В'ячеслав Липинський: коротка біографія

17 Квітня 2020, 13:48
2488

17 (5) квітня 1882 народився визначний теоретик українського консерватизму В'ячеслав (Вацлав) Казимирович Липинський (1882-1931)

Політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист, теоретик українського консерватизму. Засновник української державницької історіографії. Один із організаторів Української демократично-хліборобської партії та «Українського союзу хліборобів-державників».

Біографічну довідку підготувало видання Громада.Схід.

Народився у польського шляхетського роду Липинських в селі Затурці (Волинська губернія, Російська імперія). Зростав у католицькому,  культурно польському середовищі кресов’яків — поляків, що попри усвідомлення своєї окремішності, володіли українською мовою та знали місцеву культуру і звичаї.

Читайте також: У Затурцях можна буде побачити, як виглядала садиба Липинських у повоєнний період

Перебування у Києві, де В’ячеслав був учнем 1-ї Київської гімназії, мало вплив на розвиток його поглядів. Тут він потрапив в українське середовище, брав участь у зустрічах, які відбувалися у домі Марії Требінської. Про так званий «гурток Требінської» відомий український історик Наталія Полонська-Василенко казала, що «там зустрічалися люди різного віку, різних політичних переконань, різних фахів, але об’єднані одним почуттям — любов’ю до України».

Закінчивши Ягеллонський  університет,  з 1909 року Липинський перебував почасти у Кракові, почасти у маєтку Русалівські Чагари Уманського повіту (нині Черкаська область). Тут він господарював на хуторі, який подарував йому його дядько Адам Рокицький.

Уже тоді Липинський усвідомлював необхідність повернення українському народові, який «живе, хоче жити і буде жити як народ незалежний», його еліти. Ополяченій і польській шляхті в Україні треба визначитись: буде вона з народом, зійде з позиції колонізаторів чи опиратиметься ходу історії. Цю альтернативу Липинський сформулював у брошурі «Шляхта на Україні: її участь в житті українського народу на тлі його історії» (Краків, 1909).

1917 року, на початку визвольних змагань, Липинський звинувачував українських соціал-демократів у браку державницької волі. Після Лютневої революції брав участь в українізації військових частин на Полтавщині й одночасно разом із Сергієм Шеметом, як він сам згадував, «політично організовував хліборобські консервативні елементи на Полтавщині». Тоді ж він став одним із засновників і автором політичної програми Української демократично-хліборобської партії, виданої у жовтні 1917 року.

Після визволення України від більшовиків, навесні 1918 року, Липинський зближується з Павлом Скоропадським, майбутнім Гетьманом Української Держави.

В цей час кристалізується його розуміння націоналізму:

«Націоналізм буває двоякий: державотворчий і державоруйнівний — такий, що сприяє державному життю нації, і такий, що це життя роз’їдає. Прикладом першого може бути націоналізм англійський; другого — націоналізм польський, український.

Перший є націоналізм територіальний, другий — націоналізм екстериторіальний і віросповідний. Перший називається патріотизмом, другий — шовінізмом. Коли Ви хочете, щоб була Українська Держава — Ви мусите бути патріотами, а не шовіністами. Що це значить? Це значить, перш за все, що Ваш націоналізм мусить спиратися на любов до своїх земляків, а не ненависть до них, за те, що вони не українські націоналісти.

Для Вас, наприклад, мусить бути ближчий український москвофіл чи полонофіл (оцей, як Ви його звете, малорос і русин), аніж чужинець, який Вам мав би помогти визволитися від Москви чи від Польщі. Ви мусите все своє почуття і весь свій розум зосередити на тому, щоб найти розуміння, найти спільну політичну мову з місцевим москвофілом чи полонофілом — іншими словами: сотворити з ними разом на Українській Землі окрему державу, а не на то, щоб поза межами України знайти союзника, який би допоміг Вам знищити місцевих москвофілів і полонофілів» , — писав В’ячеслав Липинський у листі до Богдана Шемета.

Читайте також: В’ячеслав Липинський: «Без власної держави нема й не може бути нації української»

На початку червня 1918 року В’ячеслав Липинський виїхав з України до Відня, щоб обійняти там посаду посла Української Держави.

Послом залишався після повалення Гетьманату. Хоча був «переконаним прибічником гетьманської форми правління», вважав, що у складні для нації часи слід відкинути усі ідеологічні розбіжності задля роботи на благо України. Однак подальші події в Україні, той процес «самоспалення, в якому згоряє наша хата» (В. Липинський), зокрема, розстріл полковника Болбочана стали безпосередньою причиною відставки з посади посла УНР у Відні. Наприкінці серпня 1919 року Липинський передав справи посольства заступникові і оселився у Райхенау —у Нижній Австрії.

У Райхенау прожив майже безвиїзно до осені 1926 року. На ці роки припала його найінтенсивніша наукова і громадська діяльність: була опрацьована монографія «Україна на переломі. 1656—59», звідти керував діяльністю створеного 1920 року Українського союзу хліборобів-державників. Також видавав неперіодичні збірники «Хліборобська Україна» (1920—25 роки), де друкувався його історіософський трактат «Листи до братів-хліборобів» (окремо виданий 1926 року).

Читайте також«Українцем єсть всякий, хто хоче, щоб Україна перестала бути колонією»: історія життя В'ячелава Липинського

У листопаді 1926 року за дорученням Гетьмана Павла Скоропадського переїхав до Берліна працювати у новоствореному Українському Науковому інституті. Берлінський клімат, часті зустрічі й непорозуміння з близькими до гетьманського центру людьми впливали шкідливо на фізичний стан його здоров’я і психологічний спокій. За порадою лікарів покинув працю в Інституті, повернувся до Австрійської республіки.

У цей час загострилися суперечності між ним та Павлом Скоропадським. Липинський фактично розірвав стосунки із Скоропадським; натомість, зблизився з Василем Вишиваним (псевдонім австрійського ерцгерцога Вільгельма фон Габсбурґа), що зарекомендував себе українським патріотом і докладав значних зусиль до справедливого вирішення українського питання за кордоном. Український союз хліборобів-державників розколовся: прихильники Гетьмана об’єдналися у Союз гетьманців-державників, прихильники В. Липинського 1930 року створили Братство українських класократів-монархістів, гетьманців.

Хронічна легенева недуга загострилася; навесні 1931 року хворобою було вражене серце. 14 червня 1931 року Липинський помер.

Читайте також: Яка таємниця поховання криється у парку Липинськикого в Затурцях

Коментар
02/12/2021 Четвер
02.12.2021
01.12.2021
30.11.2021