Не Берестечківською битвою єдиною: що досі зберігає в своїй пам'яті місто Берестечко на Горохівщині

Приблизно за півтори години їзди від Луцька знаходиться мальовниче місто Берестечко. Варто подолати той невеликий відрізок дороги, аби потрапити в місце, насичене величезною кількістю історичних пам’яток. Вже традиційно більшість людей асоціює це містечко лише із Берестечківською битвою, проте на невеликому клаптику землі за всю його історію сталась велика кількість знакових подій  і тут заховано безліч історій, які варто дослідити.

Волинська земля неймовірно багата на історію. Є епізоди, про які всім давно і добре відомо. А є й такі, що заховані у руїнах закинутих костелів, засипані у братських могилах, закриті під замками. Є й багато невідомих історій, про які знають лише віковічні дерева, що були свідками тих подій. Шкода тільки не вміють говорити.

Людські долі засипані, спалені, сховані у стінах, замкнені під замками. Волинська експедиція шукає шляхи до кожної і розказує своїм читачам. Директор Берестечківського краєзнавчого музею Олег Дергай  – та людина, що  має усі ключі до замкнених дверей цього краю, або знає у кого їх шукати. Він і супроводжував завершальну поїздку Волинської експедиції у цьому сезоні.

Олег Дергай показав багато місцевих пам’яток, провів екскурсію у краєзнавчому музеї про Берестечко від перших згадок і аж до сьогодення. Розповів, як з часом мінялось місто і люди, які тут жили.

Розпочали екскурсію у Перемилі з Панської гори. Історик Андрій Павляшик розповів, що  Перемиль – це приклад того, як історія змінювалась.

«Унікальність історії полягає  в тому, що вона – жива. Те, що було в одному вигляді тисячу років тому, в іншому вигляді і під іншим ім’ям існує сьогодні  і за кілька сотень років буде зовсім іншим. Перемиль – тому яскрава ілюстрація»,  – розповів історик.

З його слів, перші згадки про Панську гору зустрічаються ще тисячу років тому. Місце  це було  стратегічно вигідним – близьке розташування до річки Стир та болотяна місцевість не залишились непоміченими.

На цих землях побували руські князі, монголи, угорські війська. Тут були німецькі і радянські солдати. Влада над цими землями постійно змінювалась, а Панська гора завжди була незворушним свідком історії.

Згодом вже їхали до Берестечка. У Берестечку надзвичайно тихо. Ще з самого ранку, поки люди повільно прокидаються, місто оповите туманом, що піднімається з річки. Спочатку здається, що то такий довгий та лінивий ранок як раптом у голові виникає думка, що наявність бодай якогось гаміру тут – щось вкрай неприпустиме.

Дуже близько одне до одного, розташовані Свято-Троїцький собор, костел Святої Трійці та Синагога.  Але будівлі – у максимально протилежних станах.

Костел, який поляки будували з нагоди перемоги над козаками, у стані розрухи. Між величезними дірами у стелі і стінах гуляє вітер. На землю осипаються залишки фресок. На стінах безліч кострубато нашкрябаних написів від  відвідувачів, що не мали й краплі поваги до  костелу і його історії. Колись велична споруда доживає свій залишок дня.

Через дорогу – Собор, який будують вже понад сто років. Його заклали православні міщани в пам’ять про загиблих козаків.

Ще в XVI столітті на цьому місті був дерев’яний храм, на місці якого у 1825 році збудували мурований. А у 1905 року тут розпочали будувати Собор.

Настоятель Собору протоієрей Миколай Качмар провів екскурсію трьома ярусами Собору: показав на яких стадіях знаходяться ремонті роботи на усіх ярусах та розказав його давню  історію.

«Спочатку збудували перший ярус Собору, та будівництво зупинили через Першу світову війну. Частину цегли забрали на вимощення доріг австрійські війська. Після війни будівництво відновили. Тоді Берестечко опинилося у складі Другої Речі Посполитої. Тож невдовзі отримали з Варшави припис завершити будівництво на першому ярусі і спорудити лише один купол, бо не може в польському місті православний храм бути вищим за католицький костел», – розповів священник.

У такому вигляді Собор простояв до 1990-х років. Власними силами люди зводили другий ярус. У 2000-х на запрошення народної депутатки Катерини Ващук  у цих краях побував президент України Леонід Кучма і був вражений масштабами будівництва. Тоді з державного бюджету виділили 20 мільйонів, на які збудували третій ярус і п’ять куполів, покритих міддю, та звели дзвіницю.

У 2019 році громада Собору вирішила приєднатися до Православної церкви України. Від тоді в Соборі відновили будівельні роботи.

Зараз облаштували для богослужінь нижній храм, у якому в радянські часи був склад місцевого плодоконсервного заводу.

Тут місцеві приносять ікони, які вже не використовують вдома. Так вийшов імпровізований музей наколених образів берестечківських міщан.

Очевидно, що роботи тут ще багато і коштів на продовження будівництва потрібно ще більше. Проте, священник не втрачає надії і з захватом розповідає про те, що люди роблять своїми силами тут вже сьогодні.  

Недалеко від Собору – Синагога. Нині тут діє музична школа, а колись у цьому районі міста був єврейський квартал.

«Вулиця, на початку якої розташована Синагога, колись була початком єврейського району. Євреї займались торгівлею та ремісництвом. Коли у місто прийшла німецька влада, тут створили гетто», – розповів Олег Дергай

У 1942 році поблизу Берестечка розстріляли близько трьох тисяч євреїв. Це були місцеві мешканці та люди з околиць, котрих сюди зігнали.

На початку 1990-х на місці розстрілу встановили монумент. Олег Дергай каже, що сюди час від часу приїздять євреї з різних кінців світу. Проте, мало кому вдається прочитати написи українською та ідишем на пам’ятнику.

Територію навколо монументу обкошують, але вона все одно швидко заростає травою, що злегка погойдується від найменшого подиху польового вітру. Від цього тут дуже тихо і спокійно. Сподіваюсь, що не лише нам.

На околицях Берестечка знаходиться ще одна пам’ятка історії -  Мурований стовп. Він споруджений на могилі власника міста, князя Олександра Пронського.  Обеліск збудували з міцної цегли на 16 метрів у висоту. Тут ще зберігся оригінальний напис « Олександр Фрідріхович Пронський, каштелян, помер року 1601, останні дні березня». За легендою, його поховали у кришталевій труні, яку підвісили на ланцюгах.

Олександр Пронський був сином засновника міста. Свого часу він відрікся від православної віри і став католиком, згодом – перейшов у кальвінізм.  За часів діяльності його нащадків місто стало осередком соцініанства(найбільш раціоналістичного напрямку реформації). Саме соцініати мали такі звичаї – будувати пам’ятники на могилах. А сам князь був відомим на всю тогочасну Східну Європу.

Берестечко – не лише про Берестечківську битву. Це надзвичайна місцина, де на невеликій ділянці землі зосереджено велику кількість історичних пам’яток. Тут є музей, собор, костел і синагога, цвинтарі, пам’ятки і пам’ятники. Тут жили люди, які це творили, тут живуть люди, які це зберігають, переказують. Сюди варто їхати, це варто вивчати і знати.