Як судили за шинель і чоботи: справа волинянина Павла Антонюка

Три десятиліття він чекав на одну довідку. Про реабілітацію.  Чекав від тих, хто його незаконно заслав в табори за чоботи й шинель

Чотири зустрічі

Мешканця села  Гряди Іваничівського району Павла Антонюка арештували 1 серпня 1948 року. Колгоспного конюха звинувачували у зв’язках з оунівцями «Петрусем», «Міхалем» та «Микитою». На цей момент йому було 32 роки. Разом з ним мешкала дружина Олександра та п’ятирічна донька Галина. 

З майна у Павла були криті соломою хата, хлів та червона корова. Так і описали. Описувати й перейменовувати совіти уміли. Двома роками раніше, у  1946-му, село Калусів перейменували на Гряди.

Допитують Павла в Іваничах, в день арешту. Найсуттєвіший допит відбувся через місяць – 1 вересня. Розпочався об 11 годині, а завершився о 15. Павло розповідає, що зв'язок з хлопцями з ОУН встановив восени 1946 року, здибалися чотири рази.

Зустріч перша. Ввечері до нього прийшло двоє невідомих та попросили шинель. Офіцерську шинель з англійського сукна віддав.

Зустріч друга. Наступна зустріч, за словами Павла, була напруженою. На Різдво 1947 він дорогою до односельця зустрів двох оунівців, яким віддав шинель. Скомандували підняти руки, обшукали, зав’язали руки за спиною та завели на хату до Савелія Вітічука. Там оголосили Павлу смертний вирок – повішення. Мовляв, він розповів органам радянської влади, що дав шинель націоналістам. Павло просив, щоб його не розстрілювали, пообіцяв більше не говорити. Його відпустили.

Зустріч третя. Вночі  влітку у вікно постукали. Кликали Павла. Дружина Олександра повідомила, що його немає вдома. Попросили чоботи. В хату не заходили, Олександра через вікно віддала хромові чоботи чоловіка.

Зустріч четверта. До Павла прийшов Ліхрон Гордейчук, запропонував обмінятися кожушками та попросив їсти. В їжі родина Антонюків відмовила, бо й сама не мала продуктів.

Слідчі запитують, чому не повідомив про зв’язки з оунівцями органи влади. Павло розповів про шинель Семену Павловському, який тоді очолював грядівську школу.

Справа Павла Антонюка

Натомість директор школи доносу не пригадав і розповідав свою версію. Мовляв, восени 1946 року він був у Володимирі-Волинському, зустрів Антонюка, який до міста приїхав на підводі. Попросився до Грядів їхати разом.

«В дорозі розпочався дощ, а Антонюк був одягнений тільки у фуфайку. Знаючи про те, що в нього є шинель з англійського сукна, запитав про неї. Відповів шинелі нема. Два тижні тому його пограбували й забрали шинель».

На одному з допитів Павло вину визнає. Заперечує доставлення оунівцям продуктів та горілки. Інших жителів села у співпраці з оунівцями не згадує.

Читайте також: 149 днів в’язниці володимирського годинникаря

Свідчення оунівців

Ліхрона Гордейчука теж затримали. Розповів, що має псевдо «Микита», і разом з Малюком Іваном на псевдо «Міхал», та Дем’яном Байдою, на псевдо «Петрусь», тричі зустрічалися з Павлом Антонюком. «Шинель», «чоботи», «кожушок» –  все те саме повторив  «Микита» і додав, що в останню зустріч Павло Антонюк пригостив їх самогоном та дав їсти.

Аналогічне, як під копірку, підтвердив Іван Малюх. З усіма провели очну ставку, де ще раз засвідчили проти Павла.

В медичній довідці Антонюку написали: «до фізичної праці придатний» і винесли вирок 10 років виправно-трудових таборів.

Медична довідка

Звільнили у 1955 році. 6 років, 7 місяців і 12 днів Павло Антонюк відсидів. Повернувся у Гряди.

У березні 1990 року порушено справу про його реабілітацію. Тодішній заступник начальника УКГБ В. Петрик у листі до прокурора Волині І. Заплотинського останнім рядком напише «оснований для постанови про реабілітацію Антонюка П.С. немає».

Павло Антонюк дожив до того дня, коли держава, що забрала в нього свободу, вже не існувала. У січні 1992 року прокуратура надсилає у Гряди заявнику Павлу Антонюку довідку про реабілітацію. Через 37 років дочекався. І, може, лише в той січневий день, коли поштарка принесла довідку про реабілітацію, Павло вперше по-справжньому видихнув.

Довідка про реабілітацію. Перша сторінка

Довідка про реабілітацію. Друга сторінка

P.S. Дуже добре, коли історія має продовження, доповнюється та уточнюється. На жаль, мої пошуки родини Павла Антонюка поки не принесли результатів. Тож, якщо комусь про цю родину щось відомо, прохання зв’язатися з авторкою чи редакцією сайту «Район.Історія». Буду вам безмежно вдячна.

Читайте також: «Український мартиролог ХХ ст.» на початку листопада поповнився інформацією про 1 080 постраждалих осіб