Останні із роду: Бобки та їхній маєток в Будятичах на Волині

Нещодавно у мережі оприлюднили Архів фотографій Леґіону Українських Січових Стрільців, який створили на основі оцифрованих зображень з оригінальних фотонегативів на склі (кліше), що зберігаються в архівах Українського Музею та Бібліотеки у Стемфорді. 

Серед сотень оцифрованих знімків є безліч фотографій з Володимира і села Зимне 1916-1917 років. Мене найбільше зацікавили фото із села Будятичі, бо нарешті я побачила світлини родини Бобків, про які не раз розповідала племінниця Олександра Цинкаловського – Наталя Грабарчук.

Це справжнє відкриття! Коли ти чуєш розповідь про когось, то мимоволі вимальовуєш певну картинку, скрадаєш образ, як могла виглядати та особа, думаєш, що вона вдягала, яка в неї була зачіска. Тут можу з впевненістю сказати, що моя уява про Бобків і наявні світлини дуже відрізняються. 

У Наталі Грабарчук у сімейному архіві Цинкаловських не було жодної світлини з Бобками, натомість є фото з Караваєвими (родина художника Володимира Караваєва), які проживали у селі Кречів колишнього Іваничівського району. 

На фото поруч з мамою Наталі Оленою Цинкаловською, панянка у модній білій сукні, з зачіскою та у розкішному капелюсі. Так само я уявляла і Бобків – як людей вищого суспільного стану, в гарному, дорогому одязі. Але Бобки були дуже скромними...

Спогади про маєток

Василь Бобко народився 1865 року, а помер у 1933 році. Разом з дружиною Домною – були останніми власниками панського маєтку в селі Будятичі. Цей будинок вони викупили у Емілії Дверницької у 1906 році, після смерті мирового судді, краєзнавця, дослідника Омеляна Дверницького.

Василь Бобко

У родині Бобків було троє дітей: Євген, Ліда та Володимир, який трагічно загинув у юному віці.

Наталя Грабарчук згадувала: 

«Як зараз пам’ятаю ошатний поміщицький будинок з колонами, з мезоніном, та терасою. Пам’ятаю гостинних господарі цього маєтку. До будинку вела дорога обсаджена з обох боків ялинами. Це була довга алея. Коли стоїш на веранді і дивишся вперед, то здається що там далеко зоріє (світиться) віконечко. Це був в’їзд до маєтку.

Господарі виписували та привозили рідкісні дерева та кущі для парку, рідкісні породи фруктових дерев та кущів для саду. Я любила прогулюватись з мамою та донькою господарів маєтку Лідою берегами ставка, заходити в альтанки, гойдатись на гойдалках, лежати в гамаку. Поряд з маєтком був гарний та сучасний, на той час, будинок в якому розмішувалась школа для сільських дітей. Ця школа була побудована на кошти Василя Петровича Бобка. На свої кошти він також утримував і вчителів. То були мамині знайомі. Вони дуже гарно ставились до мене.

Господинею обійстя була Домна Григорівна – прекрасна господиня, ощадна і вимоглива, ревнива щодо чоловіка. Одного разу, моя мама, яка вчила їх глухоніму доньку Ліду, була свідком того, як Домна Григорівна за сніданком вибила з рук чоловіка чашку з кавою. Вона заздалегідь всипала туди отруту через ревнощі до знайомої. На щастя вона злякалась чи передумала.

 В маєтку все було дуже добре сплановано і свята, і будні, і гостини, і праця, і певний порядок в застіллях: сніданки, обіди, вечері. Біла скатертина на столі – відповідна сервіровка. Прекрасна домашня бібліотека».

Читайте також: В похованні найбільше вразила блакитна стрічка, або Як хлопчик з Володимира став дослідником Олександром Цинкаловським

Маєток Бобків з колонами

Родина Бобків

Варто згадати, про ще одного члена родини – Дениса Григоровича. Судячи з того, що він теж був по-батькові Григорович, то це, напевно, брат Домни Григорівни. 

Наталя Грабарчук розповідала, що він був переконаним «толстовцем» – сповідував вчення Толстого. Одночасно читав праці Маркса, Енгельса, носив полотняний одяг, ялові чоботи. 

Жив в спорудженому ним самим шалаші, харчувався простою їжею. Він все старався навернути до «толстовців» сестру Олександра Цинкаловського Олену, але вона думала про зовсім інше життя і не могла його слухати без посмішки. Так само думала і Домна Григорівна, коли відганяла Дениса від молодої Олени Цинкаловської.

Читайте також: Польський граф і українська татарка: історія шляхетного роду на Волині

Домна Бобко

У Володимирі, на вулиці Островецькій жив ще один брат Домни Григорівни – Євген Черановський. Він був очільником шкільного комітету УСС під час Першої світової війни. 

Піклувався про вчителів міста, планував та проводив перші на Волині курси грамоти, підтримав видання українського часопису для місцевого населення. Був дуже грамотним і інтелігентним чоловіком. 

Читайте також: Арсен Річинський: святий та грішний борець за українську церкву

Євген Черановський

Разом з січовими стрільцями допомагав біженцям та зубожілому через війну населенню. В 1918-1919 роках він був міським головою Володимира. З приходом «перших совєтів», як згадували старожили, мусив працювати двірником. 

За однією версією, він похований у Володимирі на Лодомирському кладовищі, а за іншою – у селі Тишковичі поблизу Нововолинська.

Читайте також: Створили фотоархів Леґіону Українських січових стрільців

Євген Черановський

Як згадувала Наталя Грабарчук – Домна Григорівна порадила Олені, її мамі, вийти заміж за Назара Грабарчука і вона скористалась тією порадою. Пара обвінчались в Будятичах в невеличкій дерев’яній церкві поряд з маєтком Бобків.

У своїх спогадах для проєкту «Володимир, яким ми його пам’ятаємо. Людські долі» Наталя Грабарчук розповідала, що на відміну від своєї надто вже ощадної жінки, Василь Бобко був людиною щедрою. 

Василь Бобко, Домна Бобко та її брат Євген Черановський

Мама Наталі Олена Цинкаловська була вчителькою його доньки Ліди, яка мала порушення слуху. Жінка довгий час проживала у родині Бобків і розповіла власній донці про такий випадок:

«Якось у своїх справах їхав Василь Петрович до Володимира, він запросив мене з собою, бо я хотіла відвідати батьків і мала взяти дещо відвести з одягу додому. Дорога була в горах і долах. Коні не справлялись, фірман закурив, і десь той попіл, який впав з сигарети спричинив пожежу, бричка загорілась. Мій одяг був знищений. Заспокоюючи мене, Василь Петрович сказав, що Богу дякувати всі живі здорові і зараз дістануться до Володимира, де він купить мені все необхідне. Він і справді купив мені все необхідне, одяг і взуття, на всі сезони року. Домна Григорівна була дуже здивована, коли побачила ці гарні речі і сказала: «Дивно, Ви, Олена Миколаївно казали, що ваші батьки в матеріальній скруті, а одяг то Ваш шикарний».

Не дивлячись на те, що Василь Бобко був простим землеробом, він прагнув дати освіту усім своїм дітям, сам цікавився політикою, і, як видно зі світлин архіву Українських Січових Стрільців, мав проукраїнську позицію. Він за власні кошти відкрив у Будятичах школу у 1916 році і активно фінансував її й після Першої світової війни.

Читайте також: Володимир: яким було навчання в українській школі у 1916 році

Будятичі, школа УСС

Цікавився Василь Бобко і авіацією. Вірив, що за літаками майбутнє. Довгий час саме навколо цієї теми й ходить легенда, що буцімто, відчуваючи смерть, він перевів своє багатство в золото, яке віддав на користь польській авіації.

Українські Січові стрільці в гостях у Бобків

Наразі невідомо чому Василь Бобко похований на Лодомирському цвинтарі у Володимирі, а не в Будятичах. Тут є і поховання його сина Володимира, який трагічно загинув у 14 років.

А тим часом у 1939 році на наші землі прийшли перші совєти, Домну Григорівну та її дочку Ліду виселили з рідного обійстя, а все їхнє майно конфіскували. Згодом школу спалили. Колишня наймичка Бобків забрала до себе Домну та Лідію. Доглядала їх, а згодом й поховала.

Читайте також: Легенда про гелікоптер, або Чому репресували лікарку із Володимира

Могила Василя Бобка та його сина Володимира

Вчений-селекціонер

Найбільше родину Бобків прославив син Євген – вчений-селекціонер, 1890 року народження. Це був талановитий юнак, якому батько дав хорошу освіту. Він закінчив чоловічу гімназію в Острозі. 

У 1907 році став студентом природничого факультету Київського університету імені св. Володимира, який закінчив у 1912 році за спеціальністю «хімія». Євген залишився на кафедрі спеціального землеробства і займався науково-дослідницькою роботою під керівництвом професора Дмитра Прянішникова.

У 1924 року Євгена Бобка призначили професором кафедри агрономічної хімії у Харкові. Євгена радо прийняла радянська влада, щоб продемонструвати своє позитивне ставлення до юнака, який хоче жити в Радянському Союзі, а не в буржуазній Польщі. 

Вчився він блискуче, так само і працював. Його праці, досліди цінуються. Згодом Євген почав працювати в Омську. З 1929 року працював завідувачем агрономічного відділу Центрального науково-дослідного інституту цукрової промисловості. 

З 1935 року Бобко працював у Всесоюзному інституті добрив. Винайшов метод лікування цукрових буряків від хвороби, яка називається гниль сердечка, використовуючи фосфати. Написав більше 150 наукових праць.

Більшість його робіт знаходиться в російському державному архіві економіки. Там зберігаються монографії, статті, особисті листи, біографічні документи та фотографії. 

На даний момент мені не вдалося знайти жодної світлини Євгена Бобка. Помер він у 1959 році. Похований у Москві. У Володимирі на честь нього є вулиця Професора Бобка.

Маєток Бобків

Джерело фото: Архів фотографій Леґіону Українських Січових Стрільців