19 років тому Верховна Рада затвердила текст Гімну України

Історія створення нашого Гімну така ж цікава, як й історія всього українського народу.

Гімн – урочиста пісня, яка прославляє та вшановує народ, державу чи високу ідею. У сучасному світі державний гімн є одним із найважливіших державних та національних символів, таких, як герб, прапор. Це – атрибути державності – пише Український інтерес.

Історія створення нашого Гімну така ж цікава, як й історія всього українського народу. За часів Русі функцію державного гімну виконували бойові пісні, заклики.

У період козаччини з’являються пісні, які прославляють славних запорожців, пізніше народним гімном, який гуртував до боротьби, став вірш Тараса Шевченка «Заповіт».

«Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте!»

На заході України ширився свій марш, слова до якого написав Іван Франко, а музику Микола Лисенко:

«Вічний революціонер –
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю
Він живе, він ще не вмер».

Українські емігранти в Америці й Канаді співали своїх пісень, головним мотивом яких було повернення на Батьківщину.

Усі ці урочисті пісні закликали український народ до боротьби за відновлення своєї національності. Тож не дивно, що в умовах, коли українців змушували забути свою історію, намагалися стерти відчуття своєї національної приналежності, слова вірша Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна» так припали до душі читачів.

Його вперше було опубліковано в 1863 році в четвертому номері львівського літературно-політичного вісника «Мета». Довго побутувала думка, що це слова Тараса Шевченка, бо його вірші теж було надруковано в цьому номері. Деякі читачі вважали, що це народна пісня.

Того ж року цей твір потрапив на очі композитору Михайлу Вербицькому і настільки вразив своєю силою слова, що той одразу вирішив покласти його на музику. Спочатку музичний супровід виконувався соло і під гітару, а згодом його було перероблено для хору.

Вперше пісня пролунала в 1864 році в селі Млини. Музичний текст надрукували в 1885 році в збірці «Кобзар». Спочатку «Ще не вмерла Україна» існувала саме як вірш, написаний на Наддніпрянщині. Фактичного статусу гімну він набув уже в Галичині. Це сприяло широкій популярності, оскільки як продукт творчості наддніпрянця і галичанина він символізував соборність українських земель. Вже на початку XX століття пісня-гімн «Ще не вмерла Україна» перекладається іноземними мовами.

У 1918 році пісня «Ще не вмерла Україна» зазвучала як Гімн Української Народної Республiки, Західноукраїнської Народної Республiки, Української Держави. Але тільки 15 березня 1939-го його офіційно затвердили як державний Гімн Карпатської України. Але ця держава проіснувала недовго. Після її окупації угорцями гімн заборонили. Так само, як і на теренах Радянської України.

Коли в СРСР вирішили створити власний гімн для кожної республіки, то «Ще не вмерла Україна» одразу була відкинута як націоналістична й неформатна пісня.

Треба було написати такий текст, у якому б стверджувалося, що Україна «між рівними – рівна, між вільними – вільна». Із цим завданням впорався Павло Тичина, його «Живи, Україно, прекрасна і сильна» стала державним гімном Української РСР у період з 1949 до 1991 років.

«Живи, Україно, прекрасна і сильна,
В Радянськім Союзі ти щастя знайшла.
Між рівними рівна, між вільними вільна,
Під сонцем свободи, як цвіт, розцвіла.
Слава Союзу Радянському, слава!
Слава Вітчизні народів-братів!
Живи, Україно, радянська державо,
Возз’єднаний краю на віки-віків!»

Пісня «Ще не вмерла Україна» відродилася разом із Народним Рухом України. Вперше за кілька десятиліть в Україні публічно виконав національний гімн Сергій Жданкін на заключному концерті фестивалю «Червона Рута». За кілька місяців по тому її заспівали в Борисполі над могилою Павла Чубинського.

Від 17 вересня 1991 року Українське радіо починає своє мовлення виконанням пісні-гімну «Ще не вмерла Україна», а 5 грудня того ж року вона вперше прозвучала в виконанні хору імені Верьовки на засіданні Верховної Ради України, присвяченому оголошенню результатів Всеукраїнського референдуму й інавгурації першого президента України Леоніда Кравчука.

15 січня 1992-го Указом Президії Верховної Ради ця пісня була затверджена як Державний гімн України. А 6 березня 2003 року Верховна Рада ухвалила Закон «Про Державний гімн України», запропонований тодішнім президентом Леонідом Кучмою. Перша строфа відтоді має редакцію «Ще не вмерла України і слава, і воля».

Так гімн, створений двома синами розділеної імперіями України, повернувся до пісенної скарбниці народу.