Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Картина Йозефа Брандта «Відбиття ясиру»
Картина Йозефа Брандта «Відбиття ясиру»

Як волиняни поверталися із кримськотатарського полону

16:00 01.11.2020
1576

Кількість поневолених кримськими тарами українців протягом ХVI – XVII століть є неймовірно високою. Адже відомості про наших бранців містяться у документах практично усіх регіонів Османської імперії та підлеглого їй Кримського ханства. Великі людські втрати у ці часи понесла й Волинь.

Про тих її жителів, які потрапили в полон і змогли звідти повернутися на Батьківщину, міститься інформація у гродських книгах Волинського воєводства Речі Посполитої. Ці документи дослідила авторка книжок «Роксолана: міфи та реалії», «Жіночий султанат: влада та кохання» Олександра Шутко.


Історії порятунку


Найбільше таких випадків траплялося у добу Гетьманщини, коли українські козаки під час Національно-визвольної війни діяли спільно з кримськими татарами. Останні, попри заборону, чинили набіги на містечка та села Речі Посполитої з метою грабунку й захоплення ясиру (бранців).

Наймасовіша атака на Волині відбулася наприкінці грудня 1653 року, коли «орда край тутошниє Вольїньскиє гостилитєр нападла и такь по Надбужу, яко и за Бугом грасовала, людє в неволю забирала», – зазначив староукраїнською у маніфестації (заяві) від 17 серпня 1654 року перед Володимирським гродським урядом Якуб Любенецький.

Татари заскочили його зненацька в дорозі та разом із синами й челяддю забрали у полон. Але за кілька місяців йому «за особливою ласкою и опатрностю Божєю с того вєзєня и нєволи поганскоє» вдалося врятуватися. На жаль, не відомо, як саме Якуб Любенецький зміг звільнитися із
кримськотатарського полону. Адже сам він не залишив жодної з цього приводу інформації.

Тож можемо припустити, що йому вдалося втекти від поневолювачів. Імовірно, під час нападу українських козаків на кримських татар і відбиття у них захопленого, усупереч домовленостям, ясиру.

Така ж доля спіткала і мешканку Волині Мацеєву (Нарбулт) Катерину Хорошківну, яка 22 червня 1654 року повідомляла до Луцького гродського уряду про загибель родинних майнових документів під час татарського нападу у грудні 1653-го та захоплення її у полон.

Звідти вона також змогла врятуватися і, повернувшись додому через 7 місяців, застала там повну розруху: «…дворь спалєньї зо вьсимь, гумьно з збожами розньїми, такжє халупьі хлопьскиє и гумьна, и самихь вь нєволю забрано з бьідлами и достатками».

Відбитися від ворожого полону змогла і дружина волинянина Генрика Кашовського, ім’я якої не зазначене. Її чоловіка полонили татари в грудні 1653 року поблизу села Собіщиці. А біля міста Столин вони наздогнали і її саму. Однак вона змогла утекти від них на човні тільки з дітьми.

Про це від її імені 28 лютого 1654 року повідомляла у маніфестації родина Соломирецьких, заявивши перед Луцьком гродським урядом про втрату потерпілою родинного майна і документів під час нападу татар.

Читайте також: Луцький договір: шпигунські пристрасті та програні війни

Багаторічне рабство


Утім, декотрим волинянам пощастило менше, і вони значно довше перебували у полоні. Через три роки поневолення на Батьківщину повернувся Андрій Єловицький.

Він 11 травня 1657 року повідомив до Луцького гродського уряду про загибель родинних майнових документів при захопленні його 24 грудня 1653 року в полон татарами, які після Сочавської експедиції коронного війська проти Тимоша Хмельницького розпустили свої загони на Волині.

Королівський ротмістр Валеріан Хлібовський чотири роки був у кримськотатарському полоні. Звільнившись, він 22 вересня 1657 року заявив до Володимирського гродського уряду про неможливість у зв’язку з цим своєчасно подати на вписання до кременецьких гродських книг наданого йому 8 листопада 1653 року у таборі поблизу міста Жванець за бойові заслуги королівського привілею на майно обвинувачених в участі у повстанні кременецьких міщан.

На жаль, невідомі подробиці перебування Єловицького й Хлібовського у полоні. Адже гродські книги не містять відомостей про ці роки їхнього життя. Водночас на Галичині історії полонених українців записували греко-католицькі священники до парафіяльних хронік.

Завдяки цьому, ми дізналися про важку працю у полі та на пасовищі у Криму бранки з села Підкарпатського воєводства Речі Посполитої Катерини Коласи, яка п’ять років – з 1672-го була рабинею кримського татарина.

Її землячка, дружина сільського війта Марія Дубневич, яку полонили кримські татари, після продажу османам стала наложницею знатного османського паші та народила йому двох синів. По його смерті вона через 27 років, 1699-го повернулася додому, де застала живим свого першого чоловіка. Із собою привезла гроші й золоту статуетку Діви Марії. Все це заповіла на ремонт радружанської церкви.

Олександра ШУТКО

Коментарі
Загрузка...
3 грудня
Сьогодні
Вчора
01.12.2020
30.11.2020
29.11.2020
28.11.2020
27.11.2020
26.11.2020