Вишиванка як історичний документ: чому альбом «Над Бугом рікою» треба мати в домашній бібліотеці

Ольга Булковська

Подякувати

11 вересня 2025, 10:40

  2327

Зберегти

Книгу про народне вбрання Волині, яку підприємиці з Нововолинська Марії Доліновській подарували рідні, вкрали. Це трапилося 12 років тому в столиці. Відтоді вона жила з думкою, що такі праці мають цінність і потрібно зібрати в альбом свою колекцію строїв з Надбужжя. Ця ідея врешті втілилася у життя.

Майже сотня зацікавлених 4 вересня прийшла на презентацію книги-альбому «Над Бугом рікою. Традиційний народний одяг Західної Волині». А бажання провести у Луцьку презентацію книги команда редакції Район.Історія «привезла» з однієї із подорожей у межах «Волинської експедиції».

У музейному просторі «Окольний замок» гостей на розмову про книгу, історію, культуру, побут і долі наших предків чекали колекціонерка, засновниця етногалереї «Русовичі» Марія Доліновська зі співавторами-науковцями –Юрієм Велінцем, провідним науковим співробітником Нововолинського історичного музею, та Володимиром Щибрею, етнографом, колекціонером, директором Центру фольклору та етнографії Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Упорядники розповідали про видання, яке демонструє старовинне вбрання та водночас розкриває його особливості через історії людей, культуру й побут Волинського Прибужжя, перетворюючи вишиванку на справжній історичний документ.

Тож така зустріч – то не лише про появу окремого видання, яке справді є важливою знаковою подією, а й про історію, культуру та долі окремих людей крізь призму десятиліть чи й століть.

Книга-альбом «Над Бугом рікою. Традиційний народний одяг Західної Волині», що вийшла друком на початку серпня, розкриває історію та красу традиційного вбрання Волинського Прибужжя, містить 133 одиниці старовинного одягу та тексти українською й англійською мовами (короткий історичний нарис про Волинське Прибужжя й огляд традиційного вбрання цього регіону). Тож вона може бути і в домашній колекції, і стати чудовим подарунком для людей, які хочуть перевідкривати для себе Україну.

Як розповіла Марія Доліновська, не було якось ідеї чи події, що надихнула її на створення книги. Але вона цікавилася проблематикою національного українського одягу і зрозуміла, що хорошої інформації або літератури про національне волинське вбрання дуже мало.

Певним стимулом до роботи над альбомом стала заснована жінкою у Нововолинську етногалерея «Русовичі», де експонується старовинний одяг волинського краю.

Читайте також: Історія у хрестикові, шві, нитці, барві: скарби «Русовичів» та Марії Доліновської з Волині

Марія Доліновська розповіла гостям презентації, що вплив на те, як одягалися наші предки, мало історико-етнографічне районування. Волинь нинішня – то дві етнографічних зони. Це пояснює те, що одяг, який побутував на Західному Полісі і на Західній Волині – абсолютно різний.

Спочатку вивчення особливостей одягу тих місць, де проживає Марія Доліновська, було хобі, додатковим заняттям для самовдосконалення. Проте саме ці своєрідні дослідження дали їй розуміння того, що це справді унікальний край, побут і вбрання, що має назву сокальське. Цей одяг побутував на прибузькій частині Волинської височини, куди входить Сокальщина, Іваничівщина, Володимирщина і велика частина Грубешівського повіту Республіки Польща.

А ще стимулом до появи альбому частково стала давня майже детективна історія, коли книгу-каталог волинського одягу Волинського обласного краєзнавчого музею, що вийшла у 2013 році і яку Марії Доліновській подарували рідні, викрали у столиці. Вона тоді зрозуміла, що такі видання – цінність, та задумалася, що варто працювати над тим, щоб інформації про волинське вбрання стало більше. Проте життя додало інших поточних завдань, тож ця ідея на якийсь час відійшла на задній план. Хоча тривав збір та дослідження різноманітних сорочок та йшла підготовка до відкриття етногалереї.

З часом ця робота з колекціонування дала Марії Доліновській розуміння, що має достатню основу, аби взятися за книгу. Вона почала готувати матеріали, однак за завдання собі окреслила не лише надрукувати сорочки з власної колекції, а й вказати та дослідити ті населені пункти, де вони зберігалися у родинах, і розповісти історії тих, хто їх носив.

Власне, цей історичний контекст і потребував залучення до роботи над книгою фахових співавторів.

І так склалися обставини, що у січні 2022 року повернувся з Луцька до Нововолинська, захистивши дисертацію у Волинському національному університеті імені Лесі Українки, Юрій Велінець. Він розповідав: було розуміння, що тут доведеться розпочинати все з чистого аркуша, шукати шляхи, як далі розвиватися і працювати як історику.

Читайте також: «Щоб відстоювати наш край та історію, маємо хороший інструмент – правду», – історик із Нововолинська Юрій Велінець

Звичайно, повномасштабна війна перекреслила всі попередні плани. Тож була і праця у Нововолинському історичному музеї, знайомства з іншими науковцями, пошук раритетів, служба у Збройних силах та захист України, смерть брата-захисника, звільнення зі служби та повернення до музею. Власне у цей період Юрій Велінець і долучився до роботи над альбомом.

Багато цікавого також дізнався він із фото українських січових стрільців, які в 1916-1917 роках перебували у Волинському Прибужжі. Зараз ці світлини зберігаються в Українській вільній академії наук в Нью-Йорку і в бібліотеках Сполучених Штатів Америки. Бо на них – і люди того часу, і побут, і архітектура.

Допомогли у пошуку матеріалу для книги фото австро-угорських військових кореспондентів, які прибули до Володимира, Волинського Прибужжя, але свою увагу акцентували не тільки на військових подіях, а на наших сакральних пам’ятках, на звичаях, на національному строї. І хай називав він це «малоросійські типи», але світлини зберегли і вигляд, і побут цього населення, і пам'ятні об’єкти. Власне «вишивана» частина таких фотографій – доволі різноманітна та гарно збережена.

Власне у тих результатах пошуків для нього була ще й відповідь на запитання «За що ми воюємо?», яке не раз чув від побратимів і яке ставив собі. Науковець усвідомив, що взагалі фахівці тієї чи іншої галузі мають по максимуму зробити усе можливе, щоб продемонструвати, наскільки українці цікаві й оригінальні. Причому спершу цю думку треба донести до самих українців, а згодом усьому світу показати, що ми не є частиною Росії, що маємо власну ідентичність. І цьому є яскраві свідчення, що суперечать московським наративам, з-поміж яких дуже важлива українська вишиванка.

Володимир Щибря пригадав, що робота над книгою тривала кілька років. Його долучили як фахівця з народного одягу. Завдання, яке ставив перед собою, – показати особливості місцевого традиційного вбрання, зробити описи сорочок та інших елементів костюма.

В альбомі, за його словами, багато цікавих матеріалів, тож він має і культурну цінність, і мистецьку, й історичну. Вони вперше опубліковані для широкого загалу.

Марія Доліновська привезла з собою манекени з експонатами. Тож не просто розповіла присутнім про особливості крою сорочок та іншого вбрання, а й продемонструвала це. Наприклад, подовжений прямокутний комір, що лягає на плечі, є ніби «паспортом» цієї території. Або чорний колір як основний у часи до Першої світової війни.

Продемонстровані експонати є в альбомі. Як й історії тих, хто їх створював і носив. Бо, як наголошувала Марія Доліновська, історія кожної родини дуже пов'язана з історією нашої України. Вона зізналася, що коли оголосила, що збирає сорочки, то була вражена і тим, як багато людей їх приносили, і їхніми оповідями. До слова, й інформацію, і сорочки дослідниця збирає досі.

Наприклад, сорочка жінки, коханого якої закатували НКВД. Вони не встигли побратися, проте від цієї любові народилося дитя. А власниця вишиванки ніколи не вийшла заміж.

За словами Юрія Велінця, історичний контекст дуже важливий. Тому правильно, що у книзі є коротка історія того регіону, у якому збирали цей одяг.

Зі слів Володимира Щибрі, цінність цієї праці – саме в ареальному дослідженні: тут є локальне вбрання не всієї Волині, а лише її західної частини. Альбом показує вповні, як одягалися наші предки понад 100 років тому. Бо розкрита і тема сорочок, і нагрудного та поясного одягу.

На думку дослідника, за тим, який використовували матеріал, як оздоблювали вироби, можна стверджувати: на описаних територіях був хороший економічний розвиток, якщо люди могли купувати такі тканини і шити такий одяг. Він – рівня аналогам сусідніх європейських країн.

Є й унікальні речі. Наприклад, домоткана хустка, яку зафіксували у селі Литовеж Іваничівського району. Щибря зізнався, що було досить цікаво досліджувати цей край, враховуючи, що околиці Нововолинська – вугільний басейн, промисловість. Як показує досвід, у таких індустріалізованих місцевостях народне вбрання виходить з ужитку значно швидше. Однак тут воно збереглося. Пошуки дали гарний результат і хороші матеріали для книги. Тож дослідники сподіваються на продовження пошукової роботи, яка стане основою не менш важливої та якісної наступної праці.

Книга «Над Бугом рікою» також спростовує нав'язані стереотипи про вигляд національного костюма, які називають «шароварщиною». В альбомі є схеми, які допоможуть усім охочим відтворювати своє, відшивати за тими зразками, які дійсно побутували тут раніше. Видання, за його словами, не є гарною книжкою «під скло», а настільною порадницею для вишивальниць і джерелом правдивої інформації про народний одяг й про вишивку зокрема.

Бо життя селян століття тому радянська пропаганда малювала бідним, голим, босим, а насправді люди дуже часто мали вишуканий і багатий одяг.

Тож зараз, як доповнив колегу Юрій Велінець, важливо зберігати пам’ять та артефакти в родинах та, як є змога і бажання, передавати до музеїв або у колекції. Бо знищено дуже багато. Те, що є, необхідно зберегти заради майбутнього. Адже старовинні речі, які нас оточують і, можливо, на перший погляд, не становлять цінності, є хорошими артефактами, що демонструють нашу самобутність.

Слова вдячності за працю висловив співавторам альбому Валерій Дмитрук, заступник начальника управління культури з питань релігії та національностей Волинської обласної державної адміністрації. Він зазначив, що невипадково ця презентація відбувається в Окольному замку.

Доцентка кафедри документознавства і музейної справи Волинського національного університету імені Лесі Українки Алла Дмитренко, взявши слово, наголосила на важливій роботі щодо збереження історичної спадщини, яку зібрала Марія Доліновська. Бо це й колекціонування, й «Русовичі», і книга, і багато великих і малих справ, що бережуть нашу ідентичність.

Марія Доліновська подякувала присутнім за цікавість до культурної спадщини. Вона уточнила, що наразі дослідили лише шматочок території. Тож роботи і по Волині, і по Україні – непочатий край. І, на жаль, немає конкурентів, Тому молодим науковцям варто було б зосередитися на таких пошуках у кожній області, громаді, селі.

Жінка подякувала за співпрацю команді, яка безпосередньо працювала над альбомом, співавторам та тим, хто приносив речі чи ділився фото й історіями. До слова, книгу можна придбати у Марії Доліновської.

Завершуючи презентацію, присутнім наголосили, що вона також відбувалася й для розвитку спільноти «Друзі Району». Щоб журналісти Національної мережі гіперлокальних медіа Rayon.in.ua могли і далі працювати, організовувати схожі події. Тож тим, хто видання шанує, читає і дивиться, потрібно оформити на сайті підписку на регулярну фінансову підтримку. Й таким чином вже читачі чи глядачі мережі стануть її співтворцями. Адже історичні, культурні заходи – то можливість повертати собі своє, те, що у нас крали москалі та інші поневолювачі не останні 10 років, не останні 100 років, а століттями.

Фото презентації взято із соцмереж гостей заходу