Теременський бій між українськими повстанцями і радянськими партизанами у спогадах «Вороного»

В останню декаду липня 1943 р. відбулися найбільші на Острожчині Рівненської області бойові зіткнення між українськими повстанцями і радянськими партизанами.

Ці події в автобіографічній книзі описав повстанський командир Микола Андрощук-«Вороний»  – уродженець Дерманя, а пізніше житель хутора Озеро, поблизу села Розваж, активіст Українського Доброчинного Товариства і підпільник ОУН в Острозі у 1930-і роки. 1938-1939 років польська влада ув'язнила «Вороного»  в острозькій тюрмі. Про це на сайті Державного історико-культурного заповідника Острога пише Микола Манько.

Книга спогадів Миколи Андрощука-«Вороного» охоплює період з весни 1943 р. по весну 1944 р. і подає широку картину дій українських повстанців на південній Волині. Автор брав безпосередню участь у тих подіях і зустрічався з багатьма повстанськими командирами — Д. Клячківським – «Климом Савуром», П. Олійником – «Енеєм», М. Свистуном – «Ясеном».

«Вороний» писав мемуари  орієнтовно 1948 р.  в повстанському бункері, де він переховувався, вже важкохворий на туберкульоз. У руки радянських спецслужб машинопис із спогадами «Вороного» потрапили вже після смерті автора. В наші дні їх виявив і опублікував окремою книгою, фрагмент з якої публікується нижче, відомий дослідник визвольного руху Ігор Марчук із відділу «Інститут дослідів Волині» Рівненського обласного краєзнавчого музею.

В Суражському лісі, під с. Теремне, р[айо]н Остріг, вже від 3-ох місяців стояла на даному постої більшовицька парти­занка – «отряд Михайлова» в силі коло 350 чол[овік], в тому числі до 100 бувших червоноармійців, між котрими було багато старшин і підстаршин з ЧА. «Отряд» цей, абсолютно не входив в жодні сутички з німцями, а обмежувавсь тільки на грабленню і тероризуванню населення з сусідніх з лісом сіл, як: Терем­не, Андрушівка, Зелений Дуб, Переморівка, Наворочиці, Вілія, р[айо]н Остріг, та Закоти і Сураж, р[айо]н Шумськ. На ці села партизанка мала вплив. А коли вже повстанчий рух полонив і ці села, з яких багато молоді пішло до УПА, то більшовицькі партизани пробували тероризувати свідоміши родини, які брали активну участь в повстанчому русі, або яких сини пішли в по­встанці.

В дійсності, «отряд Михайлова» робив свою розвідчо-енкаведівську роботу. До того мав він по селах своїх людей-агентів, що докладно інформували про все. Від «отряду» курсу­вав зв’язок на схід в Славутські ліси.

У місяці липні к[оманди]р Клим Савур, що якраз в той час перебував на півдні, дав наказ зліквідувати «отряд» в Суражському лісі. Поведено докладну розвідку, при допомозі місцевої мо­лоді, котра мала змогу підійти близько до табору (шукаючи корів, коней по лісі). Розвідкою керував Палій, котрий зібрав вичерпую­чі дані, та накреслив план розположення табору. Через 4 дні все було готове, і 7 сотень війська УПА – від Крука та Черника, вночі непомітно підсунулись під табор, та замкнувши його в персні, – окопались. Зрання розпочався завзятий бій, що тривав кілька годин, але результатів ще не дав жодних. Блокада тривала 3 дні. Становище в більшовицькому таборі ставало щораз гірше, вже не було харчів і води. Командування групи УПА, знаючи ситуа­цію в таборі противника, який був дослівно замкнутий військами УПА – постанови[ло] тримати блокаду ще день-два. І це було напевно загибіллю для більшовицьких партизанів], коли б не сталося щось таке, чого найменше командування Групи споді­вались від «східняків», яких було багато в УПА, і з яких не малий процент були агентами енкаведе. Сталося це на відтинку сотні Петра, де було багато «східняків», а між ними і б[увший] старший лейт[енант] ЧА Орел (котрий пізніше з табору Крука втікав до більшовицької партизанки на Лановеччині), що був вишкільником в таборі Крука. [На] третій день блокади в ночі пропущено через становище сотні без бою рештки більшовицької партизан­ки, на цьому акція й закінчилась. З нашої сторони було вбитими 4-ох повстанців, в тому числі чотовий від Черника. Всіх 4-ох ве­личаво похоронено на цвинтарі в с. Антонівцях. Зі сторони про­тивника кількість вбитих тяжко ствердити, бо упротязі блокади він своїх вбитих закопував. У таборі зверху було тільки 9 трупів. Взагалі все що було поза окопами, увесь обоз, худоба, майно, ще першого дня було вже в руках повстанців.

Командир Олійник-Еней»

Фрагмент мапи (місце табору «Крука» між селами Антонівці та Ілавиця)

Публікатор Ігор Марчук порівнює дані  М. Андрощука-«Вороного» із спогадами учасника тих боїв М. Скорупського-«Макса», який стверджує, що операція розпочалась 23 липня і на два курені було 19 вбитих і понад 15 поранених повстанців. У числі 19-ти кілька тяжко поранених, які через кілька днів померли у шпиталі. 9-ох поховано на цвинтарі села Теремне (між ними один чотовий). 26 липня у с. Антонів­ці поховано курінного А. Мичковського-«Осипа» та ще кількох вояків. Більшовицькі партизани мали 54 вбитих. Про це можна прочитати у книзі М. Скорупського «Туди, де бій за волю» (Київ, 1992).

Читайте також: Подвиг сторчанівців у бою під Гурбами