Заслужений пенсіонер МВС розповів, як раніше працювала пожежна служба

Нелегке повоєнне дитинство та юність, важка багаторічна служба пожежного інспектора та оперативного чергового у тодішньому Любомльському районному відділі міліції не викликали відчуття втоми до життя.

Люблячий тато, дідусь, прадідусь  щоденно піклується про рідних, крім того, займає активну громадську позицію. За словами іменинника, чимала кількість років промайнула, неначе один день. Але розповісти є про що і є чим пишатися, і над чим подумати.

Шачанин Іван Терета народився у 1946 році в простій селянській сім’ї. Вже у підлітковому віці син трударів, пішов працювати у колгосп мотористом. Влітку – молотив льон, а в осінньо-зимовий період – переробляв його волокна.

Аби отримати повну середню освіту, хлопець поєднував фізичну працю з навчанням у вечірній школі для робітничої  молоді. По її закінченні отримав направлення у Луківське училище механізації, де здобув професію тракториста-машиніста широкого профілю та влаштувався на роботу у Шацьку сільгосптехніку.

Хлопцеві було лише 18, коли знайшов своє перше кохання. Він одразу відчув, що Тетяна саме та людина, з якою хотілося б прожити життя та незабаром одружився. Але через службу в армії довелося залишити кохану жінку.

Свою доньку, яка народилася за два тижні після його від’їзду, побачив лише через пів року. Це сталося завдяки тому, що дружина сама приїхала з немовлям до Києва, де на той час ніс службу Іван. Його відвезли до універмагу, аби придбав подарунки та дали час для побачення. То були надзвичайно складні три роки життя, але обов’язок перед державою повинен був виконати кожний чоловік.

1

Далі чекала не менш складна робота водія мініекскаватора у тій же сільгосптехніці. Іван завжди був націлений на щось більше, тож планував вступити до сільськогосподарського інституту в Дублянах, але не міг та й не хотів знову залишати сім’ю. Тож коли в 1969 році випала можливість працювати у пожежній частині, чоловік, довго не роздумуючи прийняв рішення, адже графік чергування давав можливість готуватися до подальшого навчання.

Та за певних обставин, які знову ж таки складалися не на користь сімейної людини, вступив до Львівського пожежно-технічного училища. Потужна база навчального закладу дала можливість не лише стати відмінним спеціалістом пожежної охорони, а й отримати звання лейтенанта та непогану юридичну підготовку.

Читайте також: Гула велика машинерія: як працював пружинний цех Шацького промкомбінату

У 1975 році Іван Терета отримав посаду інспектора пожежної охорони у Ратнівському районному відділі міліції (на той час пожежна служба входила до складу МВС), але незабаром з’явилася можливість перевестися у Любомльський відділок, яким керував Олександр Омелянюк.

«Служба була надзвичайно тяжкою, адже троє представників пожежної частини виконували величезний об’єм роботи. Використовуючи лише такий транспортний засіб як мотоцикл, потрібно було здійснювати контроль у дев’яти селах тодішнього Любомльського району: Радехові, Олеську, Запіллі, Забужжі, Згоранах, Головні, Заболотті, Піщі та Ростані. Згідно з вказівкою, два рази об’їжджали державні установи цих сіл, аби написати приписи, а далі здійснювали контрольні перевірки. Якщо керівники ухилялися від виконання приписів, то я мав право самостійно скласти протокол для сплати штрафу, який становив 50 карбованців. А якщо  й штраф не впливав на виконання вказівок – писав рапорт до обласного керівництва про закриття об’єкту. Окрім цього, відповідав за нормативно-технічну роботу, яка включала повний контроль дотримання протипожежних норм та правил у процесі створення новобудов району. На повноцінний відпочинок та особисті справи залишався лише один вихідний. І то, якщо не виникало ніяких надзвичайних ситуацій», – розповідає про свої нелегкі робочі будні теперішній пенсіонер.

Іван Петрович бездоганно ніс службу, тож недарма керівництво не хотіло переводити його на посаду чергового інспектора, яку все ж таки зайняв у 1985 році. На той час це було почесно, адже у період відсутності начальника, представники усіх служб підпорядковувалися оперативному черговому. Трохи більше, ніж через десять років Іван Терета пішов на заслужений відпочинок.

Відтоді він має достатньо часу, аби приділити увагу рідним людям; позайматися городництвом, садівництвом та рибальством. Окрім того, залишається небайдужим до проблем місцевих жителів та є очільником громадської організації «Захист дітей війни», а також заступником голови ветеранської організації району.

Як пенсіонер МВС він впевнено може проаналізувати ті чи інші явища, що відбуваються у суспільстві або, як то кажуть, провести паралелі між минулим і сучасним.

Констатуючи факт великої кількості пожеж, що відбуваються в Україні, чоловік відзначає не досить високий рівень роботи Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Адже йому складно зрозуміти, як можна було залишити поза увагою будинок для людей похилого віку у Харкові, де внаслідок пожежі загинуло п’ятнадцять людей. Не менше його хвилює реорганізація державного відділу по боротьбі з економічною злочинністю, адже тепер нікому боротися з корупцією.

Читайте також: З раннього дитинства ліс був його стихією: історія ростанського лісника

«Нехай і складно було після війни, але з кожним роком збільшувались можливості кар’єрного росту для усіх, хто того бажав. На даний час ця ситуація стає дедалі складнішою і люди шукають кращого життя за кордоном», –  додав на завершення розмови Іван Терета.

Людмила МАКСИМЧУК