Різдвяний сніп на Волині

Найпопулярнішим традиційним українським різдвяним символом сьогодні є дідух. Цей атрибут відомий з дохристиянських часів і символізував духів предків, які, за віруваннями українців, обов’язково мали прийти в гості до своєї родини на свято та обов’язково були присутні на різдвяній вечері. 

У волинян дідуха не було, тому що дідух – галичанський, як сам атрибут, так і його назва. Цим терміном на Галичині називали спеціально виплетений сніп. А от на Волині ні такого, спеціально виготовлено снопа, як на Галичині, ні його назви не знали. 

Тут цей термін поширився пізніше. Традиційного різдвяного снопа на Волині називали по-різному: Снип, Сніп, Снуп, Снопок, Снопик Коляда, Колядник, Колядний снип, Колядницький снип, Дід, Король. 

Цікаві назви різдвяного снопа у селах Любомльської та Вишнівської територіальних громадах: Колядник, Господар, Василь, Дід Мороз.

Читайте також: Павуки та фігурки тварин у різдвяних традиціях Волині

Авторка Галина Лосєва, Нові Червища, Камінь-Каширського району, 2015 рік. Фото: Волинський краєзнавчий музей

Назви Дідух, Спин-Дідух поширилася пізніше і зустрічалися рідко. В окремих селах так і казали:

«Снопа вносили, але його не називали Дідух» (с. Цегів Луцького району). У ряді сіл назва Дідух тепер побутує паралельно із більш давніми: «Так і називали – снип, а ще його називали дідух» (с. Яковичі Володимирського району); «Колись казани снип жита. Дідух не казали» (с. Стобихва Камінь-Каширського району).

Показовим щодо того, що назва Дідух має пізніше поширення, може бути інформація із села Замличі Володимирського району:

«... сніп-дідух вносили в хату на Коляду – Діда такого, снопа кусочок». Як бачимо, говорячи про «сніп-дідух» респондент уточнює, ніби пояснюючи, що то сніп «Дід». Подібна інформація записана й у селі Мислині: «І снип само собою ставлять в кутку. І сіно, і снип-дідух».

Зернові культури, які брали для різдвяного снопа на Волині

По-перше, сніп був обов’язково із необмолоченого збіжжя. По-друге, для снопа брали переважно жито з колосками, що підтверджують польові записи:

 «…то таки люди були, шо змолотили всеньке те жито, а таки були, шо вставили того снопа. Ото вже сьогодні Коляда, того снопа вставляют у хати і там за столом і там вечеряют» (с. Грудки Камінь-Каширського району).

У багатьох селах його робили з пшениці, або ж поєднували жито і пшеницю. Подекуди різдвяного снопа виготовляли із різного збіжжя – жита, пшениці, вівса, ячменю. У селі Литовеж (Володимирського району) снопа робили із всіх зернових культур, що вирощувались у господарстві. 

В окремих селах до нього додавали ще й сіно. У селі Усичі (Луцького району) до хати приносили горох, просо, пшеницю, жито, овес, ячмінь, біб, квасолю – все, що лиш вродило цього року на полі. 

Читайте також: Як святкували Різдво у родині Цинкаловських

У селі Великий Обзир (Камінь-Каширського району) для снопа брали «колосся із жета, з пшаниці, овес, ячмінь, гречку, просо. Як шо висівали, і так брали в такий снопик»; у селі Підбороччя (Камінь-Каширського району) брали «Пшанецю, овес, ячмінь, сачавецю – всяки».

Різнилися і розміри різдвяних снопів. У селі Коршовець (Луцький район) сніп був невеликий: «Приносили такий малесенький снопочок». 

У селі Бузаки для снопа брали лише «жменьку житечка». У селі Мельники-Мостище (Камінь-Каширського району) – «пучечок такей зв’єже і в куточок». У Цегові на свято брали лише половину звичайного снопа. А от у селі Несвіч у сніп зв’язували близько 30 кг збіжжя.

Якого саме снопа вносили на Коляду? Знову ж таки, в селах Волині існували різні традиції. Він міг бути зажинком або обжинком. Подекуди перший сніп – зажинок несли додому і до закінчення жнив тримали його в коморі або клуні, а тоді вносили на свято до хати. 

Часто дожинок перебирав на себе функції зажинка і був атрибутом Різдвяних свят: «... а обжинки останнього снопа прив’язували до сохи в клуні. На Коляду вносили снопа до хати – коляду» (с. Омельно Луцький район). 

У селі Радомишль (Луцький район) сніп на Різдво тримали з літа, тобто від жнив, без зазначення, який то саме сніп – обжинковий чи зажинковий. Подекуди це був звичайний сніп, якого господар уподобав під час молотіння. А в селі Зимно (Володимирського району) сніп так і стояв на покуті ще зі жнив.

Перед Колядою снопа декорували. Насамперед його перев’язували перевеслом. В одних селах для цього використовували одне перевесло, в інших – два, подекуди брали два-три перевесла. В Омельному снопа обв’язували червоним «косником» (стрічкою). 

А в селі Липне (Луцького району) – поясом-крайкою. В окремих селах снопа одягали в сорочку, інколи заквітчували й обв’язували поясом (с. Городище). У селі Богушівка (Луцького району) снопа прикрашали лише квітами. 

У Лищі його оздоблювали «пірпихами» й цукерками: «Прикрашали цей сніп пірпихами – це такі вироби з тіста, цукерками». У селі Промінь (Луцького району) снопа «вбирали йолкою і сосною».

Певні звичаї пов’язані із внесенням снопа до хати. На Поліссі під вечір господар дому брав кропило із колосків чи сіна, дрібку куті та тричі обходив і обкроплював господарські будівлі й хату (подекуди це робила найменша дитина). 

Тоді батько діставав з комори чи клуні святково прибраного снопа і вносив його до хати, звертаючись до присутніх з певними примовками. Просив Господа Бога, щоб був врожай на той рік хороший, щоб цей сніп помножився. 

Вносив снопа зазвичай господар, хоча й тут були певні особливості. У селі Метельне вважали, що «то повинен зробити мужчина, лучче хлопець, якщо вин є вдома».

Внесення снопа супроводжувалось примовками. Здебільшого казали:

• «Добрий вечір, з Колядою будьте добрі!» (с. Ратнів Боратинська ТГ);
• «Приїхала Коляда на сивому коні. Щастє вам в хати, здоров’я на цілий рик» (с. Метельне Олицька ТГ);
• «Добрий вечур, з Колядою! З чим пироги: з маком чи гордою?» (с. Словатичі Ківерцівська ТГ);
• «Приніс снопочок зерна, щоб була наша хатка щаслива й повна, щоб наши дітки були повні насичені цим снопочком» (с. Ворокомле Камінь-Каширська ТГ)
• «Добрий вечир! З Колядою поздоровляв вин. Ставляв його в куточку» (Великий Обзир Камінь-Каширська ТГ).

Снопа (Коляду) ставили переважно на покуті, інколи на хлібну діжку, яка завжди тут стояла. Поруч на сіні ставили горщик з кутею, накритий калачем: 

«Він стояв в кутку за столом, а кругом нього було сіно, на снопові ставили кутю». «Вносили необмолоченого снопа і ставили в кутку стола. Називається коляда». 

У селі Коритниця (Володимирського району) снопа «Ставляли в вуглі, на низ пуд снопа стелили сіно, а каля його ставлять кутю і клали печани яблука». У Стобихві снопа теж ставили на покуть і «Клали пирога. То мають бути пироги з бобом». У Великому Обзирі вірили, що коли «снопа на лавку ставляли, якщо лавка затріщить, то в хаті покійник буде».

Вже в середині ХХ століття різдвяного снопа все частіше почали замінювати зерном, яке ставили у мисці чи іншій посудині, або ж просто сипали на стіл: «А зараз зерно в чашці». 

Окремі респонденти пояснювали це тим, що до свят вже обмолотили все збіжжя: «Якщо вин встигне до Коляде змолотети, вже в пушечку бере, в якусь посудину жето і в куточку ставить жето. Ото-то такєе було, такє були забобони. Отак по-старінному» (с. Підбороччя). 

У Коршовці зерном, яке сипали на стіл, хлопці посівали: «Пшениця, гречка, просо – все се мішали в купу і сипали на стіл. А на старий Новий рік ходили посівати тим збожжем».

Читайте також: В Електронному архіві Українського визвольного руху можна переглянути колядки повстанців

Різдвяний сніп, здебільшого стояв до Водохрещення («через свята»). У Словатичах сніп перебував у хаті два тижні, а у селі Береськ (Луцького району) – лише три дні: 

«Житнього снупа-околота, ставили там кутю кола нього. Сніп стуяв на пукуті три дні».

Після свят снопа здебільшого виминали або обмолочували, а зерно згодовували курям, качкам, гусям, коням, свиням: «Виносять сніп у комору, обминають і дають худобі» (с. Чарторийськ Камінь-Каширський район); «Молотели та й всьо, ну то ж то зерно. Молотели. Ну я се, то помню добре в дєтстве, шо батько…» (Мельники-Мостище); «А шо ж, забрали, змолотили. А шо ж там? Кури зіли» (Самари); «А потом молотили та й курочкам дали, а те розходували» (Ворокомле). 

Вірили, що це кури краще нестимуться: «… хто витеребить, то дадуть курочкам, то кажуть, що курочкє нистемуться» (с. Межисить). 

Часто це зерно навесні домішували до посівного збіжжя і засівали ниву вірячи, що це допоможе отримати хороший врожай: «Вже як проходило свято, того снопа обтрусять зерно, вже як сіють шось там, то зерно до посівного… і з тим йшли сіяти» (Ворокомле).

Подекуди зерно зі святкового снопа зберігали цілий рік. Ним, наприклад, обсипали труну з покійником перед винесенням її з хати на могилки. Іноді зерно підпалювали та обкурювали хату, обсипали всю хату знадвору. Солому, що залишалась після обмолочування, згодовували худобі (с. Баківці).

Іноді різдвяного снопа зберігали необмолоченим. Подекуди його тримали до весілля і благословляли ним молодих: 

«А потім, хто має женитися в хаті, то цього снопа тримають, і як прийде невістка, то її цім снопом накривають» (с. Словатичі); «Держали на весілля, благословляли ним» (с. Лище).

Традиція ставити різдвяного снопа до початку ХХІ століття збереглася в окремих волинських родинах. В останні роки сніп поступово повертається у святковий побут багатьох жителів Волині та навіть у міському середовищі. 

Однак традиційний волинський сніп Коляда все частіше замінюється спеціально виготовленим за сучасними зразками Дідухом. 

Читайте також: Кінохроніка святкування Різдва на Закарпатті у 1940 році