Павуки та фігурки тварин у різдвяних традиціях Волині

Різдвяні обряди українців дуже різноманітні, проте є символи, які об’єднують нас: павук, сніп, колядки та інше.

Традиційно солом’яні павуки були окрасою кожної оселі. Уявити без нього Різдво було неможливо. Павук, підвішений до стелі у хаті, яка освітлювалася  лучиною або ж, на свято, свічкою, він справляв враження живого, створював особливу таємничу урочисту атмосферу, так характерну для кожного свята. А коли в хаті відчиняли двері і холодне повітря, яке стрімко залітало до оселі з сіней, перемішуючись з теплим повітрям в хаті, павук починав повільно рухатись, що особливо подобалось діткам і додавало ще більшої таємничості й урочистості. Тож виготовляли павуки повсюдно.

Сьогодні павук найчастіше вживається з прикметником «різдвяний», однак є думки, що така назва є некоректною, адже з’явився він задовго до свята Різдва Христового, у далекі дохристиянські часи. Дійсно, до прийняття християнства наші попередники не були «безкультурними», вони витворили свою систему світосприйняття, яка доповнювалась численними обрядами. Взимку, коли навколо лежав сніг і день був такий короткий, наші предки вшановували переломний момент у сонячному колі, час, коли сонце повертало на літо і день ставав потрохи довшим («на курячий скік», «як курка ступила» ін.). 

З прийняттям християнства, велика кількість давніх обрядів і символів були сприйняті новою релігією, що дозволило витворити свого роду «українську національну релігію» – українське православ’я, так багате численними звичаями, ритуалами, символами.

Що міг символізувати павук у наших  попередників? Складений із численних різного розміру подвійних пірамідок, він, як пишуть дослідники, дійсно був символом Всесвіту, світобудови та символом Сонця, якому колись призначалося свято. 

Звісно, що павук не міг  з’явитися у нашій святково-обрядовій культурі до неоліту, коли в південних   районах Волині, а згодом і на Поліссі, з’явилось хліборобство і наші попередники виростили перші зернові культури – пшеницю-двозернівку, голозерний ячмінь, просо, що підтверджують знахідки археологів біля сіл Гірка Полонка, Голишів, на Гнідаві та ін. Що думали тодішні насельники, коли плели перші солом’яні павучки, ми не знаємо. Але згодом вони «обросли» численними віруваннями і стали обов’язковими у різдвяній обрядовості.

У с. Веселе Луцького району, за свідченням мешканців, «робили таких павуків, здебільшого на Гната (за новоюліанським календарем – 20 грудня – А. Д.), із соломи.... Прикрашали квітками... Колись така була ройка – папір такий, смужки різали і так чіпляли квітки скрізь, обмотували ту соломку кругом. Дуже гарно робили тих павуків. Багато, навіть 3-4 павуки в хаті, де можна було повісити, але ближче до сволока... і менших, і більших робили». До речі,  у цьому селі жінкам заборонялося до обіду вимітати павуків із хати. Вірили, що та жінка, котра вчинить таку наругу, неодмінно втратить смакові відчуття, що вкрай небажано для хорошої господині.

У селі Троянівка на Маневиччині павуки виготовляли в основному діти. 

«З соломи. Повесять да бумаги начиплєють, да й все вешали діти. То старе не робели. Діти такє робели… Бо то так, як іграшка ж була дітям… Да пороблять, да все вешали тако. Коло балька повесять да вин такєй весить. Такєм люде радовались, бо таке врем’я було», – казали там.

Респонденти багатьох сіл наголошують, що павуків декорували кольоровим папером: «Ну, і прикрашували. Різали бумагу різнокольорову, прикрашували» (с. Козлиничі, Маневиччина). Така традиція, звісно ж, є доволі пізньою і могла виникнути тільки тоді, коли папір став доступним нашим землякам, хоч би й зі шкільного зошита: «Лєнтами, з бумагі нарижемо лєнтув, з зошитов, то з сього, з окладкі, да навешаємо» (с. Набруска, Маневиччина).

У с. Штунь Вишнівської ТГ, де традицію виготовлення павуків  активно відроджує вчителька історії Катерина Штунь, перебравши досвід у місцевих мешканців, вірять, що павуки допомагають дівчатам «зловити нареченого» у свої тенета. Тому ці прикраси й робили в основному дівчата, аби парубки любили й доброго чоловіка мати. Респонденти часто наголошують, що павуків виготовляли саме дівчата: «Особенно отиї, дівчатка» (с. Чарторийськ, Маневиччина)

Згідно з народними повір’ями, павук виганяє злих духів. Подекуди вірять, що коли людина хвора, або ж коли жінка не вагітніє, то треба ставати під павука, який має забрати негативну енергетику. Побутує переконання, що павук притягує родинне щастя.

Готові павуки вішали до сволока, балька, а в окремих селах Волині – на покуті, біля ікон: «Вішали над іконами, над столом, де кутя стоїть, от. Бо в углу завжди стояла кутя» (с. Чорторийськ, Маневиччина). Павуки прив’язували ниткою, скрученою з волосіні (кінського хвоста), щоб вона була практично невидима, що додавало ще більшої таємничості символу, який повільно рухаючись, ніби «сплітав» павутину родинного щастя і добробуту.

Традиційно павук має висіти до свята Водохреща, потім його спалювали: «Пурвемо. Попалим, повикідаємо» (с. Набруска, Маневиччина).

Вірили, що упродовж свят павук, бувши оберегом оселі, вбирав усю негативну енергетику і таким чином знищувався весь негатив, уособлення вбирання нечистої сили. Однак в останні роки павуків практично не палять. До прикладу, у с. Красноволя (Маневиччина), де павук висить вже доволі давно: «Є в мене той, ше такєй. Там в коридорі є, в куточку. То вин вже давно-давно там. Нихто його не приймає, як повесила мати».

По волинських селах дотепер багато людей пам’ятає про те, як виготовляти павука, яку солому брати, як нанизувати та ін. Отож, є в кого повчитися традиції.

До речі, традиція виготовлення різдвяних павуків побутувала і в наших добрих друзів – поляків, литовців, що підтверджують музейні колекції.

Крім павуків, для декорування оселі в кожній родині виготовляли й інші різдвяні прикраси: зірки, їжачків, птахів, янголят та ін. Їжачків робили із глини або тіста та маленьких соломинок. Різдвяні зірки і птахи, як і павуків, робили із соломи та ниток. 

Дослідники наголошують, що традиційним різдвяним атрибутом в Україні були птахи-голуби, яких виготовляли з видутого яйця та кольорового паперу. Можливо, вони є символами тих птахів, про яких співається у давніх українських колядках, що вони брали участь у створенні Всесвіту:

Ой як ще не було ні Землі ні Неба,
А що тільки було та Синєє Море.
А посеред Моря Зелений Явір,
На Явороньку три Синії Птахи,
Три Синії Птахи та Радоньку радять,
/Та Радоньку радять як Світ засновати…

Різдвяні птахи могли бути і символом весни, і символом душ наших предків, які, за віруваннями, приходять до нас на різдвяну вечерю.

Готуючись до Різдва, дівчата робили квітки з паперу, паперові витинанки, аплікації, гірлянди з паперу та соломи, віночки, якими оздоблювали до свята ікони, а потім і ялинки. У с. Голядин (Шацька ТГ) хату прикрашали «палюшками», скрученими із білої глини, які прибивали до стіни.

Напередодні Різдва у волинських селах плели ще й велику солом’яну «косу», яку прибивали довкола вхідних дверей. Крім магічної функції охорони житла, вона мала й практичне значення – стримувала в хаті тепло і не давала холодному повітрю з сіней потрапити у житло.

На Волині сьогодні працюють відомі майстри, які винаходять нові техніки, прийоми й форми різдвяної солом’яної атрибутики. Традиції активно розвивають у школах, будинках дитячої творчості та ін. Адже народна традиція – це те, що ідентифікує нас у світі, робить народ духовно багатим.

Павук, різдвяна виставка у Волинському краєзнавчому музеї

Павук в експозиції Музею етнографії Волині та Полісся при ВНУ імені Лесі Українки (авторки авторки Л. і К. Оніщук, с. Штунь Вишнівської ТГ)

Павук в експозиції музею в Литві.

Різдвяний птах в експозиції Музею етнографії Волині та Полісся при ВНУ імені Лесі Українки (авторки авторки Л. і К. Оніщук, с. Штунь Вишнівської ТГ)