Перша світова війна на Волині: місця «брусилівської» слави

11 Листопада 2021, 17:05
Перша світова війна на Волині: місця «брусилівської» слави 5942
Перша світова війна на Волині: місця «брусилівської» слави

Перша світова війна стала могильним каменем для старого імперського світу, ціною 10 мільйонів убитих воїнів з усіх сторін. 

Бойовища Першої не мали того стрімкого характеру, як наприклад битви ХІХ століття (Аустерліц, Ватерлоо ба навіть Геттісбург в США). 

Постійне сидіння в окопах під артилерійським вогнем, багатогодинні бомбардування, безглузді атаки «в лоб». Бруд, щурі, воші, хвороби і мінімум воєнного результату. Марш слави воїнів Великої війни був маршем скорботи. 

У день закінчення Першої світової війни 11 листопада 1918 року пропонуємо вашій увазі історичний огляд про місяці «Брусилівського прориву» – операції, що тривала з 22 травня по 7 вересня 1916 року, а значна частина баталій на території сучасної Волинської області.

Операція увійшла в історію за прізвищем Олексія Брусилова, командуючого другорядним Південно-Західним фронтом, який навесні до літа 1916 року став основним 

Битва за Луцьк

Для захоплення Луцька військові російської армії змушені були подолати потужні укріплення. Ними австрійці неабияк пишалися. Вони неодноразово показували фотографії траншейних споруд як зразок інженерного ремесла. Вищі кола під час інспекції дивувалися якості цих рубежів і говорили, що лінія «краща, ніж на Заході». 

Ще б пак! Кожен оборонний рубіж складався з трьох ліній оборони. Лінія ж поширювалася на 2-3 лінії окопів, відділених один від одного на 5-8 кілометрів. Перед рубежем встановлювалися до 16 рядів колючого дроту (в тому числі електризованого), підступи старанно заміновували. 

На другій та третій лінії ставилися бетонні споруди з кулеметами. Таким чином захоплення першої лінії оборони фактично нічого не давало, оскільки атакуючі опинялися під перехресним вогнем та шквальним вогнем пристріляної артилерії. 

Позиції австрійців знаходилися на лініях Колки–Софіївка (на півночі), Антонівка-Тростянець (за першою позицією) і безпосередньо перед Луцьком: Котов, Малини і Торговиця. Саме ці укріплення потрібно було проривати VIII і XL армійським корпусам 8 армії.

Читайте такожАвстрійські військові дислокувалися на Волині

Південно-Західний фронт не повинен був наступати, а виконував лише допоміжну, більше того оборонну функцію. Командири армій та штабні офіцери навіть думати не хотіли про наступ. У вказаних умовах він був просто самовбивчий. Проте у Олексія Брусилова була інша думка. «

Фронт може і повинен атакувати!», – перед непохитною волею командуючого фронтом неохоче, але скорилися. 

Перед самою битвою у травні розпочалися підготовчі роботи. Окопи росіян максимально росли в сторону австрійських позицій, причому не в одному, а відразу в 20-30 позиціях. Таким чином напрям головного удару вгадати не можна було, оскільки основних ударів по фронту було декілька. 

Бойові дії розпочалися 22 травня з надзвичайно точного артилерійського вогню по укріпленнях австрійців. Спочатку знищувалися дротяні загородження, далі окопи та відомі точки можливого розміщення кулеметів. Причому хвиль артилерійського вогню було декілька. 

Австрійці були настільки деморалізовані цим «караючим мечем», що росіяни, наступаючи, тільки збирали десятки, сотні і тисячі полонених. Австрійські військові були приголомшені і було на перших порах захоплено близько 200 тисяч воїнів. 

600 полонених австрійців, с. Новини
600 полонених австрійців, с. Новини

Читайте також: Луцьк на фото королівського фотографа Першої світової

До Луцька корпуси просувалися достатньо швидко. 24 травня LX корпус дістався Звірова та Гаразджі. Він підготував для VIII корпусу його вступ до міста Луцька. Під обласним центром було прорвано 3 лінії окопів. Згодом зайняли позиції на лінії Ківерці – Гуща. Далі ворог був вибитий із села Липляни. Це допомогло форсувати Стир. 

Шостий стрілецький полк зайняв Княгининок. Переправа відбувалася під страшним стрілецьким та артилерійським вогнем. Та все ж Луцьк потихеньку брався в кільце.

В цей же день 4 стрілецька дивізія зламала опір австрійців та захопила укріплення (або як їх називають у військових підручниках тет-де-пони) біля самих підступів до міста. Там споруди сягали чотирьох ліній, які мали від 3 до 16 рядів колючого дроту. Полк з номером 16 того ж корпусу першим вступив до Луцька в перших числах травня. 

Натомість вся слава дісталася VIII корпусу. Військова група на чолі з Антоном Денікіном зуміла остаточно закріпитися у Луцьку. Подія ця відбулася 5 травня, а основний удар припадав на 15 дивізію. Саме вона і зайняла місто. 

А командуючий Денікін за цю битву отримав у подарунок нагороджувальну георгієвську зброю, інкрустовану контовним камінням та іншими дорогоцінностями. Проте в історії цей діяч прославився трохи іншим і дещо пізніше. 

Читайте такожЛуцьк та Рівне на столітніх фотографіях із колекції генерала Антона Денікіна

Олика – місце дислокації Серафимівського санітарного загону

На початок війни припадає патріотичний підйом в російському соціумі. Переможні настрої, а також «праведний гнів» православних росіян знайшов свою реалізацію у Великій війні. Бойовище розглядалося не стільки як захоплення нових територій, а як визволення православних народів, поєднання словянства, а також помста за образу Сербії. Згодом запал ослаб, а в російських верхівках діяли ватаги шпигунів та дисидентів. 

Духовенство православної церкви не залишилося осторонь. Крім того не втратило ролі морального і духовного провідника російського народу. Одним із яскравих прикладів такого проводу є створення обозу імені Серафима Саровського – відомого святого. Його місцем дислокації у й час було містечко Олика на сході Волинської області. 

Село Метельне біля Олики, 1915 р.

Читайте також: Радзивіллівська Олика на старих фотографіях

Загони типу Серафимівського були незамінними в бойових умовах. Річ у тому, що лазарет не завжди міг бути достатньо близько до позицій піхоти. Загони ж обозів часто діяли в самому розпалі бою. Санітари виносили поранених і мали шанси на ранніх етапах зупинити кровотечі. 

Саме від них масово гинули солдати, не маючи змоги отримати бодай якусь допомогу. Їх чекала лише повільна смерть. Щодо результатів, то під час одного із страшних боїв Брусиловського прориву лише один Петро Горшенин витягнув з поля бою 500 поранених! Всього за декілька місяців  «брусиловських боїв» серафимівці підібрали з поля бою 7192 поранених.

Сам підрозділ був у підпорядкуванні ХХХІІ корпусу 9 армії Південно-Західного фронту, коли ним командував Олексій Брусилов. Під час Брусилівського прориву корпус, до якого належав обоз вів бойові дії на Рівненщині, на річках Іква і Пляшевка. Проте, сам допоміжний підрозділ мав місцем дислокації волинське село. Обоз потрапив у село близько 24 листопада 1915 року. 

Читайте також: Боснійські солдати на Волині 100 років тому

В Олиці знаходився чудовий замок, який належав Радзивілам. Дю Шайль відразу захотів розмістити обоз там, але фортеця постійно обстрілювалася. Разом з тим у цій місцевості розташувався чудовий католицький костел, який теж регулярно обстрілювався австрійцями. 

Ініціатива створення Серафимівського обозу належала єпископу Ямбургському Анастасію. Очолив групу швейцарець, єзуїт що перейшов у православ`я Александр Максимович дю Шайль. На початок своєї діяльності обоз був укомплектований 25 санітарними двоколісними каретами, 5 господарськими возами, 2 польвими кухнями, 1 водовозка, 2 додаткові кінні екіпажі. 

В підрозділі працювало четверо лікарів на безоплатній основі, а також багато сестер милосердя, які часто були дружинами цих самих лікарів, а іноді й належали до сімей августішої крові. 

Перев'язувальна Серафимівського загону в Олиці. Крайній ліворуч фельдшер ієродиякон Мардарій, праворуч сидить фельдшерка М. А. Звєрєва.

Брусиловський прорив розпочався 22 травня і перед самим протистоянням Серафимівський обоз було поповнено 250 бійцями нижчих чинів. Передбачалися великі втрати. 

В подальшому відбулося багато кровопролитних боїв (для прикладу на річці Пляшевій, колонії Фальковщизна та Торговиці), які на території сучасної Рівненської області. 

Читайте також: Лікарні в Рівному на столітніх фото

Карета для перевезення поранених

ХХХІІ корпус і його дивізії атакували австрійців у напрямку Берестечка і при цьому несли жахливі втрати. В бою під Берестечком 404-й Камишинський полк попав під страшний вогонь артилерії. Він забрав життя і командира полку Татарова. Перед смертю він встиг сказати: «Помираю, камишинці, вперед!». 

Весь цей час серафимівці знаходилися в перших рядах. Втрати серед росіян були катастрофічними. Серафимівський обоз втратив одного санітара-носильника. В подальшому обоз брав участь у боях за Броди. 

Після цих боїв загін почав бюрократичну боротьбу з військовою адміністрацією, яка вирішила, що обоз неефективний. Проте серафимівці змогли протриматися в армії до 1917 року, проте уже без свого наставника дю Шайля. 

Битва біля Кисилина

Містечко Кисилин на північ від Затурців уперше було зайняте XL корпусом імператорської армії. 

Особливо прославленими були дії «Залізної бригади» - військового підрозділу, що брав участь у російсько-турецьких війнах, а також Галицькій битві. Це була 4 стрілецька дивізія. Її командиром був Антон Денікін. 

Поблизу Кисилина воїни зустрілися зі свіжопривезеною від Західного фронту «Стальною дивізією». Цей підрозділ іменувався 20 Браугшвейською дивізією, що входила до складу 10 німецького корпусу. Титул «стальної» було здобуто німцями у боях під Вогезами. Командиром з німецького боку був Р. фон Шелер

Читайте також: Яким був Кисилин у 1916-1917 роках

Протягом чотирьох днів кайзерівці вели систематичний вогонь артилерією по позиціях росіян, але ті встояли. Німецькі військові визнали непохитність 4 дивізії і виставили зі своїх позицій плакат. 

Текст був наступним: «Ваше російське залізо не гірше німецької сталі, але ми розіб`ємо вас!» Оборонці відповіли лаконічно, по-спартанському словами «Ану спробуйте» і... пішли в контратаку. На цьому напрямку дивізія пережила 42 атаки і залишилася непохитно стояти на своїх позиціях. 

Наслідки битви для всього 10 кайзерівського корпусу були тяжкими. Було втрачено три чверті всіх офіцерів, а також половину рядового особового складу. Сама «стальна дивізія» після протистояння налічувала всього 400 бійців. 

Битва обернулася для німців повною катастрофою. В результаті генерал Лізінген із залишками війська відступив за річку Стохід. Почалася страшна і моторошна Ковельська битва. Заради справедливості варто сказати, що в російських полках теж лишалося по 300-400 солдатів, хоч перемога була і за ними.

Битва на Стоході

Дивіться відео про бетонні укріплення на берегах річки Стохід часів Першої світової війни

Битва за Ковель

Після стрімкого та нищівного удару по австрійських позицій біля Луцька основною ціллю для російських армій став Ковель – важливий залізничний вузол. 

Ще 26-27 травня 1916 року в напрямку на Ковель було направлено V кавалерійський корпус. Дві колони зайняли села Духче та Сокуль на шляху до Ковеля. Пізніше такий крок російського командування назвали необгрунтованим та навіть катастрофічним. 

Дивіться також світлини чеського фотографа часів Першої світової війни, які показують, який вигляд мали вулиці та будівлі в Ковелі у той час.

Річ у тому, що кіннота змушена була виконувати завдання, на якому не спеціалізується. Ковельський напрямок в той час був дуже добре укріплений, що прирікало операцію прориву ліній однією кіннотою на провал. Попередньо подібні лінії винищувалися багатогодинними, неодноразовими та точними артилерійськими ударами. Та це був лише початок кровопролитної боротьби за Ковель. 

Читайте також: Залізничний вокзал Ковеля в Австро-Угорській кінохроніці 1915 року

В подальшому для штурму Ковеля було сформовано армійську групу під командуванням генерала Безобразова. До неї входили частини, підпорядковані 8-й та 3-й армії. Перша наступала з півдня, а друга з  півночі підтримувала її. Загалом це був 3 корпус, 1 Туркестанський корпус та 4 фінляндська дивізія. (3 армія), а також 1, 30 армійські і 5 кавалерійський корпуси. Атака 8 армією здійснювалася з позицій лінії Турійськ, Озеряни та Ківерці. Згідно з наказом самого генерала Брусилова наступ планувався з 24 червня. 

На час проведення операції по захопленню Ковеля відбувалися щоденні зливи, що ускладнило усі подальші дії. Після російського переможного походу в регіоні виникла так звана «Ковельська діра». Німцям і австрійцям певний час не вдавалося закрити цю ділянку своїми військами, проте згодом німці зняли із Західного фронту декілька корпусів та укріпились, ба навіть спробували контратакувати. 

Читайте також: Останній Габсбург, Імператор Карл І в Ковелі

Оборона австрійсько-німецьких сил будувалася на правому березі річки Стохід. Дуже багато відомостей можна отримати з щоденника прапорщика російської армії Костянтина Ананьева. Він описує бойовий шлях 405 Льговського полку, який на початок бою був частиною 102 піхотної дивізії XXXІX (39-го) корпусу. Протягом вересня-жовтня 1916 року в напрямку Ковеля відбувалися жахливі бої. 

Австрійські cолдати чистять ходи сполучення під Стоходом Ананьєв
Австрійські cолдати чистять ходи сполучення під Стоходом Ананьєв

Згодом 405 полк був перепідпорядкований ХХV корпусу під командуванням генерала Безобразова. Пунктом первинного збору полку стало містечко Затурці. Згодом підрозділ було направлено на лінію фронту, де військового зустрічають скорботи війни. 

Читайте також: Руїни храмів у Затурцях 100 років тому

Ананьєв пише: 

 «Я виглянув у бік противника через бруствер і побачив безліч наших солдатів, що лежать в різних положеннях аж до ворожих окопів, один солдат намагався зрушити рогатку, але впав убитим, а руки так і залишилися закоцюблими, нібито ловили щось в повітрі...»

Разом з тим військовий пише про постійні виснажливі переходи, безглузді та самовбивчі атаки (для прикладу на висоту 114), втрату друзів а також відмови деяких підрозділів підніматися на атаки. В жовтні бойові дії стали особливо активними, австрійсько-німецькі війська постійно контратакували та обстрілювали позиції росіян. Солдати були доведені до відчаю і Ананьєв говорить про те, що кожен ішов у бій із установкою «сьогодні я буду убитий». 

Підсумовуючи результати Ковельської битви можна спостерігати відхід російського командування від ефективної тактики точкового і грамотного застосування артилерії. Натомість повернулися до звичних ураганних обстрілів. Вони були на той час неефективними і за ці помилки приходилося платити піхотинцям. 

Для них Ковельська битва стала подібною до операцій Західного фронту (в тому числі бою на р. Сомма цього часу). Багатогодинні масивні артилерійські обстріли, після яких посилаються хвилі піхотинців. Це все спричиняло мінімум результату та максимум втрат. 

Читайте також: Спогади про Луцьк і Рожище 1915–1916 років

Битва біля Берестечка

Ми усі знаємо про те, що у 1651 році відбулася масштабна і трагічна для українського війська подія – битва під Берестечком. Ще зі школи нам відома назва річки, яка протікає поряд – Пляшева. Та мало хто знає, що в цьому ж районі відбулася інша жахлива битва. За іронією долі Друга битва під Берестечком (назвемо її так) забрала не набагато менше життів, аніж Богданова.

Проте багатотисячні втрати стали звичними в кривавий час Великої війни. Та й успіхи військ, що штурмували регіон Берестечка є лише однією річкою, яка впадає в море звитяги з назвою Брусиловський прорив. 

Атака в поблизу Берестечка була призначена для ХХХІІ корпусу 8 російської армії під командуванням Олексія Брусилова. До корпусу входили 101 та 105 стрілецькі дивізії.

Читайте також: Фельдфебель на столітній світлині у Луцьку

До того корпус вів кровопролитні бої річці Іква, поблизу Млинова, колонії Фальковщизна  і врешті у лісах між Гумнищем та Перемилем. В битві, що почалася 3 липня 1916 року брали участь 101 та 105 дивізії ХХХІІ корпусу. 

Гумнище. Російська позиція. 1916 р.
Гумнище. Російська позиція. 1916 р

На першому етапі операції російські частини мусили подолати природну перешкоду – річку Стир. Біля села Вербень її ширина досягала 500 метрів. Місцевість на правому березі річки була відкритою, що додавало ще більше проблем. Дерев`яний міст села Гумнище був підірваний у 3-х місцях, а тому варто було наводити переправи іншим шляхом. 

Командир 101-ї дивізії генерал-лейтенант Костянтин Гільчевський зі штабом у захоплених у австрійців артилерійських знарядь у селі Вербень. Липень 1916 р.

Читайте також: Волинські містечка на листівках художника із Моравії

Під покровом ночі росіяни почали наводити понтонні переправи через річку Стир. Уся надія була на яскраве місячне світло. Воно мало допомогти інженерним частинам, проте вийшло трохи не так. Ніч в день наступу була настільки світлою, що австрійці помітили підготовку до наступу і накрили бійців ХХХІІ корпусу усім чим тільки мали.

В результаті частина понтонних переправ була пошкоджена або знищена взагалі. Російська артилерія не могла завадити ворогу, оскільки тільки напередодні зайняла позиції біля Товпижина і не встигла пристрілятися. 

Після тяжких і кровопролитних боїв декільком батальонам Коливанського і Тобольського полків вдалося зайняти Перемиль. Втрати були тяжкими але командування вирішило продовжити наступ саме в цьому напрямку. Вся легка артилерія отримала наказ загороджувальним вогнем підтримувати частини в Перемилі для наступу на Гумнище. 

В той самий час відбулася безпрецедентна подія. Імператорський 401 полк, зайшовши з тилу австрійських частин захопив цілий (!) 16 ландверський полк у полон. Після короткого бою було зайнято і Гумнище. Це допомогло Тобольській бригаді навести понтони і перебратися через Стир. 

Військові російської армії швидко просувалися вперед і зайняли колонію Зелена поблизу села Смолява. Бойові дії були настільки напруженими та стрімкими, що частини Коливанського полку проводили майже без сну 6 днів. 

Щодо самої битви за Берестечко, то вона відбулася після вказаних подій по форсуванню річки Стир.

Близько 7 липня війська 101 дивізії вийшли на село Старики біля Берестечка. Про подальші події написано вище, в контексті роботи Серафимівського обозу. Саме в цей час частини 404 полку потрапили під жахливий гарматний вогонь із сусідніх сіл. Втрати лише одного полку дорівнювали 2100 солдатів. Наступного 8 липня війська 105 дивізії зайшли до Берестечка та на окраїну села Піски поблизу. Загалом при наступі втратили 66% особового складу (близько 6 тисяч чоловік). 

Читайте також: Берестечко або мандрівка у минуле

Бій біля села Губин

Командуючим австро-німецькими військами проти Південно-Західного фронту був генерал Лізінген. Коли російські війська прорвали оборону австрійців він змушений був покладатися на солідну підтримку з боку німецьких бригад, що прибули із Західного фронту. 

З цих частин було сформовано ударну групу під комндуванням генерала Марвіца. До групи увійши 61 і 48 піхотні дивізії, а також німецькі частини (22, 108 і 7 німецька дивізія). З боку «брусилівців» удар прийняли на себе воїни V військового корпусу. 

Це відбулося біля села Губин, який знаходиться поблизу сіл Дубова Корчма, Шклинь та Угринів (колишній Горохівський район). Місцевість там була лісистою, а місцями і болотистою. Численні горбки та рови ускладнювали австрійцям зведення оборонних рубежів.

Було виставлено місцями лише одну лінію окопів, закриту двома лініями колючого дроту. Біля Губина в районі кладовища відстань між позиціями супротивників дорівнювала всього 150 метрів. 

Бій з російського боку прийняли 37 Катеринбургський, 40 Коливанський, 39 Томський та 38 Тобольський полки. На той час вони були відновлені після попередніх боїв. 

Бій розпочався 15 липня 1916 року. Артилерійська підготовка була провальною, оскільки вогонь часто переносився на другорідні цілі, а частина з цілей взагалі знаходилися поза зоною обстрілу російських гармат.

Враховуючи, що артилерія в Першій світовій війні була ледь не єдиним способом допомогти піхоті виконати своє завдання, то початок не віщував нічого хорошого. 

Томський полк ринувся в атаку, але був зупинений кулементним та рушничним вогнем. Більше того підрозділ потрапив під обстріл власної артилерії. Понісши втрати воїни відступили назад. Єкатеринбурзький полк непогано виконав своє завдання і зайням місцевість біля села Губин.

Австрійська артилерія врешті зупинила наступ росіян і завдала значних втрат полкам. Попри це ворог теж був виснажений і відступив по всьому фронту. Військами V Сибірського корпусу було вчинено спробу переслідувати відступаючих противників, але безуспішно. 

Солдати виявили неабияку відвагу, атакуючи раз за разом окопи австрійців. В основному це були молоді хлопці, якими щойно укомплектували полки. Завдання було виконане, позиції зайняті. Вбитими підрозділи втратили близько 369 людей (з врахуванням поранених втрати сягають 1938 солдат). Загалом це 11,5% офіцерів та 15,5% нижчих чинів.

Читайте також: Де шукати інформацію про предка, який воював у Першій світовій війні

Коментарі
12 Листопада 2021, 14:41
Чудова стаття! Так тримати!
Коментар
02/12/2021 Четвер
02.12.2021
01.12.2021
30.11.2021