Жінка впізнала свою матір на світлині розкуркуленої родини з Донеччини
-
-
>
-
>
-
>
1980
Мешканка Дніпра, 78-річна Любов Годько поділилась спогадами про свою маму – Поліну Малиш, дівчинку з розкуркуленої родини. Фотографія Поліни Малиш та її матері є однією з найбільш поширених ілюстрацій до дописів про Голодомор і розкуркулення.
Історію фотографії дослідила тренерка з інформаційної безпеки ІЦ «Майдан Моніторинг» Оксана Яцюк.
В кінці грудня 2022 року на сайті maidan.org.ua та у ФБ опублікували допис про родинну історію і діда Мороза. Він був для вузького кола друзів і родичів, але несподівано став вірусними. Два мільйони охоплення, тисячі поширень і коментарів з розповідями про життя українських родин під час колективізації і Голодомору.
Для ілюстрації допису Оксана Яцюк додала фото, яке зробив сільський фотограф Марко Залізняк. Його часто використовують коли пишуть про колективізацію і Голодомор. На фото жінка з дівчинкою біля сільської хати.
Вбрані у свитки і закутані хустками – стоять біля воза з майном, прикритим рядниною.
Читайте також: Оголосили «куркулями»: історія родини Каліщуків із Турійщини. #ЦінаІсторії
Оксана Яцюк думала, що люди на фото загинули, і що їхні імена та прізвища невідомі, поки не почитала коментар під своїм дописом.
«Дівчинка на фото – моя мама», – написала користувачка ФБ Любов Годько.
«Я знайшла профіль, додалась у друзі і написала коротке повідомлення. Попросила пробачення, що використала фото до свого допису і запитала, чи може пані Люба поділитись спогадами про свою родину. А поки чекала відповіді, спробувала пошукати інформацію про фотографію. Знайшла багато статей про автора – Марка Залізняка, його життя, захоплення фотографією, розповіді про найбільш відомі світлини. На жаль, про фотографа досі відомо більше, ніж про людей, яких він фотографував. Але на ютубі Музею Голодомору я знайшла детальний опис фотографії», – пише Оксана Яцюк.
За інформацією Музею Голодомору, цю фотографію зробив в 1929 році Марко Залізняк. На фото показано розкуркулення в селі Удачне Донецької області родини Дугельних – Марія Дугельна та її дочка Люба. Семена Дугельного (чоловіка) засудили на 4 роки таборів, його родину вигнали з хати.
Марко Залізняк – селянин, фотограф, автор світлин про Голодомор на Донеччині. Залишив справжній фотолітопис нищення українського села Удачне наприкінці 1920-х – початку 1930-х. На його знімках – кадри з колективізації, розкуркулення й розорення селян, відбирання хліба й виселення до Сибіру.
«Підозрюю, що працівники Музею, так як і я, не уявляли, що нащадки людей з фотографії живі, і можуть розказати про свою родину. 78-річна жінка живе у Дніпрі, вона програмістка, зараз на пенсії. Ми почали переписку в месенджері, а потім порозмовляли через ФБ», – пише Оксана Яцюк.
Читайте також: Життя з тавром «Молодої гвардії»: доля українки, якій відвели роль зрадниці в ідеологічному романі
Мама впізнала себе по телевізору
За словами пані Люби, в родині на такі теми не спілкувались. Фотографія лежала в скринці разом з іншими старими фото і діти не надто цікавились ними. Одного разу мама Любові Годько побачила фотографію по телевізору. Сталося це орієнтовно в 1967-1970 роках.
Пані Люба тоді була студенткою. Показували документальний фільм перед художнім фільмом, в СРСР це називали «журнал», і мама впізнала себе. В родині не зразу повірили, що її можуть показувати по телевізору.
Вдома була схожа фотографія, яку діти бачили й раніше, але не розглядали докладно. Фото і зараз зберігається в родині.
В описі Музею Голодомору вказано, що дівчинка на фото це Люба, але Любов Годько розповіла, що її маму звали Поліна, а Любов Дугельна, про яку пишуть в описі, – її молодша сестра.
Читайте також: Упокорення голодом: згадують українці Сходу
Музейний опис і родинні спогади
Дані з опису частково збігаються з родинною інформацією, а частково – суперечать фактам і датам.
«Жінка з дитиною на фото – її бабуся і мама. Жили вони на хуторі Романівка, біля залізничної станції Удачна. Звати жінку – Марія Малиш. Дугельна – це її прізвище по другому чоловікові. А дівчинка – Поліна (Пелагея) Малиш, донька Марії від першого шлюбу, мама Любові Годько. Народилась Поліна в 1916 році. Марія мала ще одну доньку від першого шлюбу, Анну, на два роки молодшу за Поліну», – розповіла Любов Годько.
Чи може бути на фото Люба, менша сестра Поліни, і тітка Любові Годько, як про це пишуть в описі? Ні, бо Любов Дугельна народилась в 1927 році. Дівчинка на фото, якщо врахувати, що це 1929 рік, а можливо і раніше, аж ніяк не виглядає на дворічну.
«Марія і Поліна Малиш сфотографовані біля будинку Маріїного свекра, Кузьми Малиша. Чоловік Марії, Савелій, загинув під час громадянської війни. А свекор Кузьма, діда Поліни, дуже любив невістку і онучок. Тому в його будинку на хуторі Романівка жили Марія і двоє доньок, Поліна та Анна.
Саме Кузьму Малиша і було розкуркулено. Його доля невідома. Донька Кузьми Марія була вислана на Урал і там прожила все життя. Вона підтримувала зв’язок з родичами. Любов Годько розповідає, що розкуркулили Кузьму Малиша не в тридцяті роки, а раніше. Точної дати вона не знає, і шкодує, що не розпитала маму докладніше.
Втім, якщо врахувати, що після шлюбу мама з доньками навряд чи могла б жити у свекра, а в 1927 році Марія Малиш-Дугельна вже народила доньку від другого чоловіка Семена Дугельного, то фотографія мала б бути зроблена в середині двадцятих років», – зауважує Оксана Яцюк.
Нащадки Марії та Поліни досі не розуміють причини розкуркулення.
Читайте також: Волинська Голгофа: що варто пам'ятати про Трагедію Луцької тюрми
Дівчинка у свитці: працьовита і розумна
В житті дівчинки у свитці було багато страшних випробувань, але вона вижила, і жила гідно. Поліна закінчила профтехучилище, вийшла заміж.
Під час Другої світової війни, переховуючись від обстрілів, вона пошкодила спину. Довго лікувалась, була прикута до ліжка, але змогла видужати. Інвалідність оформила аж у 80 років. Хоча мала право на пенсію з інвалідності, але не оформляла, бо вважала, що може працювати.
«Мама була надзвичайно працьовита. Завжди дбала про порядок у домі, щоб все було чисто, прибрано», – розповіла Любов Годько.
Читайте також: «І поїхали ми на двох підводах»: чи отримають депортовані українці відновлення справедливості від держави
Родина жила бідно. Пані Люба згадує, що одразу після війни вони їли поламаними дерев’яними ложками і батько мав замість ложки дитячий іграшковий совочок. Мама в цей час лежала в лікарні. Чоловік передавав їй гроші на лікування і харчі, і Поліна їх не тратила, а збирала.
І коли її виписали з лікарні, вона звеліла чоловікові купити ложки. Поява металевих ложок в домі запам’яталась маленькій Любі, як надзвичайна подія. Вона і зараз згадує, як радісно повторювала «мама є і ложки є».
Незважаючи на всі випробовування, жінка була веселою і старалась сформувати у дітей позитивне ставлення до життя. Вона вчила дітей підтримувати родинні стосунки та намагалась зберегти пам’ять про розкуркуленого дідуся Кузьму.
Любов Годько пригадує, що її мама розповідала кумедні випадки про своє дитинство. В цих історіях була маленька кмітлива дівчинка і її дідусь, який не карав онучку, а пробачив їй збитки.
Поліна була дуже розумна, допомагала дітям у школі розв’язувати задачі. Любов Годько каже, що саме завдяки матері вона закінчила школу з медаллю. Донька дівчинки з обдертої сільської хати займалась програмуванням, мала найпопулярнішу нині професію.
Всі діти та онуки Поліни отримали освіту, багато працювали, щоб забезпечити своїм родинам гідне життя. Онук зараз воює в ЗСУ.
«Мені прикро, що за стільки років так мало відомо про розкуркулених і їхніх нащадків. Ведуться дискусії про кількість загиблих під час Голодомору, а історії реальних людей не описані, не досліджені. Час, витрачений на ці обговорення, як на мене, був би набагато продуктивніше витрачений на запис спогадів і встановлення імен померлих і репресованих.
З іншого боку, саме ця історія стала відомою після бурхливого обговорення допису про діда Мороза, настільки емоційного, що я досі не можу від нього відійти. Якби не перепости, коментарі і сварки, чи написала б Любов Годько свій коментар? І чи змогли б ми дізнатись про долю маленької селянки з відомої фотографії?» – пише Оксана Яцюк.
Читайте також: Від польського Сейму до катівні НКВС: як праонук відшукав інформацію про прадіда волинянина
