Пахлаву витісняє хворост в меду: що відбувається з окупованим Кримом сьогодні

26 Лютого 2021, 18:00
3052

У День спротиву окупації Криму та Севастополя, 26 лютого, видання «Гречка» нагадує про те, що вже сім років півострів окупований, але там продовжують жити українці, які стали заручниками біди.

«16 березня 2014. День так званого референдуму. До Криму з’їхались журналісти з усього світу. Тоді пресконференція від тих, хто захопив владу відбувалась у приміщенні державного телебачення Криму. До сцени був вузький прохід, а під сценою – дебелі чоловіки. 

 Чолов’яга в футболці “Russia” ставить штатив і починає знімати, заблокувавши прохід. До нього підходить якийсь європейський журналіст, який поганою російською просить посунути штатив, аби звільнити дорогу, на що той добірною лайкою відповів: «Крым теперь моя земля, и не тебе мне диктовать, где я могу снимать, а где не могу»

Так згадує події 7-річної давності Еміне Джапарова, перша заступниця міністра закордонних справ України. Вона одна з тих, для кого півострів є малою батьківщиною. Переконує, політики про кримське питання не забули. 

«Всі розуміли, хто такі зелені чоловічки»

У 2014 Еміне була журналісткою каналу АТР, якому згодом як незалежному медіа заради безпеки довелось залишити Крим.

«Коли перші зелені чоловічки з’явились, для нас таємницею звідки вони і хто такі, не було. При тому, що ці люди були не марковані, Російська Федерація наполягала на тому, що це органи самооборони, ми розуміли, що це Російська Федерація», – розповідає Джапарова.

Всі місцеві розуміли, що «самооборона» означає ФСБ. У Криму на той час працював Роберт Серрі, спеціальний посланець Генсека ООН Пан Гі Муна.

Він мав давати пресконференцію в готелі «Москва» у Сімферополі. Але на зазначений час не з’явився. Минало пів години, година – посланець не з’являвся. Пішли чутки, що його спіймали і тримають в одному із Сімферопольських МАФів.

Еміне разом із групою британських журналістів з ITV поїхала до того місця. Її пустили всередину, адже Роберт не знав російської, а вона знала англійську.

«У нього були перелякані очі, адже він не розумів з ким має справу. Оскільки офіційно це були не представники Росії, то безпеки в рамках дипломатичного статусу ніхто не гарантував. Роберту ставлять ультиматум: у найближчі години він має залишити півострів, інакше йому ніхто не гарантуватиме безпеку», – згадує Джапарова.

Під конвоєм озброєних людей Роберта Серрі з помічницею та Еміне Джапарову відвезли до аеропорту, звідки той вилетів найближчим рейсом до Стамбулу.

Каже, тоді навіть не розуміла як ризикує. З аеропорту їй вдалось вибратись завдяки родичам і охорони Мустафи Джемілєва, які приїхали на допомогу.

Згадує літо 2014, дні напередодні того, як вони з чоловіком і дітьми залишили Крим.

«Я повезла дітей на пляж в Алушту. Всі ви знаєте про кримськотатарську медову пахлаву, яку носять пляжами? І от іде жіночка з тацею пахлави, але не оголошує, що це. До неї підбігає хлопчик і питає: «Тетя, а что это такое?» і вона відповідає: «А это, мальчик, хворост в меду». І в той момент у мене все перевернулось. Мені тато розповідав, що коли вони повертались із міст депортації, на початку 90-х, у Бахчисараї їм теж пропонували «южно-руские пирожки», себто наші чебуреки. От та дійсність, коли спаплюжують все те, що належить корінному народові Криму, заміщають своєю фейковою дійсністю».

Читайте також: Туреччина поклала око на Крим і Донбас: як російські ЗМІ «сполошила» турецька мапа регіонального впливу

За Україну – за грати

«Зараз багато українців вірять у проросійський наратив, мовляв всі в Криму щасливі від російської дійсності. Та ні! Це був фейк», – каже Джапарова.

«Хоча вони показали явку більше 80%, на ці дані точно не можна спиратись. За нашими даними, і такі цифри перехоплював Меджліс, 34,2% людей пішли на референдум. Логіка така, що якщо людина пішла – вона проголосувала «за». Ті, хто був проти просто не ходили. Тобто «за» була лише третина. Ще близько третини було «проти», а решті – байдуже», – каже вона.

Коли ввели російські війська і сказали, що проведуть референдум, у всіх держпідприємствах і установах, починаючи від шкіл і лікарень, на списки брали всіх, хто відмовлявся на нього йти. Люди боялись.

«Тобто і з тих, хто голосував, це всі хто цього дійсно хотіли», – пояснює Джапарова.

Після захоплення Криму одразу почались репресії проти незгодних.

Показовою є ситуація Володимира Балуха, фермера з Феодосії. До нього кілька разів приходила ФСБ і казала зняти прапор України з даху. Він відмовлявся. Його попереджали, що матиме проблеми. Проблеми з’явились, коли на його даху знайшли вибухівку.

«Так само як у всіх інших справах: підкидають, знаходять, ув’язнюють», – каже Еміне.

Ще один варіант тиску – обшуки заради обшуку, щоб люди бачили і боялись.

«О п’ятій ранку, два автозаки, ОМОН – ще те театральне дійство. Повірте, це має великий вплив», – каже Еміне.

Посадити в тюрму на 5-6 років будь-кого, хто може публічно сказати, що Крим це Україна – зараз це дійсність для мешканців півострова.

У Еміне там живуть багато родичів, які можуть розповісти, як це працює. Наприклад, коли в школу до 13-річних дітей напередодні протестів через затримання Олексія Навального приходять і попереджають, мовляв, спробуєте вийти на протести – матимете великі проблеми.

Загалом же урок в школі починаються з політагітки про те, як погано жити в Україні, і як добре у Криму зараз.

Розмова зі студентами ще простіша: участь у будь-яких акціях означає виключення з університету. Помітила, що коли люди приїжджають з окупованого Криму, вони не говорять вголос, а підсвідомо шепочуть.

Читайте також: Сто років Волинського воєводства: луцькі історики потрапили у дипломатичний скандал

Замість туристичної перлини – військова база

Другою проблемою теперішнього Криму є мілітаризація.

Для Росії Крим – військова база, що мільярди вкладаються у військові частини. Модернізуються всі військові компоненти: повітря, суша, море. Наприклад, Росія має сім субмарин, чого більш ніж достатньо, щоб контролювати всю територію чорного моря.

«Власне, для нас важливо привертати увагу до того, що це не локальна проблема України. З Криму відбувається проекція російської агресії на регіон Чорного моря і Азову, а також регіон Середземномор’я, Північної Африки, Ближнього Сходу. І для нас, як країни, яка забезпечує продовольчу безпеку – експортує зерно – це теж важливий аргумент, яким ми послуговуємось в адвокації питання Криму», – розповідає про роботу міністерства Еміне Джапарова.

Зараз у Криму, за даними МЗС України, 32 500 російських військових. До 2025 року військовий контингент планують збільшити до 43 тисяч. Відбувається підготовка інфраструктури для розміщення ядерної зброї.

Всі інфраструктурні проєкти, які будуються в Криму, спрямовані на це. Наприклад – дорога між Керчю і Севастополем – двома військовими містами. Є величезний новий аеропорт, але окрім російських літаків інші туди не літають. Є лікарні, є школи і дитсадки, які будують для дітей співробітників ФСБ і військових, яких десятками тисяч привозять до Криму.

«Якщо б ви поїхали туди зараз, то дійсно, було б враження, що Крим це така вітрина величі, де все активно розбудовується. Але інша дійсність – це відсутність свободи, страх і самоцензура», – каже Джапарова.

Сім років не бачила батьків

Великою проблемою є насильна зміна демографічного складу населення. З одного боку репресіями Росія стимулює відтік людей. За різними оцінками близько 60 тисяч громадян виїхали з півострова за ці роки.

Ті, хто не можуть виїхати, залишаються. Наприклад, для кримських татар питання виїзду не стоїть, адже вони вже повертались із місць депортації і для них питання того, аби залишатись жити на батьківщині вже вирішене. Так, їм доводиться миритись із окупаційної дійсністю, попри те, що більшість народу не підтримувала окупацію.

Еміне не бачила батьків вже сім років. Хоча її немає у санкційних списках, вона усвідомлює ризики.

«З одного боку це біль. З іншого – поштовх до постійної роботи», – каже вона.

Батьків про переїзд просила неодноразово, але для них це питання принципу.

У кінці 90-х, з малою донькою на руках і з двома валізками, вони повернулись в Крим. Два роки тинялись по різних квартирах, адже коли спецслужби дізнавались, що кримські татари винаймають житло, змушували власників виганяти їх. Мама – стоматолог, тато – хірург.

Такі спеціалісти були потрібні, але коли вони приходили до лікарень, у паспорті бачили національність – і їм відмовляли. Аби виживати, мама робила якісь соління і торгувала навпроти стоматології, куди її потім таки взяли на роботу.

«Тато щодня ходив у виконком. І коли мене питали: «Де тато працює?», я казала, що у виконкомі. Тобто вони пройшли цей шлях боротьби за свою Батьківщину і тато мені сказав, що він не зможе жити будь-де, бо десятки років кримські татари жили у вигнанні мрією про повернення», – каже Еміне.

Згодом її батько-хірург багато троків очолював керченську лікарню і повернув «з того світу» не одну людину. У місті його поважають. Каже, це певно його і рятує.

«Мого тата двічі викликали в прокуратуру і питали різне, бо окрім того, що він був хірургом, мав активну громадянську позицію, був членом курултаю,займався активностями Меджлісу. Через мою посаду, його викликають, стежать, але завдяки моїй публічності, навряд наважаться нападати. Вони розуміють, що галасу буде більше, ніж реального зиску», – вважає Еміне.

Коли відбулась окупація, пори безліч пропозицій, батько просто пішов на пенсію, аби не ставати гвинтиком системи.Тато розповідає, що час від часу бачить фургончик під будинком. Підозрює прослуховування.

За даним МЗС, з Росії до Криму активно завозиться населення. За різними оцінками, в Криму вже є пів мільйони росіян, які приїхали в роки окупації. Для півострова, на якому жило 1,8-2 мільйони людей, це велике навантаження.

***
Еміне Джапарова обійняла посаду в МЗС влітку 2020. Вона бачила свою місію в тому, аби займатись кримським питанням. Зараз боротьба за Крим політико-дипломатична.

Україна шукає, як говорити зі світом, аби тема Криму не зникала з міжнародних радарів. Відомство розповідає про порушення прав людини на півострові, у чому вони полягають, кого і за що ув’язнюють.

«Так, часто те що вдягла Оля Полякова, набагато цікавіше за те, чому ув’язнили Вигівського або Балуха», – каже Еміне і просить все ж не забувати про Крим, і доносити людські історії про кримську дійсність, адже у нас є спільна і остаточна мета – деокупація Криму. Нагадує, все не вирішується тільки в міністерствах. Має бути запит на боротьбу від суспільства.

Більше історій про рідний вкрадений Крим на відео від Ukraïner.

Анастасія ДЗЮБАК

Ілюстрації Надії МИХАЙЛОВОЇ

Матеріал підготовлений у рамках спільного проєкту Українського кризового медіацентру та Естонського центру східного партнерства

Коментар
19/03/2024 Понеділок
18.03.2024
17.03.2024