У 1914 році розпочалась війна. Володимир відразу опинився у зоні бойових дій. Влітку наступного року росіяни евакуювали більшість населення, спалили середмістя та відступили. Володимир зайняло австро-угорське військо.
Солдатам були потрібні розваги, тож військове командування потурбувалося та спорудило дерев’яний польовий кінотеатр. Саме цю споруду уже у радянський час називатимуть «Голубим Дунаєм».
Наприкінці 1918 року кінотеатр ледь не спалили. Це був час завершення першої світової війни. Уже було підписано Комп’єнське перемир’я. Австро-Угорщина, що зазнала поразки у війні, розвалювалась. Вояки володимирського гарнізону, як і усіх інших військових частин австро-угорської армії, просто розбігались по домівках.
Читайте також: Перша світова війна на Волині: місця «брусилівської» слави
Часом демобілізовані та дезертири вдавались до криміналу. За спогадами тодішнього міського голови Луки Мишуги, 16 солдатів облили будинок кінотеатру нафтою та вимагали сплатити їм по 1 тисячі корон, інакше підпалять заклад. Кінотеатр тоді вдалось врятувати.
Надалі кінотеатр став власністю Централі Фільмової Міністерства військових справ Польщі. Ним безпосередньо опікувався військовий шпиталь у Володимирі. Актив – непрофільний, адже медики мають лікувати, а не розважати. Тож і прибутків культурний заклад не приносив.
Це добре розумів «господар кіна», тобто людина, яка керувала кінотеатром і, напевно, була його єдиним працівником – колишній сержант Війська Польського пан Музика. І поклопотався, аби отримати кінотеатр в оренду. Мотивував це тим, що він – демобілізований з лав армії й не має засобів для заробітку.
Орендований кінотеатр почав приносити прибуток. На лихо орендарям у Володимирі виник гурток «Стрілець» – парамілітарна молодіжно-військова громадська організація. І вони починають претендувати на право оренди кінотеатру.
Читайте також: П'ять забутих кінотеатрів Луцька
Зі словами, що хочуть перетворити кінотеатр на «заклад культури», а не заробітку грошей. У хід пішли найдошкульніші аргументи – мовляв, Музика з війська остаточно не звільнився, а його дружина є «господинею» у військовому шпиталі, а, отже, з голоду не помруть.
Подружжя Музик апелювало до політичної заангажованості «Стрільця», який був близький до Юзефа Пілсудського. Після тривалих взаємних звинувачень військове керівництво віддало кінотеатр таки «Стрільцям».
Читайте також: У міжвоєнні роки у Луцьку був надсучасний кінотеатр
