Зимові розваги: в Ужгородському замку відкрилася виставка про ковзани

Виставка про різдвяно-новорічні традиції на Закарпатті.

Днями в Ужгородському замку відкрилася камерна виставка «Зимові розваги. Ковзани», яку відкрила директорка музею Ольга Шумовська, наголосивши на тому, пише  завідувачка відділу історії та краєзнавства цього ж закладу Валерія Русин, що створення невеликих виставок з використанням оригінальних експонатів із музейних запасників стає дуже популярним серед відвідувачів. 

Цього року, зазначається в дописі, наукові співробітники відділу історії та краєзнавства вирішили показати різдвяно-новорічні традиції у краї інакше, а саме – представити ковзани різного періоду. Їх небагато, але історія їх цікава. 

Найстарішим предметом є ковзани з ялової кістки, вигнутої, з внутрішнього боку на обох кінцях з округлими отворами для кріплення до взуття. Їх знайшов відомий історик й археолог Тиводар Легоцький у 1880 році під час розкопок у Берегові. 

Інші давні ковзани, жіночі, на дерев'яній платформі, кріпилися за допомогою шнурівки до шкіряного передка. Використовувались у 1920 році у с. Довге на Іршавщині родиною Симканич. 

Представлені також ковзани моделі «Скаут», виготовлені на чеському заводі «Katscher», вони належали Дмитру Клісі в 1940-их роках. 

Цікаві чоловічі ковзани зі шкіри з 1960-их років, судячи зі стану експонату, активно використовувалися, а також моделі дитячих та фігурні білі жіночі ковзани з 1970-их, передані родиною А. Хоми. 

Оригінали доповнені світлинами та відеосюжетом колишнього ужгородця Дьордя Шароді «Ужгород взимку 1972 року».

Катання на ковзанах – вид спорту не сучасного походження, його джерела сягають корінням у далеке минуле. У це спочатку важко повірити, але історія ковзанярства почалася ще в ранньому кам’яному віці. Ймовірно, ковзани у той час використовувалися не для розваги чи фізичних вправ, а для швидшого та легшого просування по крижаних ділянках. 

Звичайно, ці «ковзани-предки» теж не були схожі на своїх сучасних нащадків. Вони виготовлялися з кісток північного оленя або коня. Катання на ковзанах у середні віки також було дещо іншим, ніж сьогодні. У цей час цей рух був особливим тим, що фігурист одягав ковзани лише на одну ногу, а відштовхувався іншою. 

Масове виробництво ковзанів почалося в 19 столітті. На Закарпатті ж перші ковзанярі згадуються у 60-і роки також ХІХ столяття. Газети того часу зафіксували імена ужгородського вчителя гімназії, лейтенанта Дьєзе Балзама, дівчат з родин Аркі та Поллак, які вперше наважилися вийти з ковзанами на замерзлий лід ріки Уж. 

У старі часи річка взимку перетворювалась в каток, де у 1870-их роках набував майстерності і змагався з однолітками ковзаняр і геніальний художник Тиводар Чонтварі. Зі споминів художника дізнаємося, що улюбленим заняттям підлітків міста було купання влітку та ковзанярство взимку, тому скульптор Колодко у 2016 році зобразив його на ковзанах. 

У 1930-і роки Ірен Штайєрер, Моргіт Ворго, Валерія Боркас, Роза Гершковіч, Долмо Горо часто показували шоу з фігурного катання на замерзлій річці Уж. 

Ужгородці розважалися на ковзанах і на набережній Плотені (нині Київській), що засвідчують фото з архівів Василя Федака, Деніси Фабіан.

Саме в Ужгороді, у 1872 році, було створене перше Товариство ковзанярів. Наступними стали товариства у Мукачеві, Виноградові, а у 1881 р.  – у Берегові, в яких займалися ковзанярським спортом і їздою на санях. 

Найінтенсивніше діяло товариство в Берегові. Про головуванні Бейли Мотововскі воно налічувало 160 осіб. На березі р. Верке побудували навіть роздягальню, каток освітлили смолоскипами та лампіонами, прикрасили прапорцями і озвучили. Крім того, на весь каток сяяв підсвічений сніговик, влаштовувалися феєрверки, грецький вогонь. 

Про популярність ковзанярства у краї свідчать створені на початку ХХ ст. нові товариства й в інших містах: Великому Березному, Тячеві, Рахові. У той період в Ужгороді на місці тенісних кортів колишнього стадіону «Спартак» було побудовано першу природну ковзанку в області, куди вода спускалася з річки Уж через штучний канал.

Мабуть, маловідомий факт, але вже у 1930-их роках у краї були створені і хокейні клуби. Ковзанів для хокею музей не має, але є хокейні світлини з архівів В. Федака, Т. Літераті.

Камерна виставка «Зимові розваги. Ковзани» діятиме до 20 січня 2024 року.

Читайте також: Ужгородський замок очима юних художників