Він передбачав війну з Росією ще у 90-х: у Луцьку презентували книгу про останнього командира УПА

У Луцьку історик, публіцист, громадський і політичний діяч Володимир В'ятрович презентував свою найновішу книгу «Генерал Кук. Біографія покоління УПА», над якою працював майже двадцять років. Презентацію, яка відбулася у Волинському краєзнавчому музеї, модерувала кандидатка історичних наук, представниця Українського інституту національної пам'яті Леся Бондарук.

На презентації побувала кореспондентка Район.Історія.

«Генерал Кук. Біографія покоління УПА» – масштабна праця про життя останнього командира Української повстанської армії Василя Кука – людини, яка не лише прожила, а й сама творила ключові події української історії минулого століття.

Присутні на презентації побачили фото Василя Кука та фрагменти відео, які зберегли для нащадків слова генерала.

Володимир В'ятрович розповів про роботу над книгою, яку він найдовше готував і яка вийшла найбільшою – 945 сторінок.

«Це було «покоління реваншу» – ті, хто народився, коли їхні батьки програли визвольні змагання 1917–1921 років. Так вони створили в українській історії покоління борців, які кинули все заради боротьби за незалежність», – розповів історик Володимир В'ятрович.

Читайте також: Василь Кук передбачив війну

Знайомство з легендою та довгий шлях до книги

Історик особисто був знайомий із Василем Куком, провів із ним багато годин у розмовах. Вони познайомилися на конференції у Львові. Володимир В'ятрович зізнався, що очікував побачити бойовика чи супергероя, а побачив тиху, інтелігентну людину, і навіть трохи розчарувався. Але все змінилося, коли легендарний генерал почав говорити. За десять років знайомства і спілкування Василь Кук погодився поділитися спогадами.

«Він не відразу підпускав до себе людей. Під час Помаранчевої революції ми частіше зустрічалися. Він більше відверто розповідав про те, як, наприклад, зробити вибухівку чи працювати у підпіллі. Він, коли це розповідав, то вмикав воду на кухні, аби ніхто зі сторонніх не чув, що він говорить», – пригадав Володимир В'ятрович.

У 2005 році він почав записувати спогади Василя Кука, але зіткнувся з тим, що більшість документів КДБ були все ще засекречені й стали доступними лише у 2008 році. Василь Кук помер у вересні 2007 року.

«Книга мала бути іншою. Це мали бути спогади Василя Кука. Але спогади треба було поглибити архівами, документами. А документи ще були недоступні», – пояснив Володимир В'ятрович.

Повернутися до написання книги вдалося після початку повномасштабного вторгнення. У книзі зібрані спогади Кука, спогади про нього близьких людей, розсекречені архіви КДБ, і навіть записи, які полковник робив на листках відкидного календаря та на полях книг.

Читайте також: Найкращий пам’ятник генералу Куку

Завжди конспірація

Василь Кук народився 11 січня 1913 року у селі Красне на Львівщині. Його родина постраждала від репресій польської, а згодом – радянської влади. З 14 років він належав до молодіжної організації «Пласт», куреня імені Івана Богуна. 16-літнім став членом юнацтва Організації українських націоналістів. У 21 рік Василя Кука засудив польський суд до двох років в'язниці за революційну діяльність.

З початком Другої світової війни в 1939 році Василь очолював штаб похідних груп ОУН у східних областях України. А також очолив провідну похідну групу, яка прибула 30 червня 1941 року до Львова й організувала народні збори, на яких було проголошено Акт відновлення Української держави.

З 1937 року по 1954 рік Василь Кук фактично працював у підпіллі. У 1943 році, коли він керував діяльністю ОУН на всіх українських центрально-східних і південних землях та очолював УПА-Південь, він одружився з Уляною Крюченко.

«Він був дуже скритною людиною і автором основ конспірації. Навіть про його одруження Роман Шухевич дізнався тільки через три роки», – розповіла Леся Бондарук, яка була особисто знайома з Василем Куком та бувала у нього в гостях.

У 1946 році у подружжя народився син Юрій, виховувати його в підпіллі було складно, тому хлопчика передали брату Івану, який повернувся з війни та представив племінника як свого рідного сина, якого від нього нібито народила німкеня. Після арешту Івана та його родини, хлопця відправили до дитячого будинку у Львові, згодом перевели до Житомира, а потім до Маріуполя, де його виховували до 14 років. Тільки після цього Юрія повернули батькам. І це була також особиста трагедія родини Куків.

«Юрія виховували як російськомовну, радянську дитину. Куку довелося перевиховувати, повертати його собі», – розповів Володимир В'ятрович.

Син генерала, кандидат фізико-математичних наук, нині живе в Києві та всіляко уникає публічності. До речі, саме він створив ще в радянські часи перший тренажерний зал просто неба у Гідропарку. Тренажери зробив майже з підручних матеріалів.

Читайте  також: Розпочалося передзамовлення книжки Володимира В’ятровича «Генерал Кук. Біографія покоління УПА»

Міф про роботу на КДБ

Один із міфів, які розвінчує у книзі Володимир В'ятрович, про те, що Василь Кук працював на КДБ.

Ще у 1947 році радянські спецслужби хотіли скомпрометувати його як агента, завербованого НКВС ще у 1943 році. Для цього навіть зробили фальшиву довідку про вербовку, в яку підпілля не повірило. Коли в 1950 році загинув Роман Шухевич, 37-річний Василь Кук прийняв командування Українською повстанською армією. На той момент завершився процес демобілізації бойових підрозділів УПА та її перехід у мережу збройного підпілля.

Василь Кук став об'єктом розшуку НКВД і одним із фігурантів оперативно-розшукової справи «Берлога», заведеної на керівництво підпілля. Полювання на нього тривало майже десять років, доки Кука не здав «товариш».

У травні 1954 року Василя Кука разом з дружиною взяли в полон війська Міністерства державної безпеки СРСР. Без вироку суду він провів у тюрмах Києва й Москви шість років. Лідера ОУН такого високого рівня, який потрапив живим до чекістів, у радянських спецслужб ще не було. Шість років допитів не дали результатів.

У 1960 році Василя Кука і його дружину помилували зі звільненням від кримінальної відповідальності. У вересні того ж року Кук зачитав звернення по радіо до українців в еміграції. Його опублікували й у газеті «Вісті з України» – для поширення в діаспорі. Кук вставив у текст слова зі своєї давньої розмови з Ярославом Стецьком, які мали означати, що підпільний канал провалено.

У КДБ цього не зрозуміли. З другого боку кордону був Степан Мудрик, який зрозумів, у чому справа: і просто перестав посилати людей старими каналами.

Життя під наглядом

Щоб тримати Василя Кука під постійним наглядом, КДБ забезпечило його квартирою у столиці, влаштувало на роботу в Центральний державний історичний архів у Києві, згодом – в Інститут історії АН УРСР. Однак його тримали під постійним контролем. До речі, в архіві він вперше зустрівся з Василем Стусом, і коли той прямо почав висловлювати свої погляди, то Кук спершу подумав, що Стус провокатор, бо не розумів, як так відкрито можна говорити про те, що думаєш.

Чимала частина книги Володимира В'ятровича присвячена життю Кука після його звільнення у 1960 році, коли за ним постійно слідкувало КДБ, не давали працювати та всіляко шкодили його родині. Син Юрій, який захистив кандидатську роботу, не міг до початку 90-х років підтвердити науковий ступінь, відповідні документи просто зникли. Дружина Уляна, яка захворіла на онкологію, не могла отримати лікування і померла у 1972 році. Сам Василь Кук після звільнення з Інституту історії у 68-річному віці змушений був працювати вантажником, розклеювати в Києві оголошення.

«Йому іноді задавали питання, чому «совєти» багатьох повстанців вбили, а його залишили живим? У книзі є відповідь на це питання. У КДБ не розуміли, що з ним робити. Схилити до співпраці його не вдалося, це підтверджують документи КДБ. Навіть в архіві, під носом у агентури він шукав документи про українського композитора Артемія Веделя, ім'я якого в радянські часи було в забутті», – розповів історик.

Крім того, на його затриманні, арешті та, нібито, вербовці багато працівників КДБ зробили собі гучне ім'я і кар'єру. Визнавати провал в роботі для них значило втратити все. Тому їм легше було створити генералу такі умови для життя, щоб постійно тримати його в полі зору і контролювати. Але навіть це їм не вдалося.

Як розповіла Леся Бондарук, Василь Кук вважав необхідним вивчати противника.

«Співробітник КДБ Георгій Санніков, який на початку 1950-х років брав участь у ліквідації оунівського підпілля в Україні і допитував Василя Кука, написав книгу про операції радянських спецслужб. Василь Кук не тільки прочитав цю книгу, а й проставив на полях олівцем примітки про те, що справді було, а що автор вигадав або спотворив», – розповіла вона.

Після здобуття Україною незалежності Георгій Санніков телефонував Василю Куку і навіть приїздив до нього в гості.

Після здобуття незалежності

У 1990-х роках Василь Кук має великі сподівання на майбутнє.

«У цей час він казав, що у молодості переймався тим, що має здорове серце, яке спроможне витримати всі тортури, а тепер хвилюється, що воно хворе. Україна стала незалежною, треба жити і працювати далі», – пригадала Леся Бондарук.

Ще на початку 90-х років Василь Кук часто говорить про неминучість війни з Росією, необхідність укріпляти армію, про небезпеку Московського патріархату. Однак його слова мало хто сприймав всерйоз. Тоді вважали, що так він проживає свою війну, яка вже минула, а не передчуває нову.

Василь Кук підтримав Помаранчеву революцію 2004 року, їздив разом з Лесею Бондарук та Володимиром В'ятровичем на «5 канал», щоб висловити свою підтримку.

«Коли їхали на авто містом, то було багато тодішньої міліції, дороги перекриті, пропускали не всіх. Коли автомобіль зупинили, то Василь Кук промовив: «пропустіть генерала». Це, звісно, подіяло на силовиків і вони нас пропустили», – розповіла Леся Бондарук.

На Майдані Незалежності хотіли, щоб він виступив зі сцени та звернувся до присутніх. Однак йому не дав слова Олександр Мороз, який через рік утворить коаліцію з Віктором Януковичем і фактично зрадить майдан. На цій сцені виступали народні депутати, які особисто знали Василя Кука, і могли передати йому мікрофон, але цього не зробили.

Живий образ генерала

За словами Володимира В'ятровича, він намагався, щоб книга була не про «бронзового» Василя Кука. Він хотів показати не лише історичну постать, а й живу людину з її переконаннями, сумнівами, почуттями – і зробити образ ближчим та зрозумілішим для сучасників.

Однак генерал до останнього конспірувався, не любив говорити про особисте, вважав це другорядним та несуттєвим. Проте у книзі є розповідь про жінку, яку він дуже кохав – зв'язкову, повітову провідницю ОУН Філю Бзову. Вона восени 1941 року одружилася з підпільником Петром Федорівим. У 1947 році її заарештували, а у 1950 році засудили на 12 років ув'язнення. Невдовзі після звільнення у 1958 році вона на запрошення чоловікового брата виїхала до Канади. До своєї смерті у 2003 році вона телефонувала Василю Куку, вони довго спілкувалися.

Володимир В'ятрович у книзі розповідає і про перше кохання легендарного генерала, його землячку з Красного Ольгу Тиктор, якій Василь Кук писав листи. Володимир В'ятрович познайомився з нею, коли жінці було 90 років. Листи від коханого вона спалила ще під час першої радянської окупації Львівщини у 1939 році.

«І коли вона мені про це сказала, то здалося, що все втрачене. Але вона сказала: «не переймайтеся, я знаю їх напам'ять». Вона дослівно цитувала те, про що писав їй Василь Кук», – розповів історик.

Під час презентації книги вдалося продати 45 книжок, які прислали з видавництва. Їх із задоволенням підписав автор.

Найближчим часом Володимир В'ятрович відвідає з презентацією книги «Генерал Кук. Біографія покоління УПА» Івано-Франківськ, Красне Львівської області, Одесу, Дніпро, Полтаву.

Нагадаємо, ще у серпні в інтерв'ю для видання Район.Історія Володимир  В’ятрович розповів про масштабне розсекречення архівів КДБ, важливість декомунізації, деколонізації та анонсував вихід книги про Василя Кука.