Письменник Анатолій Дімаров був очевидцем виселення волинян із їхньої рідної землі

17 Травня 2022, 16:46
Анатолій  Дімаров зі своєю дружиною 532
Анатолій Дімаров зі своєю дружиною

17 травня виповнилося б 100 років відомому українському письменнику Анатолію Дімарову, частина життя та творчості якого минула на Волині.

Євдокія Дімарова, його дружина в інтерв'ю DT.UA,  розповіла про драматичні обставини творчого та життєвого шляху українського прозаїка, який одним із перших порушив у своїх творах тему Голодомору 1933-го та, зокрема про волинський період, коли Анатолій Дімаров працював кореспондентом газети «Радянська Волинь».

Саме в Луцьку майбутнє подружжя і познайомилося:  1946 року в місті відкрився учительський інститут, і Євдокію за розподілом з Київського педінституту направили в ньому працювати.

Щодня вона проходила повз редакцію газети «Радянська Волинь» у центрі міста. І якось запримітила гурт чоловіків біля входу. Осторонь стояв стрункий симпатичний молодик і замріяно дивився на луки за Стиром.

Дівчина мимоволі його відмітила й побігла собі далі. Але доля приготувала  подальшу зустріч. Відбулася вона на науковому ґрунті. До сторіччя Яблочкова (винахідник «свічки Яблочкова») завкафедри доручив Євдокії написати статтю про велич його винаходу. Згодом готову статтю надіслала до газети. А коли вже вона вийшла, то дівчина жахнулася: від її тексту тільки одне речення лишилося. Все, що написала про вольтову дугу, її властивості як фізичного явища, повикреслювали. Все переробили – і поруч з її прізвищем іще чиєсь.

Євдокію тоді дуже насварив завкафедри, і вона побігла до редакції. Заходить, а за столом русочубий хлопець в окулярах. Той самий. Він кивнув їй наче знайомій і, не відриваючись від паперів, каже: "Сваритися прийшли?"

Згодом пояснив, що в популярну газету треба писати по-іншому, тому й дав журналістові на опрацювання матеріал. Запропонував ще писати на наукові теми. Але вона вже зареклася.

«А далі було ще цікавіше. Моя подруга Юля з кафедри літератури запросила Анатолія на свій день народження. Знала його за оповіданнями, які вже друкувалися в пресі, ну й цікавилася ним як особистістю. За столом зібралися літератори, фізики, математики. Анатолій Андрійович був на війні контужений і недочував на праве вухо… Юля посадила мене ліворуч від нього, а сама сіла праворуч. Вона ж про його хворобу не знала. Тому він майже весь вечір гомонів зі мною. А конкурентка спіймала облизня. Отака доля!» – згадувала Євдокія.

Говорили ж про фізику (Євдокія — випускниця фізико-математичного факультету), і вона була вражена його знаннями. Потім Анатолій почав приносити цікаві книжки. Тоді якраз виходило чимало закордонної класики. І дівчина так захопилася літературою, що навіть хотіла покинути наукову роботу й піти вчитися на літератора. Але Анатолій категорично заборонив. Порадив ставитися до літератури як до хобі.

У пам'яті жінки закарбувався весняний день 1947 року, коли жоден з її студентів не прийшов на заняття. Вона пішла до директора, а він на всі її запитання відповідав: «Їм у сибірських університетах буде краще!» 

Згодом виявилося що  в тій групі вчилися двоє дівчат з околиці. Їхній батько-священик пустив у хату й дав поїсти озброєним хлопцям, які вночі постукали в шибку. Чи то були вояки УПА, чи перебранці-енкаведисти, не відомо, але вивезли в Сибір усю родину, а заразом і всю групу студентів.

Анатолій Дімаров  був очевидцем виселення волинян з їхньої рідної землі. Його редакція була навпроти будівлі НКВД. Якось, коли він як черговий редактор мав вичитувати новий номер, підійшов до вікна. Десь о п'ятій ранку відчинилася брама — і почали виводити людей. Цілі сім'ї. Старих й малих. З клунками за плечима. Ще й наглядачі з собаками. Ведуть і ведуть, і кінця-краю не видно. Всіх на вокзал, у Сибір.

Анатолій Дімаров описав це в мемуарах «Прожити й розповісти».

Довідково: Анатолій Дімаров (1922-1914)  народився на Полтавщині. Справжнє прізвище Гарасюта. У дитинстві пережив Голодомор в Україні 1932—1933. Учасник Другої світової війни.

У 1949 р. він видав першу збірку оповідань «Гості з Волині».

Протягом 1950–1951 років навчався в Літературному інституті ім. М. Горького в Москві, у 1951–1953 рр. — у Львівському педагогічному інституті. Працював редактором у видавництвах. Автор низки романів і повістей, зокрема  «Волинські легенди», «Син капітана», «Його сім’я», «Ідол», «І будуть люди». 

 

Коментар
01/07/2022 П'ятниця
01.07.2022
30.06.2022