Історії Габріеліної липи

Діалог зі старою липою про зруйновані маєток та життя сім'ї Габріелі Запольської.  

Скільки оповідок знають вікові дерева про Габріелю Запольську та батьківський маєток у селі Прилуцьке!

Дивоглядки з липою

Нас «запхали» до машини і відвезли. Куди? Поки не знаю. Сказали, що в Експедицію. Опинились у селі Прилуцьке під палючим сонцем на жовтій траві. Поруч садок з великою липою та руїнами маєтку. 

Я тут вперше, я переповнена запитаннями. Що то за маєток? Хто там жив? Чорт побрав цю юну дослідницю! Старезна самотня липа точно знає відповіді і не тільки.

Вирішила дослідити її вік, вимірявши обхват стовбура, та переконатися в експертності щодо відповідей липи серцелистої. 1, 2, 3, 4, 5… кожен крок навкруги стовбура по 10 сантиметрів.

— І як ти тут збереглася? 

— Мені пощастило. Дорогу об'їзну зробили на 50 метрів далі. Залишили маленьку частину саду маєтку, біля якого ти стоїш, тут і я росту вже приблизно 460 років, ти там правильно хоч порахувала?

— Я щось почула чи здається?, – продовжую наспівувати «Lime» LATEXFAUNA і рахую кроки: 20, 21, 22, 23…: «Мені в тобі всьо устраює, особливо липень, особливо липень».

— Уявляєш, поки я квітла у цю пору, люди встигли назвати місяць липнем. Тепер цвіту в червні, тому не всьо устраює, – відповідає стара липа, продовжує, — Часи зовсім інакші. Різкі зміни у погоді, культурі, спорті, побуті — всюди. Ніяк не спинити ту хвилю переворотів.

— Тепер пощастило мені, – думаю про себе. Липа точно вже довгий час ховає секрети Габріелі. Це ім`я прочитала на табличці для відвідувачів. 35, 36, 37, 38…— Ти, певно, стільки всього пережила. Тобі ж 460 років, – все сумніваюсь чи отримаю відповідь.

— Немало. Мені насправді екскурсоводи зменшують віку. Зазвичай кажуть, що 400. Ти правильно нарахувала, будуть з тебе люди, – тепло зашелестіла. — У маєтку, до якого вас привели, жила пані Габріеля. Ім`я це ти знаєш, бо читала текст з таблички. Знаєш що? Вона завжди брехала про вік. Завжди говорила, що на два роки молодша. Але документація знаходить правду згодом. Маємо таку вікову спільність і посміятися хочеться з такого, але не знаю як. Проте, не розумію її. Мене старшою більше б поважали, знали, і слухали.

Читайте також: Габріеля Запольська – акторка та письменниця із Підгаєць: історія життя

Габріеля Запольська. Початок

Габріеля Запольська

— А що ти знаєш про неї? — розриваюсь від щастя, отримавши відповідь, — на табличці зовсім трохи інформації, а руїни вже нічого не розкажуть мені. Ну хіба що про культуру окремих людей.

— Нарешті зацікавлені люди! Я так довго мовчала.

— Почекай, присяду біля тебе.

— Перші записи про рід Габріелі датуються останньою третиною 16 століття. Краєзнавиця місцева, Галина Домбік, розпочинала ексурсію згадкою про Станіслава. Він служив секретарем при королівському дворі. У Кічкарівці, що зараз — один з районів Луцьку, отримав першу свою маєтність. Якось погуляєш там. У першій половині 17 століття липи, клени, граби - вся наша зелена родина обговорювали якогось родича. Тоді ще маленькою була, але навіть я зрозуміла якого фурору та розголосу на все місто отримав чоловік. То був судовий позов про незаконне володіння територією центра міста. Тоді моїй мамі треба було довго пояснювати що таке суд та його система.

Велика була родина. Вона мала шляхетські привілеї, свій герб, що зображував чорного крука з золотим кільцем. У тогочасній міській раді служив ще один персонаж цієї історії — Войцех, що володів маєтком Малих Підгайців. Колись і Великі були. На сьогодні ти лише побачиш назву беж прикметників. Сила об’єднання в дії.

— Поки все здається таким розмитим.

— Ну а ти що чекала? Тоді я була маленька, нікого не хотіла слухати, а тим більше про те, які тут люди жили. Що маю, те маю. То мама все переймалась, бо ще захочуть зрубати для власних потреб. От цього всі добре боялися, та і зараз..., – опускає листя, зітхнувши.

Що ж до самої Габріелі Запольської. Життя було досить таки цікавим. Вона народилася, згідно з записами, у селі Підгірці 1875 року, хоча при знайомстві говорила про Ківерці – тепер це село Прилуцьке. Ох і довго я сама плуталась в назвах. На питання "звідки ти?" могла теж казати, що з Ківерців, потім згадувала, що то вже Прилуцьке. Складно, складно, бо Ківерці наразі — це містечко з залізничною станцією, а то треба трохи йти.

— Я проїжджала потягом, бачила.

— Охрестили дівчину як Корвін-Піотровську Марію Габріелю Стефанію. Така вона... з чорним кучерявим волоссям, струнка, з незвичними для України рисами обличчя. Всього в подружжя народилось п’ятеро дітей: Казимир (1854), Ян (1855), Марія (Габріеля) (1857), Констанція (1862), Станіслав (1870).

Батько, Вінцент-Казімєж-Ян Корвін-Піотровський, — маршалок волинської шляхти. Мама Юзефа Карськ — примабалерина варшавського театру. Вона обожнювала розкішне життя. Уявляєш, навіть через це довелося розпродати частину маєтків, якими володів Вінсент. Дружина любила прийоми та поїздки до Львова чи Варшави. 

У батька Габріелі були зовсім інші бажання. Так як він доволі набожна людина, то мріяв відвідати Єрусалим. На той час фінансове становище дозволило лише пройти відстань від тогочасних Ківерців до Святої Землі. Як, запитаєш? Щоранку проходив навколо села, як ти пальчиками навкруг мене, і за декілька років назбирав потрібну відстань. 

Їй, Марії, наймали приватних вчителів, у 13 років її відправили в училище до Львова, згодом вона потрапила до педагогічного. У Львові жила рідна тітка Габріелі, з якою була у тісних стосунках.

— Що цікавого знаю? Дівчина була в контакті з дітьми, батьки яких були прислугами у цьому дворі або ж з тими, хто був у скрутному фінансовому становищі. Можливо саме тоді у ній прокидались відчуття несправедливості, класової нерівності, фемінізму, який згодом був висвітленим у творах.

Габріеля Запольська. Творчі спогади з Прилуцького

Панський ліс

— До речі, ти читала її твори?

— Ні.

— Це один з найулюбленіших моїх – «Малашка». Процитую (український переклад Сергія Гупала):

«Темне тло лісу, що оточував село, затуляє горизонт. За той ліс опускалася вогниста куля, розстеляючи свій багряний королівський плащ... Побіля болотистого шляху, на горбку, на простенькому хресті розправив плечі дерев’яний Христос. З села долинала пісня, добре знана в довкружжі: у сусіда хата біла... Якийсь музикант-самоук грав під лісом, і в повітрі дрижала мелодія, яка, відлетівши вдалину, скаржилася і ридала. Дівчина поволі схилила голову і втупила очі в землю. Сонце зайшло. Темний ліс видався зловищем догасаючих променів, що віддалялись, тремтливо і сором’язливо, на захід».

Десять років тому був перекладений українською. У творі описується природа нашого села, а я люблю природу, ти ж знаєш. Вона згадує Панський ліс. От його можна було побачити навіть з вікна, можеш пройтись і перевірити. Ліс належав суто родині, з іншого боку - громадський. Зараз місце входить в топи для відпочинку місцевих та лучан. А он по дорозі, як ти йдеш, то все було засаджене бузками, тепер — інвазивний стенактис однорічний. Одна з причин залишитися біля маєтку назавжди — насолоджуватися запахом бузка. Його любили, складали в оберемки, малювали.

Читайте також: Чи всі рослини хороші?

Стенактис в обмін на бузок

Біля лісу було велике озеро – Малащине. Можливо і назва твору звідти. Малашка – прототип. Це дочка лакея, що хотіла незалежного багатого життя. Зраджувала чоловіку, кинула дитину, дім, а як повернулася – пустота.

Взагалі її творчість неоднозначно сприймали. Вона піднімала питання «не на часі»: проституція, реальність. Останній для неї сприймався як те, що є, а не прикрашений маразм. Більше розповім пізніше, а то заговорилась вже.

Габріеля Запольська. Лінія любові

— У 19 років Габріеля знайомиться зі своїм майбутнім чоловіком-офіцером, Константом Шнєжко-Блоцким, та закохується до безпам'ятсва. Він хотів лише одного — грошей. Як вже йшло до весілля, Габріеля чує батьківську розмову, де чоловік просить 100 тисяч посоху за дружину. Маєток коштував 150 тисяч.

З цієї історії серіал добрий вийде для любителів книжок про відчайдушне кохання.

Батько мудрим чоловіком був. Призначив щомісячне отримання для своєї дочки: 17 тисяч на початку, потім по 8 тисяч щомісяця. Це не влаштовувало її чоловіка. «Після шлюбу я втратила віру. Віру в людей та кохання. Мене розбило це повністю», — перші її слова до мене.

Проживала сім'я у Луцьку, де зараз стара аптека. За вагітності, чоловік заразив Габріелю сифілісом. Вона звернулася до батьків, але ніхто не вважав за потрібне допомогти. Лише тітка посприяла втечі у Варшаву, де її знаходить батько та відправляє у монастир з вагітними жінками. Народжена згодом дитина прожила лиш декілька місяців.

— Удар на удачі.

— Вона подає на розлучення. 5 років тривав процес. Ніхто її не підтримував, а розголошення такої новини не сприймалося в суспільстві. Батьки повністю вівмовилися її фінансувати. Залишилася з ганьбою. Так було тоді... 

У Парижі пробула кілька років і не здобула великої слави внаслідок польського акценту, якого так і не позбулася. Хоч і майстерність високо оцінили. 

Габліреля повернулася до Львова, познайомилася з людиною, яка стала величезною підтримкою та другим чоловіком. 

Станіслав Яновський побачив її не тільки як письменницю, а просто людину. Хлопець був молодший від неї на 13 років. Він підтримував її фінансово, проте — це два митця і вжитися їм разом було складно. 

Вона вважала, що її творчість важливіша, хотіла щоб увесь час приділяли лише їй. Такий контроль виснажує людину. Яновський навіть думав розлучитися. Покинув її та поїхав до своєї сестри. Габріеля знайшла його, шантажувала сметрю, тим що не може житти без нього. Чоловік до неї повернувся, але щастя тривало не довго.

— Знову прекрасний сюжет для кінострічки, дивуюсь від її життя.

Читайте також: Фемінізм, боротьба та творчість: що ми знаємо про Габріелю Запольську

Я пам

Габріеля Запольська. Про творчість без грошей

— Вона лишилася сама після першого розлучення. Як заробляла? Писала твори, драматургію переважно, почала займатися акторською майстерністю, заснувала театр, гастролювала Україною, Варшавою, Парижем, Перербургом.

Хоч і багато критиків її засуджували, бо вона казала, що думала, а не виконувала свою хатню роботу.

Розлученою написала «Записки молодої незаміжньої жінки» — як тяжко та трагічно вона переносила період життя разом з чоловіком. Біографія, що переплетена з реальним життям багатьох жінок того часу.

Габріеля піднімала нікому не прийнятні теми: проституція, фемінізм, показне міщанство, жіночу самотність та обов'язки, реальний стан речей у містах. Яновський описував її як сильну жінку, революціонерку. Її звинувачували у плагіаті, щоб зменшити доступ до прочитання творів такої тематики.

А ще вона перша жінка в Європі, що продюсувала молодих акторів, хоча сама не мала великих статків. Шила навіть ляльки на замовлення, щоб підзаробити якось.

Маєток Корвін-Піотровських

Маєток Корвін-Піотровських

— Давай переключимось на побудову біля нас: коли з`явилась, що знаєш, адже тут вона росла та ставала особистістю?

— Згадок про володіння, біля яких ми знаходимось, немає. Ну, знову ж таки, може просто не пам`ятаю. Проте навіть від мами про це ні сном, ні духом. Повір: вона найбільше переймалася б за це, бо то наша безпека. Перед тобою будівля, яку по-різному трактуюють. Що тобі вона нагадує?

— Ну важко сказати, бо так багато зруйновано. Там таке віконце є, як дзвін, то стає схоже на каплицю.

Вона справді нагадує комусь частину каплиці. Після добудов та перебудов стала житловим приміщенням. Сьогодні ти бачиш лівий флігель, бічну прибудову до головної споруди, якщо це ще можна так назвати.

Пізніше, як ще сестра була через дорогу і гості до маєтку приходили, то довго сперечались чи купив то батько Вінсент, чи отримав. Усі аргументи стерлись з пам‘яті, як і сварка, як і сестра. Знала, що дерева теж мають механізми захисту?

Віконце...

— Здогадувалась, особливо після того, як бачу псевдооздоровчу обрізку.

— Тоді ти реально знаєш про що я.  З того боку вже все сучасне. Я сама пам‘ятаю цей будинок в набагато кращому стані, тут ще росли яблуні, груші, потім був колгоспний садок. Він простягався аж до сучасної дороги — об‘їздної. Коли її будували, зрізали мою старшу сестру — найвищу липу. Лелеки щороку прилітали та гніздилися на ній.

Родинний маєток Корвін-Піотровських був збудований ще у середині 19 століття. Перших руйнацій будівля зазнала в роки Другої світової, але вони були незначними. Приміщення підлаштували під сільську раду. Після переїзду депутатів села до куркульського будинку, місце стало житлом для потребуючих. Колосальні зміни почалися, коли Україна стала незалежною, у 90-ті. Люди просто розбирали. Ось тут ще був вхід, пам‘ятаю, там колодязь, а в ту сторону були кімнати. Були перекриття, дах, бетонна підлога.

Усе в такому хорошому стані. Ще донедавна був клуб: ох скільки я побачила бійок, закоханих пар, наслухалась популярних пісень. Удень сідали піді мною та обговорювали прочитані книги. Потім побудували окреме приміщення, то маєток став нікому не потрібний. Тоді все й почалося. Відбивались люди від крадіїв, але результат, як бачиш, не дуже.

12-13 років тому велася мова про реставрацію, бо стан будівлі дозволяв. Слухала добре я ці перемовини, бо переймалась вже, то рідне стало. Говорили найбільше про ресторан-готель з кімнатою-музеєм. Тоді б і біля мене фотографувались, як з пам'яткою. Вік мій дозволяв.

У висновку сільська рада не змогла домовитися з бажаючими перетворити територію. Запросили праправнука з Харкова, що працює в ІТ. Сподівались на його допомогу, але він був з головою у комп'ютерних науках, а не в занедбаних володіннях родини.

Слухала часто спогади пари однієї, що довго тут прожили. Ще пам'ятали, як маєток належав пану. Розповідали мені про клопоти того часу, може, так їм було простіше, бо я ж «нежива». Їх нема, так і тут руїни. Співпадіння? Не думаю.

Габріеля Запольська. Завершення.

— Мало я чула про неї за час її подорожей, бо з батьками вона не тримала контакт. Знову повернулася до Львова, де почалися нервози: хотіла все більше уваги до себе, гостро сприймала критику на твори, мала хворобу очей. Щоб полегшити життя, капала морфій у очі, жила у суцільній темряві. І не дуже допомагало.

Я це відчувала, бо у мене був з нею особливий зв'язок. У садку вона бігала лише біля мене в дитинстві, у юному віці вчилась писати, спостерігала за бузками. Як жила в Луцьку, приходила сюди писати, говорити, щоб ніхто не побачив. Може й потім вона подумки згадувала про мене.

Її виснажила творчіть.

Писала ночами, грала у виставах. Раз почула від знайомих, що Габріеля впала під час вистави і так спала 2 дні. Навіть по сметрі перші три дні думали, що то сон. Так і закінчився її лік на 64 році. 

— 43, 44, 45, 46 кроків-пальців. Хм, цікаво, у тебе навпаки 46. У вас справді був зв'язок!

— Під кінець її життя, до речі,  з‘являється на арені молодий лікар, якого вважали шарлатаном. Обібрав жінку до нитки, навіть заповіт, кажуть, підробив, щоб все перейшло йому. Хоронити довелося силами Львівської громади. Чому? Перша версія — бідність, друга — популярність у Львові і не лише. Зараз вона на Личаківському цвинтарі біля Гавалевича — режисера, що допомагав їй, коли та приїхала з Варшави.

— То ось де я її бачила!

— Станіслав Яновський доглядав навіть її могилу і ходив на кладовище. Єдиний. Перед смертю вона написала листа, у якому попросила покласти рідної землі на могилу, як помре.

Я ніде так вільно не жила, як на Волині.

— Вона поплатилася за свою творчість, бунтарство. Батьки не хотіли, щоб вона була акторкою, письменницею. Вони їі бачили заміжньою господаркою, як і більшість жінок того часу.

Габріеля Запольська була прикладом. Не лише для жінок, а й для чоловіків того часу. Показала, що жінки не бояться говорити про проблеми, що турбують, бути холодними, незалежними. 

Багато пошуків себе, рішучість, наполегливість та байдужість до нелюбів, нещасливе кохання, вулкани емоцій — це все вона Габріеля Запольська — жінка зі сцени театрів, письменниця, журналістка і феміністка.

Читайте також: «Ніде моя душа не жила так щасливо, як на Волині»: що розповідають руїни маєтку Габріелі Запольської

Життя біля маєтку. Сьогодні

Полювання на тінь

—А зараз люди приїжджають?

— Та ось нещодавно у Луцьку був арт-променад «Так звучить Луцьк». Навіть виставу театр «Гармидер» тут ставив «Щоденник молодої незалежної жінки». Як буде нагода — прочитай. Людей у той день було багато, то її 160-та річниця була.

Та і в школі з Прилуцького з нею цілий коридор стендів. Екскурсоводка завжди заводить туди гостей, показує фотографії, згадує про озеро по дорозі, що колись все затоплювало. Зараз то його і побачити складно, а мені здобувати воду теж нелегко. Вона працює вчителькою історії. Найулюбленіший момент з її розповідей - як вона відкриває величезний зшитий альбом з фото, згадками, малюнками. Перше, що показує - це рисунок місцевої художниці, яка склала будинок на папері з пам'яті.

Ця пам'ятка має потужне історично-культурне значення для розвитку туризму на Волині.

... У потязі додому я заснула. То був тепловий удар чи я просто слухала липу уві сні?

***

Читайте також: Руїни оживають: у Прилуцькому відбувся другий день арт-променаду

Матеріал вийшов завдяки участі в проєкті Волинська Експедиція