Як помирали князі: моторошна смерть Володимира Васильковича, князя Володимирського

Безжальна пані з косою рано чи пізно приходить до кожного. Вона не зважає на статус та регалії особи. 

З дослідження «Королі-чудотворці» (1924) французького історика Марка Блока дізнаємося, що в давні часи монархів боготворили, приписували їм надприродні властивості. Проте кожен з правителів був людиною й ніщо людське йому не чуже. Навіть смерть. Подекуди смерть монархів була настільки страшним видовищем, що це вражало оточення. Так було з одним із найбільш недооцінених у нашій історії князів – Володимиром Васильковичем. Він провів гідне життя, але смерть була настільки важкою, що літописець назвав князя «другим Йовом».  

Войовничий Лев і «філософ» Володимир

Ще зі шкільної парти більшості українців відомо, що після короля Данила Руським королівством правив князь Лев. Проте літописи не дають настільки однозначної картинки, а Лева укладачі літописів далеко не завжди показують позитивним персонажем. У «Галицько-Волинському літописі» можна знайти навіть опис вбивства Левом литовського правителя Войшелка.

Відмінною є ситуація із Володимиром Васильковичем. Він син князя Василька, брата короля Данила. Про нього мало згадок у підручниках, але образ князя Володимира у літописах світлий і позитивний. Він постає не лише як «книжник», «будівничий», «філософ» і «знавець мов», але й однією з найцікавіших, найсильніших фігур в нашій історії того часу. Це варто знати для розуміння відносин між правителями, особливостей функціонування держави Романовичів. 

Особливо цікаве питання – стосунки войовничого Лева, який ходив з татарами на «ляхи», а також «філософа» Володимира, який любив книги й мав проблеми зі здоров’ям в останні роки життя. Між двоюрідними братами часто пробігала чорна кішка. Врешті, вбивство Левом Войшелка теж пов’язують із суперечками між правителями, був до цього залучений і Шварн, ще один син короля Данила. 

Володимир пішов шляхом Войшелка. Розуміючи своє становище, відсутність спадкоємців, він заповів володіння не Леву: «Се […] князь Володимир, син Василька, внук Романа, даю землю свою всю і міста, після свого життя, брату своєму Мстиславу, і стольний свій град Володимир”. Мстислав – також син Данила, брат Лева.   

Під 1288 роком у літописі розігрується ціле драматичне дійство щодо того, кому дістанеться Брест. До Володимира Васильковича слали послів Юрій Львович та Лев Данилович. До делегацій входили посадовці, представники духовенства. Князь Володимир відмовив і племіннику, і брату. Назвав їх хитрими й апелював до того, що вони вже володіють трьома князівствами. Насамкінець, згадав свого батька князя Василька й запитав, скільки свічок вони поставили за спокій душі цього видатного правителя.  

Літописна оповідь про смерть князя Володимира

Володимир Василькович не зовсім відповідав тогочасному ідеалу правителя – войовничий лицар, більша частина життя якого минає в походах. У літописі його характеризували як «книжника великого і філософа, якого не було ще на землі і не буде по ньому». Також князь мав серйозну хворобу. 

Під 1287 роком у літописі є згадка про русько-татарський похід «в ляхи». Без князя Володимира. Той був хворим і мав «невиліковну» рану. Зважаючи на його матір, князю взагалі не пасувало йти в цей похід. Отож, дійшовши до річки Сян, він показав рану Мстиславу й передав йому владу над своїм військом. Повідомивши Лева, Володимир повернувся додому. Був у Володимирі, Любомлі й осів у Кам'янці (сьогодні Білорусь), де «лежав у хворобі своїй». Літописець зазначав, що важко було на нього дивитись.      

У «Галицько-Волинському літописі», який можна вважати хронікою Романовичів, князю Володимиру взагалі присвячено окрему розповідь. Там і знаходимо свідчення про хворобу князя та його муки. Починається все поділом його володінь між дружиною та братом Мстиславом. У тексті є декілька згадок про передання Мстиславу володінь Володимира: «Мстиславе, даю тобі усю землю свою і міста після своєї смерті”». 

Врешті, Володимир відійшов від справ і поїхав до Любомля, де «лежав усю зиму в хворобі своїй». До нього навідувалися родичі й товариші, які бачили князя лежачого «у хворобі своїй, дуже страждаючого». 

Читання наступних фрагментів літописного тексту породжує враження, що його укладачем був Стівен Кінг. Настільки детальними та жахаючими водночас є ці описи. Виглядає, що князь Володимир перетворювався на живого мерця. У нього почало гнити тіло. Спочатку менше, лише нижня губа, але з часом хвороба прогресувала. 

Літописець зазначає, що князь роздавав потребуючим милостиню, продавав золото і срібло, посуд. Проте нічого не допомагало. «Відпадало йому все м’ясо з підборіддя, і зуби нижні зігнили всі, і щелепа перегнила. Це був другий Йов». Відтак укладач літопису додавав, що навіть «було видно гортань». Князю доводилося по декілька тижнів уникати їжі та споживати винятково воду. 

Земний шлях та передсмертні страждання князя Володимира припинились 10 грудня 1288 року. «Благовірний христолюбивий великий князь Володимир, син Василька, онук Романа, княжив по батькові 20 років». Княгиня зі слугами омили його, огорнули тіло оксамитом, поклали на сани й повезли до Володимира. Дорослі та діти, чоловіки й жінки, якщо вірити літописцеві, плачем проводжали свого правителя. 

На похороні князя був ігумен Києво-Печерського монастиря Агапіт, « [...] з плачем великим […] все місто зійшлося, і бояри всі старі і молоді, і плакали над ним […] і всі священики всього міста, які співали над ним […] і плакали за ним володимирчани, згадуючи його доброту». За добрим правителем, за традицією, мають сумувати, тому плакали за Володимиром “чоловіки, і жінки, і діти; німці, і сурожці, і новгородці; і євреї плакали, немов при взятті Єрусалима, коли вели їх у полон вавилонський [...]». 

Засновував монастирі та храми, переписував книги

Літописна оповідь про князя Володимира дуже колоритна і розбудована на різних моментах. Є там і дещо від героїчного епосу. Тому завершується його історія не слізно-жалісливими сюжетами з описами смерті князя. У фінальних репліках укладачі літопису кажуть, що князь був високим, красивим, з жовтим кучерявим волоссям і доглянутою бородою. Він великий філософ, який розважливо висловлювався, знався на премудростях. Смиренний і щирий, не любив сварок, пиятик, засновував монастирі та храми, переписував книги. 

Значна частина хроніки Романовичів писалась при дворі князя Володимира, за його життя. Це одна з причин, чому укладачі тексту «люблять» цього правителя і не надто тепло відгукуються про князя Лева. 

Водночас згадане не применшує значення князя Володимира, його діяльності та спадщини. Мусимо бути особливо вдячними літописцям за настільки детальний опис смерті князя. Подекуди це виглядає моторошно. Проте маємо безпрецедентно детальний опис відходу правителя з роду Романовичів, Рюриковичів. 

10 грудня – це День вшанування пам’яті князя Володимира Васильковича. Непересічного діяча, який впливом і значущістю не поступався князю Леву.