Колись у Шацьку гула велика машинерія: як заготовляли та обробляли деревину

Сосновий, дубовий, вільховий, березовий та ясеневий матеріали для Шацького промкомбінату заготовляли  в Любомльському та Шацькому лісгоспах, а ще їздили по нього в Донецьку, Смоленську та Ростовську області

Про це пише газета «Шацький край».

У 1975 році після закінчення Шацького лісного технікуму мешканець села Згорани  Олександр Хомич звернувся до керівника промкомбінату щодо працевлаштування.

Іван Ковальчук, директор, запропонував молодому спеціалісту обійняти посаду старшого товарознавця відділу постачання та збуту, а згодом перевів на майстра лісопильного цеху, де чоловік пропрацював 25 років. Адже маючи освіту лісівника, він добре знався на природній сировині та її обробці.

Спеціальні бригади заготовляли деревину не лише у Любомльському та Шацькому лісгоспах, а і їздили по неї у Донецьку, Смоленську та Ростовську області. Особливо тісна співпраця була з базою лісопромислового комплексу у Новобугіно Смоленської області. За місяць заготовляли по 400-500 кубів лісу, який привозили до Шацька чотирма вантажними автомобілями, хоч дещо раніше його доправляли залізничним шляхом.

Заготовлений ліс зберігали в спеціальному приміщенні, розташованому на задньому дворі підприємства. Склад вміщував 2000 кубів лісу, що реалізовувався протягом року. Його просушували у двох величезних камерах, які опалювала котельня. Поряд був ставок, водний ресурс якого також використовували у роботі, зокрема, вимочували деревину дуба. Не виключено, що на  дні водойми до цього часу дещо залишилося.  

З просушеної сировини  різали не лише заготівля для меблевого цеху, а й виконували різнопланові замовлення, адже на той час це було найпотужніше деревообробне устаткування в районі, яке за день обробляло приблизно 50 кубів деревини.

«На виробництві стояв страшенний гул, здавалося, що й земля двигтіла під ногами. Адже мотори станків та камер не були такими досконалими як тепер і ревли, неначе двигуни літальних апаратів», — зазначає Олександр Хомич.

У роботі використовували сосновий, дубовий, вільховий, березовий та ясеневий матеріали. Деревину сосни міняли на липову у жителів всього району, оскільки лише з неї виготовляли сувенірну продукцію: орли, шкатулки, шахи та інше.

«В кінці 80-их та на початку 90-их особливою популярністю користувалося барне укомплектування: стійка, стільці, мінішафи тощо. Їх робили на замовлення не лише ресторану «Голубі озера» та санаторію «Лісова пісня», а й подібних закладів Луцька, Донецька та інших міст України. Цю ідею запровадив на виробництві головний інженер Петро Гуз. З його ініціативи навіть запросили спеціальних майстрів та різьбярів по дереву. Після першої випущеної партії, що набула попиту, даний вид продукції надовго увійшов у подальше виробництво», — розповідає він далі.   

Не меншою популярністю користувалися вироби лозо-сувенірного цеху, які виготовляли не лише робітники підприємства, а й «надомники».Окрім цього, жителі Згоран, Полапів, Пульма, Пулемця та інших сіл району майстрували каркаси  для декоративного Діда Мороза. Їх згодом доправляли до Ковеля, де на відповідному виробництві перетворювали в довершені новорічні атрибути.

«Нелегко було працювати із замовниками пилорами. Я та мої підлеглі були зобов’язані компетентно вислухати та правильно зрозуміти їх, аби бездоганно виконати роботу. Директор Іван Якимович був хитрим чоловіком і не раз підказував, аби ми прикидалися малотямущими, щоб згодом вразити клієнтів якісно та майстерно виконаною роботою», — пригадує чоловік.

У будь-який момент виробничого процесу Хомич міг цілком та повністю покластися не лише на свого заступника Володимира Кухту, а й інших підлеглих, для яких його слово було законом. Хоч керівник і вимагав жорсткої дисципліни, але й мав індивідуальний підхід до кожного.

Читайте також: Колись гула у Шацьку велика машинерія: як у промкомбінаті працювали контролери