Закарпаття: як у краї з’явилася різдвяно-новорічна ялинка

31 Грудня 2023, 15:52
Ялинка у центрі Мукачева біля ратуші, 1936 рік. 943
Ялинка у центрі Мукачева біля ратуші, 1936 рік.

На Закарпаття, яке перебувало у складі Австро-Угорської імперії, різдвяно-новорічна ялинка потрапила із Заходу. 

Прикрашена ялинка – безумовна традиція сучасного святкування Різдва та Нового року. Та мало хто знає, що звичай прикрашати «лісову красуню» бере свій початок у сиву давнину. Кілька тисяч років тому люди вірили, що дерева наділені певними силами, і що в них живуть духи та божества. Бажаючи здобути їх прихильність та задобрити, на гілках дерев розвішували гостинці. Про це пише  Varosh

Ялиця, ідеться в публікації, – вічнозелена окраса Закарпаття, яка велично височіє у горах, і без якої важко уявити самі Карпати. Та ще милішою для серця вона стає коли, оздоблена прикрасами, на недовгий час, поселяється в наших оселях упродовж різдвяно-новорічних свят. Навкруги біліють сніги й потріскують морози, або ж відлига й мжичить дощ, а символічне деревце придає оселі затишну святковість настрою, наповнюючи її лісовою свіжістю й приємним запахом духмяної хвої. Та для чого в регіоні, де росте багато ялинок, заносити її до хати?

Причини цього варто шукати з приходом у Карпати німців із Заходу Європи у XVII столітті й пізніше.

Історично склалося, що християнство, як одна з головних світових релігій, доволі легко трансформувало стародавні звичаї та обряди, наділивши їх новим релігійним контекстом.

Християни перейняли звичаї у своїх пращурів, які на Новий рік у лісі наряджали найбільшу і найгарнішу ялинку. Для прикрас використовували печиво, клаптики кольорової тканини, дерев’яні іграшки та свічки. Навколо дерева водили хороводи, співали та здійснювали різні обряди: на врожай та на добробут у родині. Невдовзі ялинки почали зрубувати й приносити додому, щоб мати «священне» дерево у хаті.

На Закарпаття, яке перебувало у складі Австро-Угорської імперії, різдвяно-новорічна ялинка потрапила із Заходу. Звичаєвість уже було переосмислено на релігійний лад й узгоджено з Різдвом Христовим за юліанським, а пізніше григоріанським Новим роком. Відповідно традицію пов’язали з християнською обрядовістю. Спершу ялинку в хаті почала ставити інтелігенція та міське населення. Пізніше святкова ялинка прижилася у приміських селах, а відтак у всьому краю. Селяни ж, які мешкали у скромних хатах, віддавали перевагу не великому деревцю, а зеленій гілочці. Її клали під або за святу ікону. Хоча й досі деякі сім’ї замість ялинки-деревця практикують наряджати тільки зелене гілля.

В осередку православної християнської віри різдвяну традицію прикрашати ялинку поширили західні місіонери. Сьогодні ялинки ставлять та наряджають у великих храмах та малих церквах. Католики визнають язичницьке походження цього обряду, а от деякі православні священники не дуже полюбляють про це згадувати.

Встановлювали зелену красуню не під Новий рік, а на Святвечір, що передує Різдву. Вірили, що в різдвяну ніч небо розкривається і можна просити від Бога та святих усе, що забажаєш. Тож люди через символ деревця і його пишну зелень просили щедрого урожаю, а через ялинкові прикраси – господарсько-родинного добробуту та благополуччя.

 

Різдвяна ялинка у закарпатських гуцулів. Селище Ясіня, 1930 1940 рр.
Різдвяна ялинка у закарпатських гуцулів. Селище Ясіня, 1930 1940 рр.

Таким чином, на Закарпатті, (у кінці ХІХ та початку ХХ століття) ялинку приносив не Дід Мороз, як на Сході, а «Ісусик з ангеликами». Робили це дорослі приховано, щоб підняти настрій дітям. Тихцем заносили ялинку до кімнати, у яку не пускали малечу, встановлювали прибране деревце, відтак дзвіночками сповіщали дітворі про з’яву чудо-ялинки, яку в народі ще називали «Христовим деревом».

У 1920-х – 1930-х роках, коли Закарпаття перебувало у складі Чехословаччини, традиції наряджання різдвяної ялинки продовжили чеські та словацькі службовці. Закарпатці на верхівці ялинки кріпили променисту зірку, як прообраз вифлеємської «звізди», що своїм «світлом розуму» – (осяянням) освітлює увесь світ. Від неї донизу, з гілки на гілку, тягнулися блискучі, зроблені з фольги, стрічки, які символізували всеосяжну «Божу благодать».

А під деревцем розміщували статуетки Ісусика, ангеликів або ж Святого Миколая. Не забували й про гостинці-дарунки для дітей. Згодом на ялинці засвічували електричні лампочки у формі свічок. Також наші предки запалювали свічку й поруч з ялинкою на столі. Такий звичай побутував у знак пам’яті про померлих родичів, які теж, за давнім віруванням, святкують Святвечір разом з родиною.

Різдвяно-новорічна красуня чеських службовців у селі Новоселиця на Міжгірщині. Фото Карела Ганси з книжки Podkarpatoruská vánoční idyla, 1937 р.
Різдвяно-новорічна красуня чеських службовців у селі Новоселиця на Міжгірщині. Фото Карела Ганси з книжки Podkarpatoruská vánoční idyla, 1937 р.

У 1930-х роках у закарпатських містах, окрім «хатніх», почали встановлювати «головні ялинки», чи то пак загальноміські. Для цього в лісі вибирали густе дерево, й привозили на центральну площу. Наряджали святкову міську ялинку прикрасами, а навколо облаштовували різні будиночки з біблійними персонажами. У Святвечір вона світилась сотнями лампочок. Упродовж трьох днів Різдва і потім свята Нового року до неї сходились дорослі й діти – організовували колективні ігри-забави, співали пісні-колядки та виконували вертепно-вифлеємські дійства.

Після 1945 року, з установленням на Закарпатті радянської влади, «різдвяно-новорічна ялинка» зазнала різних трансформацій. Комуністична влада забороняла і саме святкування Різдва. Ялинку позбавили релігійного змісту й християнських символів, переінакшивши все на атеїстичний лад. Деревце почали прикрашати виключно до офіційно-світського “сусіднього” зимового свята – Нового року – 1 січня, й віддали його в руки не властивому Заходу й центру Європи Дідові Морозу з Півночі, що мав посередницю між собою та дітьми – онучку снігурку. А прикраси на деревце, і зірка, і ялинкові іграшки, теж перейняли символи СРСР.

Різдвяна ялинка в Мукачеві на фоні театру. Початок 1940-х років.jpg
Різдвяна ялинка в Мукачеві на фоні театру. Початок 1940-х років.jpg

З розпадом Радянського Союзу християнська ялинка в Україні проходить реабілітацію. Вона – жива історія нашого краю, тяглості традицій та духовна спадщина, передана предками. Так «Христове деревце» знову осяює наші будинки впродовж усіх різдвяно-новорічних свят.

Читайте також:  На Закарпатті уклали туристичний рейтинг 2023 року

 

 

 

 

Коментар
19/04/2024 П'ятниця
19.04.2024
18.04.2024
17.04.2024