Вірменин, який сидів у російській в’язниці за український націоналізм: Сергію Параджанову – 100

Виповнюється 100 років з Дня народження кінорежисера та сценариста Сергія Параджанова. Вірменин, який народився у Тбілісі, сидів у російській в’язниці за український націоналізм.

Сергій Параджанов народився 9 січня 1924 року. Про це пише Український інститут національної пам'яті.

Рік провчився у Тбіліському інституті інженерів залізничного транспорту. Потім вступив одночасно на вокальний факультет Тбіліської консерваторії та в хореографічне училище при оперному театрі. 

Після Другої світової війни вступив на режисерський факультет ВДІКу у Москві. По розподілу його направили на роботу до Києва. Тут Параджанов зняв ряд документальних і науково-популярних фільмів.

У 1964 році він презентував картину «Тіні забутих предків», яку зняв за мотивами твору Михайла Коцюбинського. Цей фільм приніс Параджанову міжнародне визнання. Зокрема, 39 міжнародних нагород, 28 призів на різноманітних кінофестивалях (із них 24 – гран-прі).

Сергій Параджанов. Фото: www.depo.ua

«Тіні забутих предків» як явище

Під час прем’єри фільму, яка відбулася 4 вересня 1965 року у київському кінотеатрі «Україна» сталася акція протесту. Творча інтелігенція публічно засудила політичні репресії, які відбувалися в Україні.

Перед початком показу фільму виступив режисер картини. Письменник Іван Драч, який проходив практику у знімальній групі, запізнювався і побачив, що кінотеатр оточили працівники КҐБ:

«Кінотеатр оточили люди в цивільному. Керував начальник ідеологічного відділу Києва Леонід Калаш. Пізніше саме він очолив кампанію проти роману “Собор” Олеся Гончара».

Спецслужби очікували якихось заворушень. Коли слово взяв Іван Дзюба, то замість продовжувати обговорювати кіно, повідомив публіці про недавні таємні арешти серед української інтелігенції. Сказав: 

«У нас велике свято, але й велике горе. В Україні почалися арешти творчої молоді». 

Дзюба почав виголошувати імена заарештованих. Директор кінотеатру відштовхнув письменника від мікрофона, намагаючись позбавити слова. У залі увімкнули пожежну сирену, щоб заглушити тих, хто виступав. Дзюбу підтримав В'ячеслав Чорновіл, який вигукнув: «Хто проти тиранії – встаньте!». 

Пустили фільм та у перерві між частинами Василь Стус, на той час аспірант, знов розбурхав зал. Він встав із промовою. Закликав: 

«Протестувати повинні всі: сьогодні хапають українців, завтра хапатимуть євреїв, потім росіян!». 

Сергій Параджанов приєднався до протестувальників: 

«Я довго чинив опір перекладу українського тексту фільму російською мовою. Оскільки вважаю цей текст невід’ємною частиною художньої тканини фільму».

Співробітниця УІНП Люба Крупник зазначила, що завдяки резонансу після показу, фільм став культовим. У 1972 році у листі до першого секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста Голова Держкіно УРСР Святослав Іванов дав таку характеристику найвідомішому творінню кінорежисера Сергія Параджанова:

«Його останній фільм «Тіні забутих предків» (1964 р.) після довгої перерви знову вивів українську кінематографію на міжнародний екран, одержавши багато призів на фестивалях, був проданий більш як в 30 країнах. Радянська і світова преса вважає фільм «Тіні забутих предків» визначним явищем і називає й досі Параджанова поряд з іменами видатних режисерів світу… С.Параджанов працює в ключі поетичного кіно, його фільми відзначаються яскравою самобутністю, він прекрасно знає культуру і побут України».

Читайте також: Акція в кінотеатрі «Україна» та праця «Інтернаціоналізм чи русифікація?»: визначні моменти життя Івана Дзюби

Проте «Тіні забутих предків» – це твір, що не вписувався в рамки типового радянського кіномистецтва, а сам Сергій Параджанов був несистемною людиною, не корився правилам «соціалістичного гуртожитку». Оператор фільму Юрій Іллєнко так схарактеризував цю роботу:

«Що таке «Тіні забутих предків»? Окрім видатних естетичних параметрів – це був політичний вчинок. Фільм працював проти системи соціалістичного реалізму, він запропонував зовсім іншу формулу, за якою повинно було  робитися мистецтво. Навіть те, що в центрі картини – особистість, що стрічка виходила на ареал народного життя – було практично тоді заборонено, особливо українського народного життя. Сама українська ідея, яка в цьому фільмі утверджувалась, хоч би через те, що він був зроблений тільки в українському варіанті – то просто був політичний виклик».

Переважно фільми на українських кіностудіях озвучували російською, лише деякі дублювали українською мовою. У «Тінях забутих предків» російськомовної версії так і не створили, обмежились коротким лібрето російською на початку кожної наступної новели. 

Під час показу в київському кінотеатрі «Україна» перетнулися мистецька і політична форми спротиву та відбувся перехід від суто мистецького нонконформізму до політичного спротиву. 

У червні 1966 року з’явилася Постанова ЦК КПУ «Про серйозні недоліки в організації виробництва кінофільмів на Київській кіностудії ім. Довженка». Зокрема, критика стосувалася стрічок «Криниця для спраглих» (автор сценарію Іван Драч, режисер Юрій Іллєнко), «Звірте свої годинники» (Ліна Костенко, Юрій Ілляшенко), сценарій фільму «Київські фрески» (Сергій Параджанов).

У 1973 році радянська влада звинуватила Сергія Параджанова в «українському націоналізмі та гомосексуалізмі» та засудила на 5 років таборів суворого режиму.

«Дивна річ: знівечивши життя й кар’єру Параджанова-режисера, тюрма виплекала Параджанова-художника, – пишуть Дарина Венглінська та Марія Скоблікова. –  Не маючи змоги довгий час проявляти себе у кінематографі, він зосередився на створенні колажів, що сприймалися його уявою як застиглі кадри кінострічки. За роки тюремного ув’язнення він зробив близько 800 робіт». 

Крім колажів він створив цілу колекцію ляльок, які оздобив дамськими капелюшками. У 1988 році відбулася його перша персональна виставка у Музеї народного вірменського мистецтва. Кінорежисер помер 20 липня 1990 року в Єревані.

Читайте також: Фільм «Чому я живий» переміг на міжнародному кінофестивалі відразу у трьох номінаціях