Аптека Антонія Коломийського у Володимирі: мінеральні води та знаменитий «Когутик»
Важливий та вигідний привілей – право монополії на утримання аптеки в місті Володимирі ченцям василіанам надав польський король Станіслав Понятовський в 1786 році. XVIII століття відзначилося розвитком аптечної справи. Лікарське обслуговування перебувало в руках приватних осіб та монастирів.
Для поповнення аптек сировиною при них створювалися спеціальні аптекарські сади та городи, що дало можливість наприкінці XVIII століття практично відмовитись від імпорту лікарських рослин. В асортименті лікарських речовин у той час переважали рослини (80%), потім йшли хімікати (9-10%) і речовини тваринного походження (7%).
З лікарських форм в аптеках готувалися настої, відвари, мікстури, краплі, сиропи, чаї, порошки, мазі, свічки, пластирі. Гостра конкуренція спонукала фармацевтів виготовляти також лікувальні вина, мінеральні води, м’ясні бульйони, супи в брикетах, косметичні засоби та інше.
Прикладом зразкової аптеки того часу може бути Харківська аптека, яку очолював Петро Піскуновський, перший аптекар-українець.
Читайте також: Десять історій про медицину минулого у Луцьку
Для володимирської аптеки у 1786 побудували кам’яний будинок, у якому було п’ять кімнат різного призначення: для обробки сировини, виготовлення ліків та їх видачі, велике горище для сушіння рослин і мінеральної сировини, холодний підвал для збереження речовин, що швидко псуються.
З 1891 року храм та будівлі які належали монастирю василіан стають резиденцією володимирських православних єпископів. Після цього аптека у 1901 році переходить у власність Щуровського і Стецького. Управляв нею провізор Тржасковський.
Читайте також: У Луцькій аптеці Злоцького робили содову воду та лимонад
Антоній Коломийський, отримавши диплом магістра фармацевтики у Харківському університеті у 1909 році, та пройшовши практику у найбільших аптеках Харкова – Ферайна і Коха, у 1912 році приїхав у Володимир-Волинський та викупив стару аптеку василіанів у тодішньої її власниці Матильди Стецької.
З метою покращення технічного стану приміщень (будівлі було понад 100 років), Коломийський зробив ремонт, а також оновив аптечне обладнання. Спочатку працював сам, а потім найняв свого учня – Юзефа Скрицького, а також хлопця для підтримки порядку; пізніше аптекар розширив існуюче на той час виробництво мінеральних вод.
Як згадує його донька Ірена у своїх спогадах «Moj ojcec I jego apteka» у «Gazeta Farmaceutyczna» за 2000 рік:
«У 1913 році, отримавши дозвіл, в м. Орел Московської області на фабриці мідних котлів тато закупив обладнання для виробництва мінеральної води, а саме 2 великі мідні машини з необхідним оснащенням. У просторих приміщеннях колишнього монастиря василіанів розпочалось виробництво мінеральних вод, зокрема магнієвої, гіркої, содової, а також різноманітних лимонадів. Продукція мого тата набула популярності у Володимирі та прилеглих районах».
Нам невідомо в якому році Антоній Коломийський перевіз аптеку на вулицю Пілсудського, бо ми лише маємо фрагмент «Gazeta Farmaceutyczna», а не цілу статтю.
В «Ksiega adresowa Polski» за 1930 рік зустрічаємо запис, що його аптека знаходилася на вулиці Пілсудського (нині Ковельська), а сам власник жив на вулиці Дубніцка (Дубниківська), 19. Нині це вулиця Сагайдачного. В підтвердження також маємо світлину з аптекою на вулиці Пілсудського.
Читайте також: Локомобілі, шлюбна угода та постріл у мера: історія володимирської електрівні
Маємо уривок спогадів дочки Антонія Коломийського Ірени Коломийської-Кот з «Gazeta Farmaceutyczna» де вона згадує свого батька:
«Після закінчення війни Ірена разом з чоловіком повертається до Щечіна. Дізнавшись про вагітність, переїздить до Бочні, де умови життя були більш безпечними – у Щецині ще тривали бої із залишками німецької армії. Там вона працює фармацевтом у місцевий аптеці пані Шимановічової, де вона працювала до війни. У 1946 році Ірена народила доньку. Чоловіку Ірени Феліксу дають посаду в дирекції залізниці в м. Катовіце, а незабаром і помешкання у Забружі, куди і переїздить сім’я. В Забружі Ірена працювала в аптеці, де норма за зміну становила 100 виписаних рецептів. Умови життя були важкими, особливо скрутно було з продовольством.
Сім’я батька Ірени на той час жила в Любліні. Саме вони вмовляють доньку переїхати. У 1949 році сім’я Ірени переїжджає до Наленчова. Там жінка знаходить єдину аптеку Юзефа Конечного, вдова якого якраз була у пошуку фармацевта. Будівля аптеки була досить гарною – робота відомого дизайнера Віткевича, однак вона абсолютно не відповідала потребам аптеки. В експедиційному приміщенні (приміщення відпуску продукції) по середині стояла пічка, яку називали «козою», а від неї через усе приміщення вела труба; у рецептурному приміщенні опалення не було взагалі, асистентка взимку змушена була працювати там в рукавичках. Посеред суворої січневої погоди Ірена вирушає фурою до Любліна і власноруч привозить звідти кахель для пічки. З того часу по всій аптеці було тепло.
У 1951 році аптеку націоналізували. Ірена залишилась керівником над двома асистентками, а також вона взяла на роботу батька – Антонія Коломийського, якому на той час було 84 роки. Батько готує обох працівниць до екзамену у фармацевтичний технікум, який відбувся у «Цефарм» в Любліні. З того часу «Цефарм» почав відправляти своїх студентів із всієї Польщі до них на стажування.
В ті часи в аптеку навідався Станіслав Пронь, засновник музею фармацевтики у Кракові. Він зібрав 4 скрині аптечних пам’яток. Ірена із власної сімейної колекції передала на музей фармацевтики, який пізніше був відкритий у Любліні, радієвий апарат з радієвим блоком, який був запропонований Марією Складовською-Кюрі з Парижу ще перед війною, а також 10 капсул з паперовим написом «Порошок від головного болю для дорослих «Стара аптека А. Коломийського у Володимирі-Волинському».
Про знамениті ліки «Когутик» у своїх спогадах «Володимир, яким ми його пам’ятаємо. Людські долі» нам розповіла племінниця Олександра Цинкаловського – Наталія Грабарчук.
Вона згадувала, що у місті була колись дуже хороша аптека Коломийського. Дідусь Микола Цинкаловський часто туди заходив коли йшов з праці, щоб купити «Когутіка», це були ліки, які допомагали йому від головного болю.
Читайте також: Фото руїн луцької аптеки
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром