Політики проти військових

Усунення з посади головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного і Президентом Зеленським – явище не нове у вітчизняній історії.

Подібні непорозуміння, політична заздрість та недалекоглядність сто років тому вже призводила до усунення і навіть розстрілу популярних, ініціативних та ефективних командирів. Тоді жертвою інтриг став герой армії УНР полковник Петро Болбочан. Політик Симон Петлюра тоді виграв – Україна від цих інтриг однозначно програла.

Прізвище Болбочана мало що говорить сучасному українцю. Але понад сто років тому, в 1918-1919 роках це був один з найуспішніших командирів армії Директорії який блискуче відвоював Крим в більшовиків.

Українська Революція і Перші визвольні змагання була часом стрімких кар’єр. Найвищі посади в державі часто займали випадкові люди. Дивізіями керували колишні прапорщики, партійні активісти чи каторжани царського часу. 

На тлі цього хаосу і загальної некомпетентності вирізнявся професійний військовий Петро Болбочан, який встиг опанувати офіцерський фах ще задовго до початку Першої Світової війни.

Народжений 1883 року на Хотинщині в родині сільського священника Петро Федорович Болбочан мав за традицією мав піти слідами батька. Навіть поступив до Кишинівської духовної  семінарії, встиг провчитися тільки два курси. Але священицька стежина не приваблювала юнака, і вже 1905 року він поступає до Чугуєвського юнкерського піхотного училища. 

В стінах цього навчального закладу колишній семінарист Болбочан організовує український гурток, члени якого вивчали та популяризували українську мову. Царська влада недовго терпіла подібне «мазепинство» і за наказом начальника училища полковника Якова Олександровича Фока заборонила діяльність організації.

В 1909 році Болбочан закінчує з відзнакою піхотне училище. Згодом це стане лейтмотивом усього життя Петра Федоровича – високий військовий фах і відданість українській справі.

Під час Першої Світової війни взяв участь у 37 військових операціях. Був на інтендантській посаді, навчав курсантів школи прапорщиків, служив у розвідці і командував загоном кулеметників.

Лютневу Революцію Петро Болбочан зустрів у званні капітана. Після рішення Ставки Верховного головнокомандування про створення національних частин одразу долучився до процесу «українізації» частин колишньої царської армії. 

За його сприяння навесні 1917 року у Києві створена перша в історії така українізована частина «1-й український піхотний полк імені Богдана Хмельницького». Також з добровольців Болбочан сформував іншу частину – «1-й Український республіканський полк».

Важко оцінити вклад молодого офіцера Болбочана в справу розбудови армії Української народної республіки. Військовий міністр Симон Петлюра в 1917 році міг спиратися здебільшого на так званих «прапорщиків воєнного часу» – колишніх учнів вчительських семінарій, яких вишколювали за скороченою програмою, аби подолати брак командирів в царській армії.

Наприкінці 1917 року, коли більшовики оголосили війну УНР, а Володимир Винниченко в Києві розпускає війська, Петро Болбочан всупереч рішенню уряду проявляє ініціативу. З групою довірених бійців і офіцерів він дістається до Києва, де всупереч владі формує півтисячний загін добровольців – Республіканський курінь.

Поки студенти Київського університету стримували більшовицькі війська на станції Крути, загін Болбочана допомагає придушити більшовицьке повстання за заводі «Арсенал».

Читайте також колонку Сергія Шаповала Причина катастрофи Крут

Відступаючи 9 лютого 1918 року перед переважливими силами більшовиків Республіканський курінь останній відходить з Києва прикриваючи евакуації уряду УНР.

«У ніч із 26 на 27 січня (або: проти 9 лютого) «вожді» Центральної Ради тікають з Києва. Про «евакуацію» знало лише вузьке коло керівників, їхніх родичів і знайомих. Про свою втечу Михайло Грушевський не повідомив ні штаб оборони Києва на чолі з генералом Василем Кирієм, ні військове міністерство, ні штаб Військового козацтва, які продовжували боротьбу. Навіть не всі міністри та члени Центральної Ради знали, що «капітани українського корабля» Грушевський і Винниченко тікають першими…», – згадує учасник тих подій сотник полку Петра Сагайдачного Борис Монкевич.

За умовами Брест-Литовської мирної угоди до України прибувають війська Німеччини та Австро-Угорщини. В цій ситуації українським загонам треба було максимально швидко встановити контроль над очищеними від більшовиків районами.

У звільнений від «червоних» Київ 2 березня 1918 року першим зайшов курінь Петра Болбочана. Протягом березня «болбочанівці» беруть участь у звільненні Гребінки, Лубнів, Полтави, Ромодану.

Загін Болбочана поповнивши свіжими силами перетворили на дивізію. Новопризначений командир – вже полковник Петро Болбочан отримав наказ першим вибити більшовиків з Криму, і приєднати півострів до УНР, частиною якої він не був за умовами міжнародних угод.

Попри шалений опір більшовиків протягом 13-25 квітня 1918 року окрема група під командуванням Болбочана з мінімальними втратами звільнила Крим. Це був справжній тріумф української зброї.

«Ніде на всій Україні не зустрічали українського війська з таким ентузіазмом, з такими оваціями й таким захопленням, як робило це населення Сімферополя та інших зайнятих кримських місцевостей», – згадують очевидці тих подій.

В Українській Державі Ясновельможного Гетьмана Павла Скоропадського Болбочан у званні полковника вів виснажливі бої проти більшовиків в районі сучасного Слов’янська.

В листопаді 1918 року полк Болбочана одним з перших військових підрозділів підтримав Антигетьманське повстання і присягнув на вірність Директорії УНР. 

У грудні 1918 року Болбочан очолив Лівобережну групу військ УНР на території Харківської, Полтавської і Чернігівської губерній. За голову полковника, живого чи мертвого – більшовики призначили нагороду в 50 тисяч золотих карбованців.

Популярний серед населення і авторитетний у війську полковник викликає заздрість у Петлюри та Винниченка. Останній взагалі вважав, що попри криваву багатомісячну війну російські більшовики є союзниками українців! Письменник-соціаліст Винниченко постійно наказував Болбочану домовлятися з «червоними».

22 січня 1919 року полковника Болбочана за наказом Петлюри усунуто з командуванням групи, а 10 червня за особистим наказом Симона Петлюри заарештовано. Полковника звинувачували в спробі державного перевороту. Суд, що відбувся за два дні присудив полковнику смертну кару.

Ввечері, 28 червня Болбочана вивели на розстріл біля залізничної станції Балин, нині Хмельницька область. Попри команду «Вогонь» жоден стрілець розстрільної команди не натиснув на спусковий гачок гвинтівки. Болбочана особисто розстріляв колишній начальник контррозвідки, довірений «петлюрівець» Микола Чоботарьов. Він же і відволік тіло Болбочана до свіжовиритої могили.

Директорія УНР проіснувала після страти полковника Петра Болбочана трохи більше як рік…