120 років тому народився поет Марко Вороний

Марко Вороний – поет, актор, перекладач, один із яскравих представників покоління «Розстріляного відродження».

Він народився 18 березня (5 за старим стилем) 1904 року в Чернігові. Батьком Марка був теж відомий поет, «отаман української поезії» Микола Вороний. Мама – донька іншого поета Миколи Вербицького-Антіоха. Про це пише Український інститут національної пам'яті.

В пам’ять про діда у юнацькі часи Марко Вороний підписуватиме свої поезії псевдо Антіох. Хрестив хлопчика добрий приятель батька і лідер чернігівських літераторів Михайло Коцюбинський.

Невдовзі після народження Марка шлюб батьків розпався, тож він виховувався в родині мами. Щоправда, батько таки вибив собі право навідувати сина і часто приїжджав до нього. Але вихованням хлопчика займалася переважно бабуся, яка в 6 років навчила його читати по Шевченковому «Букварю». 

Через рік вступив до Чернігівської гімназії, був першим учнем у класі. Революційні події після 1917 року захопили Україну. 

У 1918 році Марко переживає більшовицький терор, а через рік, приховавши вік, записується добровольцем в армію Денікіна (обидва рідні дядьки, Микола і Олександр Вербицькі, були денікінцями) і його відправляють на навчання в Катеринодар. 

Там відкривається правда, що хлопцю немає 16-ти. В армію його не беруть і він лишається в Катеринодарі в ще одного дядька, земського лікаря Григорія Вербицького.

Микола і Марко Вороні. 1920-ті роки. Фото: uk.wikipedia.org

До Чернігова Марко повертається в 1920 році. Батько на той час емігрував у Польщу, хресний і дід померли, мама була розгублена перед дійсністю. Хлопцю ледве вдається влаштуватися вантажником у порту на Десні. 

Того ж таки 1920 року в чернігівському збірнику «Голод» надрукували його перші вірші. А пізніше, коли батько з Варшави переїжджає до Львова, він друкує вірші сина в «Літературно-науковому віснику».

У 1926 році, піддавшись впливу радянської агітації, Микола Вороний переїжджає зі Львова до Харкова і забирає туди сина. Спочатку все у них складається чудово: батько очолює музичну частину оперного театру, допомагає Марку вступити в інститут Нарпросвіти, дає змогу підробляти в театрі. Марко знайомиться з Бажаном, Сосюрою, та Рильським. 

Однак харківський клімат погано впливає на здоров’я Марка і Вороні переїжджають до Києва. З нагоди 35-річного ювілею літературної діяльності Миколи Вороного стотисячним накладом виходять його вибрані поезії. 

Батько допомагає Марку вступити на режисерський факультет Музично-драматичного інституту імені Лисенка і перевестись з Харківського до Київського інституту КомНарПросу, влаштовує редактором на Київській кіностудії ВУФКУ. 

Марко видає книжку про трюки в кіно, перекладає кілька текстів про кіносправу,  дублює фільми з російської на українську. Публікації віршів Марка доходять до сотні.

Перший тривожний дзвінок долі пролунав в 1929 році, коли за «участь» у «Союзі визволення селян» заарештували сестру Мусю, разом з подругами – Галею Левицькою та Ладою Могилянською, у яких знайшли прокламації проти колективізації. 

Щоб уникнути репресій, Марко зосереджується на дитячих книжках, видає збірку віршів «Форвард», щоб показати, що він став свідомим будівником комунізму. За порадою батька, у 1933 році хлопець переїжджає до Москви, де працює в журналі «Нашы достижения».

Але жорна репресій невмолимо затягують Вороних. У 1934 році арештовують батька, Миколу Вороного. Йому пригадують і знайомство з Петлюрою, звинувачують у шпигунстві на користь Польщі. Вирок – три роки таборів, які по дзвінку з Москви замінили на 3 роки заслання.

Марко звільняється з редакції та повертається на Україну, щоб добитись перегляду справи. Але в 1935 році, на день його народження за сфабрикованою справою про терористичну організацію «Всеукраїнський центральний блок» арештовують і Марка. 

Разом з ним у справі фігуруватимуть Микола Зеров, Павло Филипович, Леонід Митькевич та інші. Микола Вороний на волю так і не повернувся – 7 червня 1938 року його з групою селян розстріляли за вироком особливої трійки УНКВС Одеської області.

Марко Вороний відбував покарання на Соловках, звідки на початку листопада 1937 року його з іншим цвітом української інтелігенції відвезли в урочище Сандармох. Всього за кілька днів там розстріляли 1111 «ворогів народу».

Читайте також: Лесь Курбас жив із кулею в серці. І загинув від кулі ката у Сандармоху