Сторінка в сімейному архіві

04 Листопада 2022, 14:15
Сторінка в сімейному архіві 2065
Сторінка в сімейному архіві

В 40-х і на початку 50-х років минулого століття із західних областей України вивезли 203 тисячі осіб – принаймні так пише у Вікіпедії. Переконана, що тих людей було в рази більше. Виселяли всіх, хто міг чинити опір радянській владі. Для цього придумували різноманітні закони та постанови. Серед депортованих були й мої рідні.

Мій прадід Теодосій Ульянович Помернюк (1902) (в усіх документах вказувалось зросійщене Феодосій) і прабабуся  Анастасія Карпівна Помернюк (1903) все життя прожили в селі Сивки, що на Хмельниччині (на межі Рівненської та Тернопільської областей). 

У селі їх знали як «січкарів». Все тому, що прадід робив вдома кормову січку для худоби. В Сивках досі вживають вислів «біля січкара», на позначення місцевості, де вони проживали.

Читайте також: Операція «Запад»: 75-ті роковини наймасовішої депортації в Західній Україні

У березні 1948 року прабабусю «За ухилення від роботи в колгоспі» (на ділі не вистачало декілька «трудоднів» до норми) вислали в спецпоселення в Іркутську область на 8 років. Прадід поїхав разом із нею. 

Моя бабуся Галина Помернюк (їхня невістка) розповідає, що справжньою причиною була позиція її свекра, яка не дуже збігалась із поглядами, які на той час сповідувало керівництво. Простіше кажучи, він не міг спокійно дивитися як у простих людей відбирають те, що вони заробили тяжкою працею, тому часто критично висловлювався про це. 

Читайте також: Дівчина з музейної світлини: життя і боротьба волинянки Тетяни Дейнеги (Байди)

Зі слів бабусі, він був надзвичайно доброю і турботливою людиною, яка найбільше цінувала справедливість. В селі в них залишилось троє дітей. Дві старші дочки були тоді заміжні, а меншому сину (моєму діду Миколі) було лише 11 років. 

Зі слів діда, йому найбільш запам’яталось два моменти. Перший – коли доводилось збирати на полі повесні мерзлу гнилу бараболю, а потім терти й пекти з того пампушки. Другий – коли взяв в хліві яйце, щоб сходити в кіно і добряче получив від швагра за це.

Проте моїм прадіду і прабабі все ж пощастило. Їх звільнили достроково. Причиною стало те, що під час Другої світової Феодосій Помернюк отримав Орден Бойового Червоного Прапора (не остання за значущістю відзнака в Радянському Союзі). 

І хтось з людей, які разом із ним були в засланні підказав йому, щоб він написав лист. Куди і кому був адресований той лист, я не знаю.

Після заслання вони повернулись назад до рідних Сивок. Феодосій Помернюк помер влітку 1977 року. Анастасія Помернюк пішла з життя у 1984 році.

Ця історія про те, як українці, які жили і працювали в себе на землі стали жертвами тупого тоталітаризму. Я переконана, що в кожного і в кожної з нас є така сторінка в сімейному архіві.

Читайте також: «Депортації – суть російського режиму», – історик Сергій Громенко

Коментар
Код блоку:
01/12/2022 Четвер
01.12.2022
30.11.2022
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром