«Я вірю в перемогу, я вірю так сильно, що можна вмерти», — Ярослав Стецько

19 Січня 2024, 18:31
Прес-конференція АБН 1955 року у Тайвані ФОТО 2410
Прес-конференція АБН 1955 року у Тайвані

112 років тому 19 січня 1912 року народився Ярослав Стецько – голова Проводу ОУН(б), незмінний президент Антибільшовицького блоку народів (АБН), один із головних ідеологів українського національно-визвольного руху і організатор боротьби за незалежність України, лідер Україїнських емігрантів.

Сучасники, на жаль, мало знають його біографію. Але він прожив дуже круте життя, сповнене пригод, небезпек і безкомпромісної боротьби за незалежну Українську державу. Сам себе Ярослав Стецько називав «маклер без держави» – багато їздив по світу, на зустрічах зі світовими лідерами представляв Україну, яка була поневолена Радянським Союзом.

Ярослав Стецько
Ярослав Стецько

Бідове дитинство

Ярослав Стецько народився у сім’ї священика у селі Великий Глибочок біля Тернополя. Своє ім’я отримав на честь князя Ярослава Мудрого. Дитинство проходило в умовах Першої світової та українсько-польської воєн. Влітку 1920-го у селище, де жила сім’я, увійшли червоноармійці. Батько Ярослава з парафіянами сховав церковне золото, срібло та дзвони. Однак знайшовся зрадник, тож більшовики увірвалися до храму, привівши сюди ж пароха з дружиною і трьома дітьми, яких вишикували перед вівтарем. Від червоного комісара священик почув: «Поп, єслі нє скажеш, гдє спрятал колокола, тєбя і твоіх щенков расстрєляєм». Порахувавши до трьох і не дочекавшись відповіді, вистрілив «холостим». Отець Семен зомлів. Комісар копнув нерухоме тіло і промовив: «Поп подох, і щенки єго тоже подохнут». Ця зустріч похитнула здоров’я о. Семена, через три роки він помер 5 жовтня 1923 року. Без годувальника сім’ї було важко виживати. 11-річний Ярослав часом вибирався у Великий Глибочок, де рідний дядько Володимир Чубатий був парохом. Місцеві жителі й родина збирала для них харчі й одяг, які Ярослав привозив до Кам’янок. Невдовзі Володимир Чубатий переїхав на колишню парафію отця Семена і безпосередньо заопікувався родиною брата. 

У 1925 році Ярослав Стецько вступив у Тернопільську гімназію. Вихідні проводив їздив у дядька, який мав чудову бібліотеку. Хлопець прочитав майже всі книжки.

Гімназист Ярослав Стецько
Гімназист Ярослав Стецько

Адвокат юнацтва

Ярослав, як міг, намагався утримувати сім'ю. Перший час після випуску читав лекції гімназистам і займався підготовкою дітей до вступу в гімназію. У 6 класі гімназії він готував учнів, які здають матуру, тобто закінчували останній, 8-й клас. Паралельно гімназист редагує юнацький журнал. Ярослав був улюбленцем однокласників. Випускник цього навчального закладу отець Микола Шаварин розповів, що без Ярослава не обходяться заняття членів «Марійської дружини», гуртків історії чи іноземних мов. Коли виникали конфлікти між гімназистами або їхніми вчителями, чи траплялися доноси на товаришів, то Ярослав заступався за них і допомагав їм. За це його називали адвокатом.

Молодий революціонер

У 1929 році Ярослав Стецько закінчив Тернопільську українську гімназію із відзнакою і вступив на філософський факультет Львівського університету, паралельно вивчаючи право в Краківському університеті.

Замолоду він став членом – «Української націоналістичної молоді», Української військової організації та Організації українських націоналістів. До 20 років пройшов шлях від рядового учасника ОУН до члена крайового правління. У 1930 році Ярослав став окружним провідником ОУН Тернопілля. Цього ж року його заарештувала польська поліція за підозрою участі в саботажних акціях, але за кілька місяців звільнила через відсутність доказів. 

У 1931 році Ярослава призначили ідеологічним та вишкільним референтом Проводу Юнацтва ОУН ЗУЗ, паралельно він редагував підпільні видання: «Бюлетень», «Юнацтво» та «Юнак».

За націоналістичні переконання Ярослава Стецька тричі заарештовувала польська влада. У 1936-му 20-літній Ярослав Стецько засуджений польським судом до п’яти років ув’язнення у справі вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Б. Пєрацького, який проводив репресії до українців. Під час слідства провів понад 200 годин (майже дев’ять діб) без сну, сидячи на табуреті, але компрометуючих свідчень не дав. Над учасниками процесу відбулися два великі суди: у Варшаві (листопад 1935 – січень 1936 рр.) і у Львові (травень – червень 1936 року), які переросли у грандіозну маніфестацію вимог українського націоналістичного руху. У промові на суді Ярослав Стецько сформулював засади власного життєвого кредо: «...Я визнаю, що українська держава існує, існує потенціяльно в серцях українського народу. Не існує поки що реально, але існує морально, існує і правно в наших душах. Змислом мойого цілого життя було, є і буде: Україна вільна, Україна Соборна, Україна без холопа і без пана. Я вірю в перемогу, я вірю так сильно, що можна вмерти. З цього шляху мене не заверне ніщо, ані тортури, ані пекло тюрем, ані смерть...»

У 1937 році Стецька звільнили внаслідок загальної амністії. 

Заступник Степана Бандери

На волі Ярослав Стецько активно продовжив свою громадську діяльність, про яку згадував: «Від літа 1939 року перебував я в Італії, в Генуї і Римі, займаючись там же зовнішньополітичною діяльністю, видаючи націоналістичну пресову службу на італійській мові та нав'язуючи співпрацю з італійськими чинниками. Окрім того, редагував ідеольогічно-політичний орган «Ідея і чин». В серпні 1940 р. приїхав до Німеччини, де відпрацьовував політичну проблематику ОУН».

У 1940-му Ярослав Стецько разом зі Степаном Бандерою став ініціатором створення Революційного проводу ОУН. У квітні 1941-го на II Великому зборі ОУН його обрали заступником керівника ОУН Степана Бандери. 

Прем’єр Української держави

Із початком радянсько-німецької війни похідні групи ОУН використали нагоду відновити українську державність. Спеціальна група під керівництвом Ярослава Стецька у складі близько 100 людей швидко прибуває до Львова. Її завдання – провести національні збори, обрати державне правління і проголосити незалежність України. 30 червня 1941 року в приміщенні львівської «Просвіти» на площі Ринок, 10 відбуваються Національні Збори за участю українських політичних та громадських діячів. Одноголосно підтримують пропозицію ОУН негайно проголосити незалежність України. Головує на Зборах – Ярослав Стецько. На його пропозицію затверджують Акт Відновлення Української Держави і склад Тимчасового Уряду. Ярослава Стецька обирають прем’єром українського уряду.

У 1967 році, згадуючи цю подію, Ярослав Стецько написав: «Коли на захист Акту 30 червня 1941 р. ми не були спроможні поставити танків, гармат і бомбовозів, відповідно – сильної армії, бо так склалися умови, – ми вирішили танкам, бомбовозам і гарматам окупантів протиставити вірність ідеї Суверенітету нації, гідність і гордість великої духом нації, незламність нашого характеру, чистоту нашого серця, нашу безстрашність особисто захищати проголошене діло...»

В’язень нацистського концтабору

У Львові відбувся замах на життя Ярослава Стецька, очевидно, інспірований нацистами. Розповідаючи про це, говорив, що врятувала тоді відсутність охорони, яку не взяв на зустріч із сестрою. Нападник, не знаючи цього, почав стріляти по задньому сидінні, де Ярослав завжди сидів при наявності охоронців, хоч тоді він сидів поруч із водієм. Відразу на місці замаху знайшли польські листівки, які мали засвідчити причетність до замаху поляків. Утім, Ярослав сумнівався у їх причетності: «Не думаю, що поляки робили той замах, то скорше НКВД або Ґестапо, бо не мало глузду полякам його робити. А ті летючки могли бути зфабриковані або большевиками НКВД, або Ґестапом, щоб українсько-польський конфлікт виогнювати».

Нацистська окупаційна влада не хотіла відродження української державності. Саме тому заарештувала Степана Бандеру, а 11 липня – і Ярослава Стецька. Спочатку їх відправляють до тюрми на Александерпляц у Берліні, а невдовзі у концтабір Заксенгаузен. На допитах вимагали відкликати Акт, але Стецько був непохитний. За це на 4 роки ув’язнений в бункері смерті «Целленбау» у надзвичайно суворих умовах. Там остаточно підірвав своє здоров’я. Лікарі пророкували жити не більше півроку і смерть від раку шлунку. Ярослав прожив у концтаборі ще понад рік, а після виходу з нього 27 вересня 1944 року, – ще 42 роки, і щойно тоді помер від пророкованої хвороби. 

Через погіршення здоров’я Ярослава перевели на режим домашнього арешту, перебував у шпиталі під наглядом гестапо.

Врятували друзі. З міста Веймара оунівці відправили до Сушіце спеціальну групу, Вони підкупили керівництво лікарні й окремих чеських урядовців і вивезли автомобілем до Мюнхену. Під час втечі була перестрілка і Ярослав отримав важке поранення в руку. В групі, яка допомогла організувати втечу, булапідпільниця «Муха», майбутня дружина Ярослава Стецька – Ганна Музика. У 1946 році вони одружилися. Анна взяла прізвище чоловіка та змінила своє ім’я на Славу, бо так лагідно називав її Стецько. Прожили разом 40 років.

Слава і Ярослав
Слава і Ярослав

Соратник по боротьбі Микола Климишин записав у спогадах: «Я тісно співпрацював зі Стецьком як член АБН. За допомогою зв’язків купив для нього за організаційні кошти авто «Опель Кадет», і, маючи при собі водія, Ярослав ним користувався. Авто було зареєстроване на моє ім’я, бо Стецько мусив часто змінювати прізвище з уваги на безпеку. Згодом я довідався, що Стецькові допомагає в його діяльності зв’язкова Муха (пані Слава). Вона вступила до університету й вивчала англійську та іспанські мови, знання яких полегшувало роботу з представниками різних народів… Слава була «правою рукою» Ярослава Стецька». 

Президент АБН

На початку 1945 року учасники Конференції ОУН обрали верховне Бюро Проводу ОУН – Ярослав Стецько, Степан Бандера та Роман Шухевич.

16 квітня 1946 року після установчого конгресу в Мюнхені реорганізовано Антибільшовицький блок народів. Конгрес об'єднав близько 20 діаспорних організацій. АБН очолив Ярослав Стецько, президентом якого був до кінця свого життя. Із 1968 року став головою Проводу революційної ОУН-Б, яку теж очолював до 1986 року.

На всесвітній антикомуністичній арені Ярослав Стецько розгорнув широку діяльність. Від 1950 року президент АБН багато подорожував. Він відвідав Китай, В’єтнам, Австралію, Таїланд, Сінгапур, Туреччину, країни Західної Європи, Канаду, Мексику, США. Організаційно-політичну роботу Ярослава Стецька гідно оцінив Провід ОУН. 20 жовтня 1951 року його відзначили Золотим Хрестом Заслуги УПА.

Першим кроком до формування світової антикомуністичної коаліції (проти СРСР і КНР) стала поїздка делегації Антибільшовицького блоку народів у жовтні 1955 року до Тайбею, столиці Китайської Республіки. Візит на чолі з Ярославом Стецьком тривав 20 днів. Відбулася зустріч Ярослава Стецька із Чан Кайші – багаторічним президентом Республіки Китай. Обидвох лідерів поєднувала антикомуністична боротьба.

З президентом китайської республіки
З президентом китайської республіки

Делегати АБН підписали Комунікат про співпрацю із Азійською народною антикомуністичною лігою, взяли участь у святкуванні Національного дня Китаю та військовому параді. Згідно з підписаним у Тайбеї договором, Антибільшовицький блок народів і APACL домовилися узгоджувати свої дії задля розвалу комуністичного блоку та знищення російського імперіалізму як у Європі, так і в Азії. АБН отримав спеціальний моніторинговий статус на всіх наступних конференціях Азійської ліги. 

У середині 1950-х років Президент АБН був готовий співпрацювати із єврейською організацією «Антикомуністичний голос Єрусалиму» та її лідером Гавівом Шибером. Про ці наміри та приязні взаємини засвідчують їх листи один до одного.

У 1958 році українська делегація на чолі з Ярославом Стецьком брала участь у створенні Світової Антикомуністичної Ліги (Мехіко), але офіційно Україна до цієї організації вступила лише 1967 року. Причиною стала незгода Ярослава Стецька з певними положеннями організації. Він вимагав, щоби Ліга була не лише «антикомуністичною», але й виступала проти російського імперіалізму, а також, щоб Україна була представлена в організації на рівні з іншими делегаціями. Щойно вимоги президента АБН були враховані, Україна стала членом Ліги.

Небезпечний для Москви

Ярослав Стецько став світовим лідером у популяризації боротьби поневолених московським імперіалізмом народів. Не дивно, що в СРСР за це розпочали проти нього справу, а у 1949 році голосили у загальносоюзний розшук. Про це в архівних матеріалах є такий запис: «Оголошений у загальносоюзний розшук МДБ СРСР у 1949 році «Списком небезпечних злочинців, які підлягають розшуку і невідкладному арешту №1». Розшукову справу на нього вело 2 Головне управління МДБ СРСР із 26 червня 1948 року. Було винесено і відповідну постанову на арешт, затверджену заступником міністра державної безпеки СРСР і військовим прокурором військ МВС СРСР від 30 червня 1948 року. На момент заведення справи центральним апаратом розвідки у Москві співробітники МДБ УРСР уже самі повним ходом здійснювали оперативні заходи з позицій Москви і Києва.

Постанова на арешт 1948 рік
Постанова на арешт 1948 рік

Через 9 років у 1957 році справу щодо Ярослава Стецька закрили, а керівництво КДБ при Раді Міністрів УРСР дійшло висновку: «Загальносоюзний розшук Стецька Я.С. припинити, а розшукову справу № 2641 долучити до справи-формуляра №152 на нього ж як другий том».

Проте це не означало, що КДБ відмовилося від спроб знищити Ярослава Стецька. Для проникнення до його близького оточення було підібрано низку агентів, яких ретельно готували до виведення за кордон і складали їм відповідні легенди. Так, ще в перший рік оперативної розробки Управлінням МДБ УРСР по Львівській області був підготовлений до виведення у Мюнхен агент «Летючий». У плані його використання зазначається: «З метою зближення і входження у довіру члена Центрального «Проводу ОУН» Стецька Ярослава проведена комбінація «одруження» «Летючого» на двоюрідній сестрі Стецька Ярослава – Стецько Ользі».

Попри те, що «Летючий» зумів одружитися з родичкою, зблизитися з Ярославом Стецьком і проникнути до Центрального проводу ОУН не вийшло. Відтак, у 1951 році розроблялися плани виведення за кордон агентів-бойовиків «Южного» і «Шумного». Таку саму підготовку та інструктаж пройшов невдовзі агент-бойовик «Запорожець». Але відомостей про те, чи вдалося досягти поставленої мети, у архівних документах немає.

Іншими заходами, які активно застосувало КДБ, була фальсифікація низки документів і запущення їх в обіг для розпалювання ворожнечі між українськими націоналістами і сіоністами. З цією метою за завданням КДБ у США була видана брошура «Щоб ми не забули», в якій намагалися довести нібито причетність представників ОУН в роки Другої світової війни до так званих антиєврейських акцій.

Боротьба КДБ проти Стецька
Боротьба КДБ проти Стецька

Боротьба КДБ проти Стецька
Боротьба КДБ проти Стецька

Акція проти Хрущова

Історію про публічний тролінг керівника СРСР Микити Хрущова за кордоном я кілька разів чула з розповіді Слави Стецько. Це була успішна антиросійська акція українських націоналістів.

У червні 1964 року під час візиту керівника СРСР Хрущова до скандинавських країн, АБН та інші антикомуністичні організації утворили «Червневий комітет». Діяльність комітету спрямовувалася на проведення публічних заходів, направлених на дискредитацію Хрущова під час його турне. Ці дії мали спровокувати дискусію серед громадськості щодо національних утисків у Союзі.

17 червня 1964 року відбулося велике зібрання в Стокгольмі під лозунгом «Frihete moter diktatorn» («Свобода проти диктатора»), яке ухвалило резолюцію із засудженням комуністичної диктатури. 24 червня делегація АБН на чолі з подружжям Стецьків поклали квіти до могили шведського короля Карла ХІІ. Одна з стокгольмських газет наступного дня вийшла з заголовком «Wreath at Charles XII tomb – An act of protest bythe Ukrainians» («Вінок на могилу Карла XII – Акт протесту українців»).

Слава і Ярослав Стецьки покладають вінок на могилу Карла 12-го 1964 pік
Слава і Ярослав Стецьки покладають вінок на могилу Карла 12-го 1964 pік

За повідомленням із шведських газет, ця акція дуже розлютила радянського генсека. 25 червня під час сніданку в Гетеборзі з прем'єр-міністром Таге Фрітьофом Ерландером Хрущов нагадав про поразки Карла ХІІ, Наполеона та Гітлера в російських кампаніях, при тому він запитав прем'єра: «Чи він бажає війни з Совєцьким Союзом?». Ерландер відповів, що таких намірів немає. На що Хрущов посміхнувся і додав: «Якщо ви станете на бік Стецька, я не зможу піти у відпустку». 

«На пресовій конференції Хрущов так розсердився тим, що Ярослав нагадав союз Швеції з Україною, союз Карла XII з гетьманом Мазепою, що цілу годину лаяв і прем’єра Швеції, і Мазепу, і Бандеру, і Стецька, і УПА – все що йому на думку прийшло. Цілу годину він стукав, гримав кулаком і погрожував прем’єрові, що йому захотілося галушок полтавських, що він програє, як програв Карл XII під Полтавою, – згадувала Слава Стецько. – Голова Датського парламенту відмовився приймати Хрущова. Він сказав, що робить пресову конференцію для Українського справжнього прем’єра, а Хрущов є колонізатором і не репрезентує справжньої волі України, і тому навіть не пішов з ним на зустріч».

На прес-конференції в Стокгольмі Ярослав Стецько звинуватив Хрущова у вбивстві мільйонів українців, коли той був першим секретарем ЦК КПУ з січня 1938 по березень 1947 року та вимагав дотримання права на самовизначення для поневолених народів.

Головний ворог Росії

Ярослав Стецько тижнями й місяцями перебував на різних континентах, беручи участь у конференціях, нарадах, зустрічах і розмовах із світовими лідерами. Його дружина Слава навела список політичних діячів, яких особисто знав і з якими спілкувався її чоловік. У цьому переліку лідери багатьох держав: Рональд Рейган і Річард Ніксон (президенти США), Джордж Буш (ще в ролі віце-президента США), Фердинад Маркос (президент Філліпін), Сіг Ман Рі (президент Південної Кореї), Франсіско Франко (каудильйо Іспанії), Чан-Кайші (президент Китайської Республіки, Тайвань), Шарль де Голь (президент Франції), Конрад Аденауер (канцлер ФРН), Джон Гордон (прем’єр Австралії), Джуліо Андреотті (прем’єр Італії) та багато інших.

Ярослав Стецько і Джордж Буш-старший
Ярослав Стецько і Джордж Буш-старший

Ярослав Стецько розмовляє з президентом Вʼєтнаму Нгуєн Ван Тʼю Сайгон 1968
Ярослав Стецько розмовляє з президентом Вʼєтнаму Нгуєн Ван Тʼю Сайгон 1968

20 жовтня 1968 року АБН та ЄРС звернулися з листом до прем'єр-міністра Великої Британії Гарольда Вільсона, в якому просили: засудити на рівні ООН російський імперіалізм та колоніалізм, ініціювати проведення у Великій Британії «Тижня поневолених народів»; вимагати дотримання прав людини та права народів на самовизначення за Залізною завісою; посилити (бродкастинг) вільне радіомовлення за Залізною завісою, особливо неросійською мовою. Лист прем'єру особисто вручили лідери АБН та ЄРС. Їхній візит став кульмінацією демонстрації представників поневолених народів, у якій взяло участь більше 3 тис осіб.

Особливим успіхом багаторічної діяльності Ярослава Стецька стала організована у листопаді 1985 року в Лондоні спільна конференція АБН і Європейської ради свободи (створеної, до речі, з ініціативи Стецька 1967 року). Участь у ній взяли  287 делегатів із 13 країн світу.

АБН стала частиною ще однієї антикомуністичної мережі – Європейської Ради Свободи (ЄРС), що мала на меті згуртувати авторитетних політиків в Європі та координацію дій організацій, що борються з комунізмом та російським імперіалізмом задля лобіювання спільних інтересів та протидії таким чином, зростаючому впливу комуністів.

Документ про свідчення у США Ярослава Стецька проти Росії
Документ про свідчення у США Ярослава Стецька проти Росії

Документ про свідчення у США Ярослава Стецька проти Росії
Документ про свідчення у США Ярослава Стецька проти Росії

Дискредитація із Москви

Комуністичні спецслужби використали публічність Стецька і розпочали спеціальну кампанію проти очільника ЗЧ ОУН та АБН. 

Дослідниця Ольга Бертельсен зазначає, що у 1960-1970-х роках КДБ вбачало двох головних ворогів як в Україні, так і за кордоном – українських націоналістів та сіоністів. Саме тому різними активними провокаціями, організованих агентами КГБ проти представників обидвох діаспор, мали посіяти якомога більше ворожнечі між ними.

У Києві в архіві ГДА СБУ зберігаються декілька документів, які підтверджують операцію з дискредитації: інформаційне повідомлення Центральному комітету КПУ від заступника голови КГБ УССР Шульненка від 7 жовтня 1969 року, пропагандивна листівка англійською мовою, її переклад російською та на івриті.

З їхнього змісту стає зрозуміло, що з 1966 року силовим відомством було прийнято ряд дій для того, щоб показати серед європейських євреїв Стецька як одного з винуватців Голокосту та активного прихильника нацистської екстермінаційної політики в Україні. Листівка починається із заклику до дії: «Нехай винний буде покараний», а далі текст має пробудити у когось із єврейської общини «гнів» іздійснити «акт помсти», вчинивши замах на життя Ярослава Стецька.

Ці московські фальсифікації та масоване поширення брехні дуже боляче вдарили по авторитету Ярослава Стецька в той час, коли він був важко хворий. Опублікований агентами КДБ некролог при житті Ярослава Стецька сприйнявся ним як поганий знак.

Він активно працював, а коли наприкінці березня 1986 року почали допікати страшні болі в шлунку, звернувся до лікарів. Однак було пізно – рак прогресував, не допомогла й операція. Перебуваючи в лікарні Мюнхена, Ярослав Стецько до останнього не міг уявити, що смертельно хворий, сподівався продовжити свою політичну діяльність.

Помер Ярослав Стецько 5 липня 1986 року в Мюнхені, його поховали 12 липня на цвинтарі Вальдфрідгоф. Попрощатися з покійним прийшли понад 1200 людей із різних країн світу.

Ярослав Стецько і о. Йосиф Кладочний. Варшава. Лютий 1941
Ярослав Стецько і о. Йосиф Кладочний. Варшава. Лютий 1941

Коментар
17/07/2024 Середа
17.07.2024
16.07.2024
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром