З гарячої любові до тебе, народе мій: факти про президента Карпатської України

Виповнюється 150 років від дня народження політичного та культурного діяча, президента Карпатської України Августина Волошина. 

Він народився 17 березня 1874 року в селі Келечин на Закарпатті. Походив із родини сільського священника. Закінчив гімназію в Ужгороді, навчався на теологічному факультеті в Будапешті (не завершив через хворобу). В 1897-му висвячений на священника, служив капеланом.

Закінчив педагогічну школу в Будапешті. Професор (1900-1917) та директор (1917-1938) учительської семінарії в Ужгороді. Багато зробив для розвитку культури й освіти Закарпаття:

«Не нарікайте, що народ бідний, але робіть, щоби був культурний і тоді буде матеріально щасливіший». 

Очолював Педагогічне товариство Підкарпатської Руси, організатор Учительської громади, почесний голова «Просвіти». Наприкінці 1919-го увійшов до складу Директорії Підкарпатської Руси, засновник і керівник Народно-християнської партії (1922-1938), депутат чехословацького парламенту.

Як згадував Василь Гренджа-Донський: 

«Найбільшою заслугою о. Волошина є те, що в ті часи найбільшої мадяризації пише і видає книги, шкільні підручники і редагує майже єдину на той час газету «Наука»… Августин Волошин – найбільший наш муж наших нових часів, не зробив жодної кар’єри, хоч його широке знання, досвіди й здібності та великі заслуги просто предестингували його на найвищі достоїнства».

Восени 1938-го Августина Волошина призначили прем’єр-міністром Карпатської України.

«Наша програма ясна і чітка. Нікому не хочемо робити кривди, хочемо, щоб у нашій країні запанувала правда, право й справедливість! Хочемо, щоб перестала біологічна політика нищення всього, що є українське», – виголосив Августин Волошин на конгресі Першої Центральної Руської Народної Ради 4 вересня 1938-го.

Прем’єр-міністр автономного уряду Карпатської України о. Августин Волошин під час присудження йому звання почесного доктора в Українськоу вільному університеті у Празі. 30 жовтня 1938 року. Фото: 1939.in.ua

В лютому 1939 року паризький часопис «Ле Пті Парізієн» писав: 

«Волошина часто представляли як типового духовника-політика-дипломата з часів Ренесансу. Але цей образ рішуче фальшивий. Отець Волошин зовсім не подібний до того рафінованого духовенства, що засліплювало королівські двори своїм блиском та дорогоцінностями. Батько Волошин між населенням дуже облюблений і сам він – розумний реаліст. Він ані мрійник, ані фанатик».

14 березня 1939-го проголосив незалежність Карпатської України, наступного дня на засіданні Сойму обраний президентом. 

Після угорської окупації емігрував у Прагу, зосередившись на науковій та педагогічній діяльності. Завідував кафедрою педагогіки Українського вільного університету. 

Августин Волошин серед професорсько-викладацького складу Українського вільного університету у Празі. Фото: 1939.in.ua

У травні 1945-го його звинуватили в антирадянській діяльності. Радянські служби заарештували політичного діяча та вивезли до СРСР.

Володимир Марчук, який відбував покарання за те, що здався в полон німцям, описував Августина Волошина як невисокого, повного чоловіка: 

«Він мав хворий шлунок і не міг їсти. Свою їжу віддавав мені. Я не знав жодної молитви, і Волошин вчив мене «Отче наш». Кожного дня розповідав про життя Ісуса Христа, також про себе – як він їздив до Риму, до Праги. Я дізнався, що Волошин зустрічався з Ріббентропом, Бандерою і Мельником».

Знесилений Августин Волошин помер у тюремній лікарні Бутирської в’язниці у Москві 19 липня 1945-го. Згідно з заповітом, який він уклав роком раніше, свій маєток та заощадження заповідав єпархіальним училищам, учительським семінаріям, сиротинцям Карпатської України.

У своєму заповіті Августин Волошин написав:

«Із гарячої любові до тебе, народе мій, бажаю, щоб ти чимскорше обновив свою церковну й народну єдність і щоб в будучности не дав себе розбивати чужими інтересами»

У 2002 році йому присвоєно звання «Герой України» (посмертно) з врученням ордену Держави.

Цікаві факти про Августина Волошина

Українська греко-католицька церква. Походив із роду священників і продовжив сімейну традицію, здобувши теологічну освіту і прийнявши сан. Боронив інтереси греко-католицької церкви, її традиційні обряди, церковнослов'янську мову в богослужінні. 

Активно виступав проти спроб угорського уряду запровадити у 1915–1917 роках на території Закарпаття латиницю замість кирилиці. Августин Волошин серед 45 новомучеників греко-католицької церкви, постраждалих за віру від комуністичного режиму і над котрими в УГКЦ провадиться беатифікаційний процес.

Політика. Августин Волошин входив до Ужгородської ради, був заступником Голови Центральної Руської Народної Ради (вона 8 травня 1919 року ухвалила рішення про входження Закарпаття до складу Чехословацької Республіки). 

Від Народно-християнської партії як її організатор і керівник обирався послом чехословацького парламенту (1925–1929), був державним секретарем в уряді Андрія Бродія (11–26 жовтня 1938-го).

Сім'я. У 1896 році одружився з донькою професора Ужгородської гімназії Іриною Петрик. Власних дітей подружжя не мало, тож взяли на утримання приватний сиротинець із 22 вихованками. Дітей доглядали сестри-ва­си­­ліянки. Жили вони у великому двоповерховому будинку, були забезпечені триразовим харчуванням, одягом, навчанням. 

Сестри також дбали й про дозвілля, виховання та розвиток творчих здібностей дітей. З пані Іриною вивчали німецьку мову. У 1936 році Ірина Волошина померла. Далі про дітей дбав Августин Волошин. Загалом на сиротинець пожертвував 300 тисяч крон і будинок в Ужгороді (нині це вулиця Августина Волошина, 36).

Благодійність. Августин Волошин був великим жертводавцем. Усі заощадження заповідав єпархіальним училищам, учительським семінаріям, сестрам Василіянкам, сиротинцям Карпатської України.

Культура. Велику увагу приділяв економічному відродженню краю як основі політичної незалежності і культурного розвитку. Багато зробив для створення кооперативів, активний учасник створення першого українського карпатського акціонерного товариства – «Уніо».

Був засновником і головою Крайового кооперативного союзу, Підкарпатського банку, асекураційного товариства «Бескид», фабрики дзвонів «Акорд» в Ужгороді, фабрики свічок «Геліос» у Горянах, фабрики сірників у Чинадієві тощо.

Педагогіка. Мав талант педагога широкого профілю – від математика й фізика до мовознавця, літературознавця, упорядника букварів і шкільних читанок, автора фундаментальних підручників. 

Його посібники з педагогіки, психології, логіки, дидактики, методики для початкових, середніх і вищих шкіл, наприклад, «Читанка для угрорусской молодежи», «Буквар», «Практична граматика малоруської мови», «Наука о числах для І – II кл. народних школ», «Педагогіка і дидактика для учительських семінарій», «О соціяльном вихованню», «Дидактика», «Педагогічна психологія», «Методика народношкільного навчання» та інші – неодноразово перевидавалися.

Творчість. Як літератор Августин Волошин написав побутові драми «Марійка Верховинка», «Без Бога ні до порога», історичну драму «Фабіола», п'єсу «Князь Лаборець», драму «Син Срібної Землі Юрій Довжа», оповідання «Люби своє» та інші твори.

Переклав українською мовою твори святого Авґустина, уклав малу Біблію, малий біблійний катехизм для нижчих класів народної школи, молитовник для української еміграції в Празі тощо.

Редактор. Зарекомендував себе як професійний журналіст-видавець. Редагував єдину на той час руську газету «Наука» (1903–1918), а також газету «Свобода» (1920–38), перший український щоденник «Нова свобода» (1938–1939). Засновник видавництва «Пчілка».

Був редактором журналу «Пчілка», в якому публікувалося багато матеріалів з історії, культури та природи краю, один із редакторів «Наукового збірника товариства Просвіта» в Ужгороді. 

Великою заслугою Августина Волошина як публіциста є захист рідної мови та національної символіки українського народу: синьо-жовтого прапора, державного гербу Тризуба, гімну «Ще не вмерли в Україні...». Статті на цю тему друкувалися в газеті «Свобода» та інших виданнях.

Одна з останніх фотографій Августина Волошина перед його арештом. Прага, квітень 1945 року. Фото: 1939.in.ua

Арешт. За матеріали справи Волошина No 0447047, заведеної Головним управлінням контррозвідки «Смерш», колишнього президента Карпатської України схопили 15 травня 1945 року в Празі. При затриманні й обшуку помешкання було вилучили особистий годинник, хрестик, іконки, ланцюжок, кашне, канцелярське приладдя.

Найголовнішим стала кругла печатка з написом «Президія уряду Підкарпатської Русі». 3 червня 1945 року начальник Головного управління контррозвідки «Смерш» Абакумов видав санкцію на арешт Августина Волошина як «українського націоналіста, який здійснював ворожу діяльність проти СРСР, перебував у тісних зв’язках з ІІІ райхом, прагнув створення української держави під протекторатом німців. [...] Після угорської окупації навесні 1939 року він разом зі своїм оточенням утік до Німеччини, а потім і до ЧСР, де продовжив свою антирадянську діяльність».

В'язниця. Існують свідчення, що Августина Волошина закатували в Бутирській тюрмі. Його могилу й досі не вдалося знайти.

Символічна могила Августина Волошина у Празі

За матеріалами Українського інституту національної пам'яті