по 25 квітня, охопив також частину сучасної Дубенщини й Острожчини (Рівненська область), Кременецького та Шумського районів Тернопільщини. Він закінчився тактичною перемогою радянських військ, але цей тріумф не став вирішальним, адже головної мети наступу бригад НКВС на Гурби не було досягнуто – загони УПА не знищили. Про це пише Микола Манько на сайті Державного історико-культурного заповідника Острога.

Унаслідок бою під Гурбами відбувся контрольований відступ військ упівців і їх подальша партизанська боротьба з продовженням військових та пропагандистських акцій у Західній і Центральній Україні. Важливу роль у зриві радянських планів «блискавичної війни» з повстанцями відіграли героїчні дії куреня, яким командував уродженець села Межиріч під Острогом Олександр Степчук, відомий під псевдо «Сторчан». Нижче подаємо фрагмент мемуарів про подвиг сторчанівців, які залишив відомий повстанський командир Микола Андрощук – «Вороний».

«Штаб командування Групи УПА-Південь в складі командирів: Енея, Ясена, Черника. У той час був при штабі також і пров[ідник] Ле [ідеться про Василя Кука – майбутнього головного командира УПА після загибелі Романа Шухевича]. Штаб містився на схід від урочища «Провороттє», де була чота застави.

Вищезгаданий стан був 23 квітня. Чоло ворожого наступу було скероване в основному від східньої сторони на відтинку куреня Сторчана.

У цьому бою, зі сторони ворога, були стягнені найкращі війська НКВД, добре вишколені, які неменш десять-кратно переважали сили повстанців своєю тільки чисельністю, а вже нема й мови про техніку, маючи до деспозиції танки, лі­таки і артилерію. До цього додати агентів-внутрішників, яких мало НКВД у відділах УПА, що докладно інформували ворога про все, що діється в нутрі даного відділу, зраджували постої, в бою стріляли командирів. Ця пошесть, що розточувала відділи з середини, була страшнішою від танків і гармат.

«І так застано­вившись, це були далеко не рівні сили, просто не до подумання. Тоді, коли повстанці були озброєні тільки в кріси, автома­ти, ручні кулемети, та кілька ПТР-ів, з яких частина була в руках агентів НКВД. Щодо одинокої в тому бою гармати, то вона стріляла тільки «Богові у вікна» керована агентом НКВД Бере­зою (східняк, розроблений Модестом в 1945 р., бувший стар­шина артилерії з ЧА), котрого командування Групи ще в 1943 р. призначило к[омандир]ом артилерії»

Ворожа артилерія мала свої становища біля села Зелений Дуб, звідки стало обстрілювала становища повстанців, а біля полудня цільно почала бити на табор. Табор зараз переїхав дальше на захід, за дорогу Гурби – Мощаниця. Між годинами 9-11 на відтинку становищ куреня Сторчана, від с[іл] Чернява і Святе, ворог, кинувши велики сили у наступ, прорвавсь в середину. Але негайно було кинено сотню що була в резерві і ворога відперто на старі становища.

«Так упродовж цілого дня більшовики 7 разів наступали на відтинку становищ куреня Сторчана. Найбільший і останній бій був перед самим вечором, де ворог в друге прорвав лінію, але після тяжкого і впертого бою його було вже перед самим вечором відбито. В цьому бою упав к[оманди]р Сторчан та 60 стрільців з його куріня»

Вже темніло, як затихли останні стріли. Більшовики вицо[ф]ались з ліса і окопались, та підтягали дальше свіжі війська, щоб на ранок 24 квітня, розпочати наново наступ.

Командування Групи постановило за всяку ціну вирватись з блокади, щоб тим врятувати відділи, бо завтра може бути запізно.

Вночі з 23 на 24 квітня стягнено зі становищ війська на «Провороття», де наскору руку впорядковано курені. На місце упавшого к[оманди]ра Сторчана, Ясен призначає Гірчиц (раніше Лихо, родом з с. Уїздці, р[айо]н Мізоч, котрий до того часу був політвиховником при штабі к[оманди]ра Ясена).

Маршрут намічений в північному напрямку села Буща, Дерманський і Верхівський ліси і дальше на північ за річку Случ…».


Спогади М. Андрощука – довоєнного жителя хутора Озера села Розваж, підпільника осередку Організації українських націоналістів в Острозі та в’язня міської тюрми 1938 – 1939 рр., в 1943 р. організатора розвідувальної служби, а пізніше – відділу польової жандармерії при штабі південної групи УПА під командуванням «Енея» (Петра Олійника) можна прочитати у книзі: Андрощук Микола. Записки повстанця / Микола Андрощук-«Вороний» ; ред. Ігор Марчук. – Л. ; Торонто : Літопис УПА, 2011. – 127 с. – (Літопис Української Повстанської Армії. Серія «Події і люди» ; кн. 13).

Ці спогади важко хворий на туберкульоз командир писав в одній із повстанських криївок в 1947 – 1948 рр. Після смерті М. Андрощука машинописний примірник спогадів потрапив до рук радянських спецслужб, і в наші дні його виявив і опублікував відомий дослідник визвольного руху Ігор Марчук із Рівненського обласного краєзнавчого музею.

До слова, у Здолбунівському районному історико-краєзнавчому музеї сформували колекцію хірургічних інструментів та медпрепаратів із повстанського шпиталю, віднайдених неподалік Гурб.

Коментарі
4 липня
Сьогодні
Вчора
02.07.2020
01.07.2020
30.06.2020
29.06.2020
28.06.2020
27.06.2020
26.06.2020
25.06.2020