Основоположник української класичної музики: 10 маловідомих фактів з життя Миколи Лисенка
-
-
>
-
>
-
>
605
Микола Лисенко – знаменитий український композитор, піаніст, хоровий диригент, педагог, збирач пісенного фольклору та громадський діяч. Він народився 22 березня 1842 року в селі Гриньки Кременчуцького повіту Полтавської губернії у дворянській родині.
Про це пише Український інститут національної пам'яті.
Початкову освіту Микола отримав від мами, Ольги Єреміївни вихованки Смольного інституту шляхетних дівчат в Петербурзі, яка вчила його семи мовам, музиці, танцям, гарним манерам.
У 10 років вступив до приватного чоловічого пансіону в Києві, а пізніше закінчив 2-гу Харківську гімназію – привілейований навчальний заклад. Ще під час навчання в пансіоні почав записувати народні пісні.
Згодом успішно виступав у студентських концертах. Вивчав музичні твори.
У 1859 році Микола Лисенко вступив до Харківського університету. Але, провчившись рік, перевівся на природничий відділ фізико-математичного факультету університету Святого Володимира – після скасування кріпосного права батьки перебираються до Києва і не можуть сплачувати за його навчання у Харкові.
Ще під час навчання в університеті Микола Лисенко долучився до діяльності «Київської громади», брав участь у підготовці «Словаря української мови» Бориса Грінченка, диригував студентським хором, був одним з організаторів недільних шкіл для робітників.
У 1867 pоці Лисенко виїхав до Лейпцига, де два роки навчався в консерваторії, опанував гру на скрипці й органі, брав додаткові лекції з композиції й теорії музики. Тут він видав підготовлену ще в Києві збірку українських народних пісень.
З успіхом концертував європейськими сценами. З 1874 по 1876 рік продовжував навчання у Петербурзі у класі Миколи Римського-Корсакова.
Після закінчення Лейпцизької консерваторії повернувся до Києва, де поринув у музичне життя та громадську діяльність. Роботу в музичній школі поєднував зі збиранням та популяризацією народних пісень, якими захопився ще в юності.
Крім українських записує польські, чеські, моравські, сербські, хорватські пісні під час подорожі Галичиною та Сербією у 1873 році, які потім у власній обробці включив до репертуару хорових концертів. Того ж року познайомився із кобзарем Остапом Вересаєм і вивчав його творчість.
Микола Лисенко брав участь у підготовці до відкриття 1903 році у Полтаві пам'ятника Івану Котляревському.
У 1908 році очолив першу легальну українську громадсько-політичну організацію «Київський український клуб» та засновану в 1906 році першу всеукраїнську організацію – «Об'єднаний комітет по спорудженню пам'ятника Т. Г. Шевченку в Києві».
На адресу цієї організації надходили кошти від концертів і благодійні внески з Австралії, Америки, Канади, не кажучи вже про всю Європу. Разом з Олександром Кошицем організував 1905 року музично-хорове товариство «Київський Боян», головою якого був до кінця життя.
Читайте також: 148 років тому народився диригент Олександр Кошиць
У 1903 році з нагоди 35-річного ювілею творчого шляху Лисенка у Києві поставили його оперу «Різдвяна ніч». Під час урочистостей друзі організували збір коштів для композитора. На частину з них восени 1904 року в будинку на вулиці Велика Підвальна (тепер Ярославів Вал) у Києві відкрили музично-драматичну школу.
Тут уперше в Україні працювали відділ української драми та класи народних інструментів, зокрема бандури, і теорії музики. Вихованцями цієї школи були композитори Левко Ревуцький, Кирило Стеценко, артисти Олексій Ватуля, Борис Романицький, фольклорист Василь Верховинець, хоровий диригент Олександр Кошиць та ін.
Композитор працював у своїй школі до останніх днів життя. Помер 6 листопада 1912 року від інфаркту, збираючись на заняття в школі.
Його похорон перетворився на могутню патріотичну демонстрацію українців. Протягом п’яти днів у церквах щодня правилися панахиди, а провести улюбленого композитора прийшли тисячі киян. Очолював процесію хор, який виконував твори Лисенка.
Творча спадщина Миколи Лисенка вражає. Він – автор 10 опер на українські теми (найвідоміші – «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Наталка Полтавка», «Тарас Бульба», «Енеїда», 120 камерно-вокальних творів (більшість на тексти Тараса Шевченка – 88), 40 хорових творів, серед них чотири кантати для солістів, хору та симфонічного оркестру, симфонічні твори (симфонія, фантазія, увертюра), камерно-інструментальні, з них – 60 фортепіанних.
За життя він записав понад 1500 українських народних пісень та виконав понад 500 опрацювань пісень – або для голосу з фортепіано, або для хору.
Читайте також: Будинками Лисенка, Лесі Українки, Саксаганського, Франка та Старицького можна подорожувати віртуально
Маловідомі факти із життя Миколи Лисенка
1. Полковник Орденського кірасирського полку Віталій Романович Лисенко, батько майбутнього композитора, був високо освіченою людиною, духовно пов’язаною з декабристським рухом 1825 року.
Вийшовши у відставку в чині «полковника з мундиром», обирався повітовим маршалком – предводителем дворянства Таращанського і Сквирського повітів, а на схилі віку затято опікувався етнографічними дослідженнями рідного краю.
Мати композитора, Ольга Єреміївна з дому Луценків, походила з полтавських поміщиків, читала, писала і спілкувалася переважно французькою мовою і сварила дітей не лише за українські слова, але й за російські.
Вона так і не вивчила української, і, коли на схилі років вона, намагаючись догодити відомому сину, переходила на українську, це було так кумедно, що Микола Віталійович казав: «Мама, не терзайте Украину».
Любов до українського побуту та народної мудрості йому змалку прищепили двоюрідні дід та бабуня за материнською лінією – Микола Петрович та Марія Василівна Булюбаші.
2. Микола Лисенко написав у дев’ять років. Це була популярна в той час полька. Щоб підтримати юний талант, до дня народження Миколи Віталій Романович видав у Києві партитуру польки друкарським способом.
3. Микола Лисенко був талановитим дослідником, університет закінчив з відзнакою, а за рік здобув науковий ступінь кандидата природничих наук, захистивши дисертацію «О половом размножении нитчатых водорослей».
Попри це два роки після університету він відпрацював мировим посередником у селі Тараща Київської губернії. Його запрошували викладати в університеті, але музика взяла гору.
4. Коли в травні 1861 року було перепоховання Тараса Шевченка, київські студенти шляхтичі Михайло Драгоманов, Петро Косач, Тадей Рильський, Михайло Старицький та Микола Лисенко упряглися в траурний віз і Ланцюговим мостом, а потім Дніпровською набережною доправили його до церкви Різдва на Подолі.
5. Під час навчання в Харкові Лисенка часто запрошували грати на балах. Під час одного з таких виступів він так розчулив своєю грою одну панночку зі знаної в Харкові аристократичної родини, що та зняла з грудей золоту брошку з самоцвітом і пришпилила молодому піаністу на сюртук, «наче орден».
За кілька тижнів Лисенко віддав прикрасу як лот до лотереї, кошти від проведення якої йшли на підтримку бідних студентів.
6. Крім Миколи в родині Лисенків було іще двоє дітей: син Андрій та дочка Софія. Андрій Лисенко став медиком, служив судновим лікарем 2-го Чорноморського флотського екіпажу, плавав на кораблях «Тамань», «Буг», «Петербург» та шхуні «Саун-Су». Його заарештували за участь у революційному русі та вислали до В’ятки.
Софія Лисенко стала акторкою і дружиною корифея українського театру Михайла Старицького.
7. Михайла Старицького та Миколу Лисенка поєднували не лише дружні, але й родинні зв’язки – вони були троюрідними братами. Вони змалку виростали разом – коли Старицький у 10 років лишився круглим сиротою, Лисенки взяли хлопця у свою родину.
Пізніше Старицький став автором лібрето багатьох опер Лисенка, так само як Лисенко допомагав із музичним оформленням вистав Старицького.
Читайте також: Корифей українського театру: драматург й актор Михайло Старицький
8. Перша дружина Миколи Лисенка, Ольга О’Коннор теж була його далекою родичкою – троюрідною племінницею. Разом вони прожили 12 років, але Ольга не могла мати дітей. Пара розійшлася.
З другою дружиною – вихованкою Інституту шляхетних дівчат, де Лисенко викладав гру на фортепіано, Ольгою Липською Лисенко жив цивільним шлюбом, «на віру». У цьому шлюбі народилося семеро дітей (двоє померло маленькими).
Після смерті Ольги Липської Ольга О’Коннор, записала цих дітей на себе, щоб дати їм офіційний статус.
9. Царський уряд з підозрою ставився до діяльності Миколи Лисенка. У 1907 році його на деякий час навіть заарештували, але невдовзі випустили.
10. Традиція підтримки талановитої молоді завжди зберігалася у родині Лисенків. Ольга О’Коннор навчала грі на фортепіано Лесю Українку. Також певний час у родині Лисенків жив поет Максим Рильський, якого Микола Лисенко навчав мистецтву імпровізації.
Читайте також: Листи, фотографії і зошит з піснями: які Лесині раритети зберігає Волинський краєзнавчий музей
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
