«Цю сорочку виткала і вишила в 1930-х роках для свого чоловіка Степана моя прабабуся Христина з села Уладівка на Вінниччині. Потім вишиванка перейшла у спадок до його сина Іллі, мого дідуся, а далі – вже до його сина Володимира, мого батька. Синів у мого тата не було, тож сорочку передали моєму чоловіку. Дмитро – етнічний росіянин, але українець по духу. Він народився на Алтаї, але, коли йому виповнилося два роки, батьки переїхали в Крим. Він важко переживав анексію Криму в 2014-му, все поривався іти на фронт. Він мав педагогічну і юридичну освіту, та в складний для України час взяв до рук зброю і пішов захищати землю, яка стала для нього рідною. 24 лютого минулого року ми бачилися з ним востаннє… Згодом я вирішила, що родинна сорочка має бути в музеї. Як символічне нагадування про нашу непросту історію: її перші власники пережили Голодомор, а через 90 років той самий ворог знову прийшов нас знищити», – розповідала Анна Ткач.
«Це речі з мого рідного села Козубівка. Рушник, який я тримаю в руках, був вишитий жінкою, яка врятувала родину моєї прабабусі Оришки після розкуркулення. Мого прадіда було розстріляно, у той час його дружина була вагітна шостою дитиною. У них забрали все, навіть з-під дітей витягли ряднину, на якій вони сиділи, та розбили посеред хати горщик із картоплею. Сусідам і односельцям було заборонено допомагати розкуркуленим. Моя вагітна прабабуся та п’ятеро її дітей були приречені на голодну смерть. Але сусідка Христя Денисенко вночі закопувала в листі на межі грядок шматок сала або хліба, а прабабуся вночі приходила і знаходила заховані харчі. Завдяки цьому вона змогла зберегти всіх своїх дітей. Інший рушник належав Марфі Даниленко. Коли родину прийшли розкуркулювати (а їх напередодні про це попередили), жінка обмотала рушник довкола себе і таким чином зберегла цю річ», – розповів колекціонер.
«Я припускаю, що цей рушник був вишитий наприкінці 1933 року, коли вже був зібраний урожай і в людей з’явилася надія на краще. Адже на ньому ми бачимо оптимістичний сюжет і напис (на рушнику вишито дівчину з коромислом, а також рядок із пісні «Оце ж тая криниченька, що я улюблявся»). Напис, видно, був скопійований вишивальницею із давнішого зразка, бо тут ще вживається твердий знак. Це традиційний текст, який зустрічається на багатьох рушниках з Чернігівщини», – зазначив дарувальник.
Читайте також: «В глечику було спригорща зерна. Забрали з того глечика і висипали», – спогади свідка Голодомору Євгена Парчака