Легендарний командир УПА Олексій Шум-Вовчак

28 Березня 2021, 10:12

6082

Олексій Шум

28 березня 1943 року в Скулинських лісах на Ковельщині організували один із перших загонів УПА — сотню «Стохід» під командуванням Олексія Шума (Вовчака). Чотовими його сотні були Тихон Зінчук (Кубік) та Федір Шабатура (Щука). Останній одночасно очолював Ковельську окружну СБ ОУН.

Восени того ж року Вовчака призначили заступником командира і начальником штабу Північно-Західної військової округи «Турів», якою керував Юрій Стельмащук (Рудий).

Уродженець села Шайно (нині Журавлине Старовижівського району) Олекса Шум прожив усього 25 років. Ще юним вступив в ОУН, готував молодь до збройної боротьби.

Олексій Шум

Читайте також: 14 травня народився знаменитий упівець Олекса Шум, який помстився нацистам за Кортеліси

Олексій народився 14 травня 1919 року в селі Шайно (тепер Журавлине) Старовижівського району на Волині. Навчався в Луцькій гімназії, служив у Польській армії. У 1938 році став членом Організації українських націоналістів, за що був ув’язнений у польській тюрмі. Після звільнення у 1939-1940 році пройшов старшинський вишкіл ОУН в Німеччині.

Із початком Другої світової війни працював у комендатурі Української допоміжної поліції в селі Деревок Любешівського району. Протягом 1941-1943 рр. був організаційним референтом Ковельського окружного проводу ОУН. На початку березня 1943 року організував перехід до УПА всієї української міліції Ковеля. При відході з міста під керівництвом Олекси Шума повстанці звільнили в'язнів з тюрми і невільників із табору полонених. Усі, хто пішов за ним 28 березня 1943 року, у травні склали першу на Ковельщині сотню УПА «Стохід».

Загинув Олексій Шум 20 березня 1944 року у бою з німецькими підрозділами біля села Луковичі нині Іваничівського району. Похований у селі Жашковичі.

За свої неповні 25 років життя він уславився багатьма серйозними військовими операціями УПА проти нацистів та більшовиків.

Читайте також: Чорна сторінка історії Кортеліс: 23 вересня розстріляли майже три тисячі жителів села

У першій половині 1943 року на Волині активно практикувалися спеціальні вишколи для підготовки чоловіків до служби в УПА. Повстанці організовують навчальні заклади для підготовки командних кадрів.

Передусім була утворена низка старшинських шкіл: «Дружинники» на хуторах між селами Златолинь і Ярополт над р. Горинню, на південь від міста Степань, «Лісові чорти» на Поліссі, «Крилаті» на Поділлі. Одночасно діяли підстаршинські школи – біля села Липа Болехівського району на Станіславщині, «Січ» у лісах Володимир-Волинського району, «Світлана» на Поліссі, «Беркути» у Військовій окрузі «Говерла», «Вовки» у ВО «Заграва», «Олені» у селі Бряза Станіславської області.

Командиром першої Старшинської школи УПА на Волині був майор Поль-Польовий, командиром старшинської школи УПА-Захід – майор Хміль. Волинська Старшинська школа УПА-Північ випустила до весни 1944 року два старшинські та три підстаршинські випуски, старшинська Школа УПА-Захід – два старшинські й два підстаршинські випуски.

Читайте також: Як у Новому Зборишеві справляли повстанське весілля. ФОТО

Найбільший брак кваліфікованих командирів відчувався на командних постах у чотах і роях. Щоб запобігти такій ситуації, кожна ВО в УПА-Північ та УПА-Захід організувала свою власну підстаршинську школу, курси якої тривали приблизно чотири-шість тижнів. Уже весною 1943 року Групи «Тури» та «Заграва» організували свої перші підстаршинські школи.

Олексій Шум був засновником підтаршинської школи УПА Військової округи «Турів» УПА-Північ. Терен цього військового формування УПА охоплював Луччину, Володимирщину, Ковельщину, а також район Кобрин - Берестя.

Однак ці вишколи не могли задовольнити потреб, тому в період швидкого росту УПА 1943–1944 років найбільше командирів роїв отримували свої призначення на базі відзначення під час бойових дій. В УПА-Захід практикувались старшинські вишколи на базі наявних куренів і сотень.

У школах викладали основи партизанської війни, піротехніку, маскування, санітарну службу, танкову справу, артилерійську підготовку, протиповітряну оборону, розвідку і контррозвідку. Теорія поєднувалась із практикою – часто доводилося вступати у бій з ворогом. 15 травня 1943 року О.Шум зі своїми повстанцями організував на трасі Секунь - Буцин засідку на німецьку автоколону, де загинуло чимало нацистів.

Вітку 1943 року сотню Олексія Шума включили до загону УПА «Озеро» ВО «Тури». З серпня 1943 року він уже був командиром цієї військової групи.

7-9 вересня 1943 р. під селом Радовичі Турійського району відбувся триденний бій УПА з німцями та польською допоміжною поліцією. Німці з поляками підтягнули туди свої найкращі сили з добре укріпленого залізничного вузла Ковель. У тому бою брали участь дев’ять сотень УПА, тобто понад 1000 повстанців, а з німецького боку близько 2000 гітлерівців. Повстанським з’єднанням сотень групи «Турів» керував Олексій Шум-Вовчак. Це був один з найбільших відомих боїв УПА на Волині.

7 вересня рота нацистів несподівано натрапила на засідку УПА, яку організували сотні Байди (Леонід Повідзон) та Кубика (Тихон Зінчук). Під час першого бою німці втратили 5 вояків, 11 потрапили в полон. Наступного дня окупанти відправили каральну експедицію з міста Ковель – батальйон піхоти (470 осіб), три броньовані машини і бронепоїзд.

Запеклі бої з використанням артилерії тривали дві доби. Ворожий бронепоїзд було пошкоджено, загинуло 75 гітлерівців, чимало було поранених. Вояки УПА мали чисельну перевагу, але були гірше озброєні, тож увечері 9 вересня відійшли вглиб лісового масиву. З боку УПА в бою під с. Радовичами загинуло 40 вояків, 3 поранено, здобуто багато трофейної зброї. Налякані поразкою нацисти, боячись штурму УПА залізничного вузла Ковель, ввели у місті особливий стан.

У листопаді 1943 року Олексій Шум очолив Військовий штаб УПА, а невдовзі став заступником командира Північно-Західної військової округи «Турів» Рудого (Юрія Стельмащука). Територія цієї округи охоплювала сьогоднішню Волинську область, а також і теперішні Брестську, Кобринську та Пінську області Білорусі.

Під час переходу відділом УПА лінії фронту на трасі Володимир-Волинський – Луцьк Олексій Шум прийняв бій з німецьким розвідувальним відділом поблизу села Луковичі Іваничівського району, у якому загинув. Бойові побратими поховали свого командира в селі Жашковичі Іваничівського району на Волині.

Леся БОНДАРУК,

Український інститут національної пам’яті

Випусковий редактор Автор(ка)

Коментарі

30 Квітня 2021, 23:08

Наведені в статті дані про кількість загиблих в 3-х денному бою під Радовичами 7-9 вересня 1943 року як з боку німців, так і збоку УПА не відповідають історичним фактам. Так, в публікації зазначені втрати німців – 75, а «упівців» - 40 і 3-є поранених. <br/> Натомість в архівних джерелах, виданих за кордоном, зокрема в звітах УПА за 1943 рік, опублікованих в журналах ЗП УГВР «До зброї» за 1947 рік та видання ЗЧ ОУН «УПА, бойові дії за 1943-1950 рр.» за 1960 рік, наводяться такі дані про вбитих німців в боях 8-9 вересня: понад 120 чоловік, а протягом 7-9 вересня втрати вбитих і поранених німців становили понад 208 чоловік. Щодо втрат з боку УПА, то це 16 вбитих і 3-х поранено. Ці дані підтверджуються також іншими джерелами, зокрема свідченнями живих очевидців про хід тих боїв та про кількість загиблих німців і повстанців, які я роками збирав у жителів села Радовичі та інших навколишніх сіл. Так, про декілька сотень вбитих німців від рук повстанців у тих боях засвідчила сестра моєї мами – Литвин Надія Трохимівна та Яблонська Надія Окононівна. На той час останній було 22 роки і вона бачила, як похоронна команда з Ковеля приїжджала забирати трупи німців, а також була присутня під час розкопок та перепоховання повстанців приблизно вкінці вересня 1943 року, стверджуючи про кількість загиблих «упівців» - 16 чоловік. Саме про таку кількість загиблих ствердили у свої спогадах і інші свідки тих подій. Крім того, більше п’яти років моїх пошукових досліджень увінчались успіхом: мною були встановлені прізвища та імена всіх 16-ти загиблих повстанців, звідки вони були родом та в яких селах поховані батьками. До речі на 11-ти з них, які були поховані в одній братській могилі в 1943 році, в вересні 2013 року силами громадськості був встановлений величний хрест та меморіальна стела з написами всіх 11-х загиблих, похованих там. <br/> А отже, є всі підстави стверджувати, що наведені в публікації дані про загиблих як зі сторони німців, так і зі сторони повстанців не відповідають справжнім історичним фактам і мають бути виправлені.