Куренівська трагедія: одна із наймасштабніших техногенних катастроф України

Куренівська трагедія сталася в Києві 13 березня 1961 року. Офіційно загиблими внаслідок трагедії визнали 145 осіб, хоча за припущеннями київського історика Олександра Анісімова число жертв могло бути разів у десять більшим.

Про це пише Український інститут національної пам'яті.

З 8:30 ранку вода з Бабиного Яру затопила проїжджу частину, перекривши рух. Утворився затор, який усе збільшувався. Міліція намагалася розосередити транспорт і людей, але ситуація вже виходила з-під їхнього контролю.

О 9:20 прорвало дамбу і 14-метрова стіна рідкої пульпи, змітаючи все на своєму шляху, ринулася по схилу до Куренівки. Стовп лінії електропередач упав на заблокований автобус, і той вибухнув (з нього вдалося врятуватися лише кільком пасажирам). 

Швидка допомога, що опинилася під завалами. Фото: Цікавий Київ

Хвилею знесло і трамвайний вагон — його вагоновожата Ліда Лавриненко в той день відзначила своє двадцятиліття, а за кілька днів мало відбутися її весілля. Вибухнув газорозподільний пункт. Машини, заблоковані внизу Подільського спуску, опинилися під триметровим шаром бруду. 

Хвиля накрила і трамвайне депо імені Красіна — дивом уцілів гуртожиток, однак 52 співробітники депо навіки лишилися на своєму робочому місці (судмедекспертиза довела, що дехто з них був живим по 3–10 днів). Радіостанція «Голос Америки», розповідаючи про ці події, назвала Київ «Помпеями ХХ століття».

Загалом під шаром глини, що швидко тверділа, опинилося близько 30 гектарів. Коли за кілька днів розпочалися відновлювальні роботи, екскаваторники відмовлялися працювати: їхні машини раз по раз витягала фрагменти людських тіл — частина їх так і лишилася не ідентифікованою. 

Відкопали групу з дитячого садочка разом з вихователькою, трамвайний вагон з усіма пасажирами, корпуси трамвайного депо. 

Офіційно загиблими внаслідок Куренівської трагедії визнали 145 осіб, хоча за припущеннями київського історика, автора книг «Куренівський апокаліпсис» та «Київський потоп» Олександра Анісімова, число жертв могло бути разів у десять більшим.

Практично всі пасажири тролейбуса та трамвая, що опинилися в епіцентрі трагедії, були поховані заживо під шаром пульпи. Фото: Цікавий Київ

Стихія знесла 22 приватних будинки, 5 двоповерхових і 12 одноповерхових державних споруд, два гуртожитки. Загальна сума збитків становила понад 3,7 мільйона радянських карбованців. Родинам, у яких під час трагедії загинули близькі, виплатили по 200 карбованців. 

Частина із них так і лишилися навіки вмурованими в затверділу селеву масу, на якій спішно потім побудували нові «хрущовки», решту поховали на різних кладовищах Києва та області, щоб применшити масштаби трагедії.

Рештки дитячого садочка, зруйнованого стихією. Фото: Цікавий Київ

Довгий час усе, що стосувалося Куренівської трагедії, було таємницею за сімома печатками. Кілька днів після катастрофи міжміський зв’язок зі столицею було відключено — щоб інформація не розходилася за межі міста. Пізніше у газеті «Вечірній Київ» з’явилася невеличка замітка про катастрофу.

Проте катастрофи можна було уникнути. Ще за кілька місяців, і навіть за кілька днів до того злощасного дня тодішнього міського голову Олексія Давидова попереджали про можливість трагедії. Люди ще в середині лютого почали помічати, що стіни дамби, яка утримувала пульпу, помережені струмочками, що невпинно збільшуються. 

Кілька років поспіль трамвайне депо імені Красіна потерпало від підтоплень, про що надсилалися регулярні сигнали до мерії. Однак на всі тривожні сигнали лунала відповідь, що ситуація під контролем, а пізніше «панікерів» просто виганяли з кабінету, погрожуючи арештами.

Штаб цивільної оборони теж знав про можливість прориву дамби, але навіть не почав відселення людей з району можливої катастрофи — партійні чиновники заборонили «сіяти паніку» в надії, що все минеться саме по собі. Останній відвідувач спробував пробитися до кабінету Давидова за два дні до трагедії. 

Подейкують, що, коли Давидов почув про «куренівську трагедію» і її наслідки, він посивів за кілька годин, а пізніше помер не від серцевого нападу, а вкоротив собі життя.

Читайте також: Трагедія Бабиного Яру: пам’ять попри все жива