У етнопарку «Ладомирія» на Рівненщині відтворили жниварський обряд

26 Липня 2023, 10:51

490

Відтворення жниварського обряду. Фрагмент з відео, яке оприлюднили на фейсбук-сторінці «Ладомирія»

Музей у Радивилові дослідив та відтворив старовинний український жниварський обряд.

Про це повідомили на сайті етнопарку.

«Наш колектив зробив спробу дослідити і відродити «жниварський обряд». Ми опитали старожилів, науковців, краєзнавців про деталі дійства. Уже сьогодні з’явилася додаткова, уточнююча інформація, яку ми обов'язково використаємо наступного разу», – розповів ідейний натхненник «Ладомирії» Володимир Дзьобак.

У музеї кажуть, що період жнив, як правило, розпочинався у липні, коли на більшості території України достигали зернові культури. Жнива традиційно включали ряд послідовних етапів: «зажин», «жниво», «дожинки», або «обжинки», яким відповідали певні ритуально-магічні дії.

Перед тим як розпочати збір урожаю жита чи пшениці, селяни у чистому одязі виходили на поле, дякували Богу, що дочекалися цього великого свята, й просили: «Господи-Боже, поможи легенько, добренько, щоб вижати хутенько».

Першим зажинав хто-небудь з господарів поля або «легка на руку» весела, моторна жінка. В деяких місцевостях збирання хліба намагалися розпочати в так звані «легкі дні», тобто дні тижня з жіночими назвами — у середу, п’ятницю, суботу.

Перший зжатий сніп, який в українців називався «воєводою» або «зажином», урочисто приносили додому і встановлювали на покуті, де він знаходився до кінця жнив. Церемонії з цим снопом нерідко супроводжувалися піснями, в яких висловлювалися побажання веселої праці, здоров’я женцям та багатства господарю.

Більшість обрядів, присвячених закінченню жнив, відбувалися безпосередньо на полі. Українці так само, як і решта землеробських народів Європи, обов’язково залишали на хлібній ниві декілька пучечків незжатого колосся. У кожній місцевості вони називалися по-різному – «спасовою бородою», «хвостом», «козою», «перепілкою» тощо.

Костянтин Копержинський, описуючи обрядові дії, пов’язані з «бородою», згадував символічну оранку серпами з наступним «боронуванням» зораного поля пальцями. Іноді «бороду» обсипали зерном або клали під неї шматок хліба і дрібку солі. Чимало дослідників вбачають у цьому звичаї пережитки жертвоприношення матері-землі.

Існувало повір’я, що в «бороді» знаходять притулок польові духи. Вірили також, що останнє колосся зберігає врожайну силу поля до наступного року, тому його заламування і зав’язування повинне було сприяти переходу цієї сили в землю. Подекуди зберігався звичай, за яким, скінчивши роботу, потомлені жниці качалися по стерні й снопах, примовляючи: «Нивко, нивко, верни мою силку!» або «Рілля, рілля! Хліба нам дай, а силу нашу віддай!». Однак, вже у XIX ст. цей звичай виконувався селянами не з магічною, а з розважальною метою.

З останніх колосків пшениці, жита або ячменю в’язали також красивий сніп і вінок, останній прикрашали польовими квітами, стрічками і одягали на голову найкращій жниці. Коронована вінком жінка (у деяких місцях її називали княжною, царівною) зі снопом у руках йшла попереду процесії, що з піснями й танцями рухалася з поля в село. Обжинкові пісні створювали урочистий настрій і розкривали символіку обряду. У них звучала радість з приводу успішних жнив, гордість за свою нелегку працю. Зокрема, про обжинковий вінок співали, що він «вищий від плота, ще дорожчий від золота». На різні лади у гіперболізованих образах прославлявся багатий урожай і щедрість господаря поля. Органічно вплітався в обжинкові пісні мотив обрядового частування:

А вже сонце заходить,

А місяченько сходить.

Женці вже дожинають,

Стигле жито кінчають,

Жніте, женчики, жниво,

Буде горілка і пиво.

У більш давні часи, коли українці ще суворо дотримувалися аграрно-магічних традицій, особі жниці, якій належало нести вінок з поля, приділялася особлива увага. Його могла нести лише молода, красива дівчина з хорошою репутацією, обов’язково незаймана.

Символічний зміст цієї переваги пояснює обжинкова пісня:

Ідіте, дівочки, в долину,

В червоную калину.

Становіться в рядочок:

Котра подобная — під віночок,

Позаторік несла старая,

То вродила мітла самая,

А вже торік — молода,

То вродило жито, як стіна.

У тих випадках, коли обжинки влаштовувались після збирання врожаю толокою, тобто колективно, господар поля зустрічав процесію женців у себе на подвір’ї, після чого запрошував усіх до святкового столу. Натомість женці з традиційними побажаннями щастя і добробуту йому передавали символічні сніп та вінок. Цей вінок зберігали в коморі до весни і зерном з нього розпочинали сівбу наступного року.