«Росія виграла Другу світову»: як українські історики спростували б цей міф європейцям

У Берліні 8 травня відбудеться марш за створення меморіалу, який би вшановував ціну, що її Україна сплатила за участь у Другій світовій війні. Хода стартуватиме від станції метро Фрідріхшрассе і через центр столиці колона рушить до Бундестагу.

Цього дня у німецькому парламенті відбудеться спеціальне засідання присвячене 80-й річниці перемоги над нацизмом. Українська громада та її друзі вимагатимуть, щоб Німеччина сприяла створенню пам'ятного місця, присвяченого українському досвіду Другої світової війни.

«Понад 10 млн українців загинули під час війни – як цивільні, солдати, примусові робітники, жертви сталінських репресій, а також представники єврейської та ромської громад. І досі в німецькій культурі памʼяті немає жодного офіційного визнання цих втрат», – наголошують у Vitsche Berlin («Віче Берлін»), яка організовує ходу.

Українці хочуть нагадати політикам і суспільству у ФРН, що історична відповідальність Німеччини перед Україною не завершилася у 1945 році. Вона почалася у 1939 році й триває дотепер: сьогодні Україна знову захищає Європу від нового витка фашизму та спроб Кремля привласнити памʼять про Другу світову війну.

Vitsche Berlin – одна з найвпливовіших українських організацій у Берліні – місті, де багато етнічних росіян і відчувається вплив РФ. 8-9 травня для росіян у столиці ФРН – традиційно «сакральні» дати. 

Німеччина — одна з найбільш інфікованих російською пропагандою країн Європи. Після WWII в радянській зоні окупації збудували величні пам'ятники, щоб віддати шану тріумфу Червоної Армії. 

«Ці меморіали трактують Радянський Союз як єдиний народ, тому українців багато німців сприймали й досі вважають росіянами. Досі немає жодного пам'ятника чи спеціальної таблички для українців. Жодної згадки про українців чи втрати інших народів, що складали СРСР», – пояснюють у «Віче Берлін».

Саме тому у «Віче Берлін» почали кампанію: «Україна в пам’яті». Крім згаданого маршу, йдеться про програми українознавства, освітні обміни та реформування навчальних програм.

«Попереду ще багато роботи: передусім необхідна зацікавленість з боку муніципалітету та головного органу з меморіалізації в Німеччині. Далі — тривалий процес через відкритий конкурс. Ми вже третій рік поспіль порушуємо це питання в місті за підтримки посольства через публічні події та через медіакампанії», – розповіла для Район.Історія одна зі співорганізаторок «Віче Берлін» Катерина Тарабукіна.

Як дохідливо пояснювати європейцям, що не тільки «росіяни виграли Другу світову»? Журналісти Район.Історія запитали в українських істориків, як вони спілкувалися б з іноземцями про створені у РФ наративи про WWII.

Керівник академічних програм у Центрі досліджень визвольного руху, сержант бригади «Хартія» Володимир Бірчак:

До 2014 року багато середньостатистичних європейців чи американців про Україну знали як про щось незрозуміле. Ну, от «щось там біля Росії». Нині ми точно прозвучали й відбулися і про нас знають, що Україна – це точно не Росія.

Тому маємо момент, коли треба наголошувати, що українці в об'єднаних силах альянтів перемогли нацизм і здобули перемогу у Другій світовій.

Що українці у тій війні – це не тільки про Червону армію, але й про українців в армії США. Варто наголошувати на колоритних персонажах та історіях. Наприклад, у США канонічною є битва на Іодзімі, коли американські військові підняли свій прапор на горі Сурібаті. Серед них був сержант Майкл Стренк, його батьки-українці виїхали до Америки.

Треба говорити й про Василя Порика, червоноармійця, який опинився у полоні в таборі на території Франції. Василь утік з нього і долучився до Руху опору. У Києві є вулиця Василя Порика.

Усе це контрпропаганда Росії. І це наша інформаційна робота, яку просто треба вести, бо за нас такі історії ніхто не розповість.

Головний месидж: українці 80 років тому у різних силах – Війську Польському, армії США, арміях Великої Британії та її домініонів, в УПА, через яку пройшло 100 тисяч людей, –  боролися проти двох агресорів-тоталітарних режимів – Третього райху та СРСР.

Кандидат історичних наук, військовослужбовець бригади Нацгвардії «Хартія» Віталій Скальський:

Я б пояснив європейцям, що Україна у роки Другої світової війни не була незалежною державою. А тому Україна не була стороною конфлікту.

Україна не була ані на боці нацистів, ані на боці альянтів, ані навіть нейтральною. Бо Україна не була суб’єктом війни.

Але українці не сиділи вдома, спостерігаючи за світовою війною через віконце. Вони були мобілізовані або з різних причин пішли добровільно до армій Польщі, СРСР, Великої Британії, Канади, США, Франції. І до нацистської армії теж.

І воювали. Здебільшого за демократію і проти нацизму. За добро і проти зла. У пропорціях 7,5 млн проти 0,2 млн.

Співробітниця Українського інституту національної пам'яті, науковиця Леся Бондарук:

Мої переконання почалися б з того, що націонал-соціалізм перемогли УСІ союзники. Без американського лендлізу невідомо, чи встояла б Москва. Для того, щоб отримати цю допомогу радянська влада навіть показала поклади золота на Колимі високопоставленому посадовцю зі США, який приїхав туди, щоб переконатися у платоспроможності СРСР.

Окрім того, чимало подій війни відбувалися на території України, а Гітлер навіть збудував собі ставку у Вінниці. Вклад українців, які не мали на той час власної держави, а тому воювали в різних антинацистських арміях, а найбільше – в радянській, був суттєвим.

Я б нагадала і те, що Другу світову розпочинали Гітлер і Сталін спільно, а після завершення Сталін зробив усе можливе, щоб приховати свій злочин. Навіть на Нюрнберзькому процесі зумисне на вимогу представників СРСР розглядалися злочини нацистів від 1939 року, а не з 1933-го до 1945-го.

І тоді замовчали те, що солдати Радянської армії вчиняли на території Німеччини подібні злочини проти людяності як Голокост, знущаючись над мирним німецьким населенням, грабуючи міста Європи.

Друга світова сьогодні повторюється в Україні, але роль нацистів виконує Росія.

Читайте також: Смертельний шлях додому: історії двох волинян, які втікали з німецького полону