«Похилилися голови більшовиків»: як 1 березня 1918 року Київ звільняли від російської окупації

Важливою віхою в боротьбі за незалежність Української Народної Республіки стала дата 1 березня 1918 року, коли Київ було звільнено від російських більшовицьких загонів. 

Українські війська разом із союзниками-німцями увійшли до міста, що менш як місяць перебувало під владою більшовиків. Про перебіг тих подій та їхнє значення для української історії розповідають сучасні дослідники.

Втеча окупантів

Київ потрапив під більшовицьку окупацію на межі січня-лютого 1918 року після кількаденних боїв. Вже 1 березня місто знову опинилося під контролем українців. Перед тим, як відступити з міста, більшовики влаштували масштабні грабунки.

«Вони відступили спішно, не забувши при цьому пограбувати місто. За свідченнями очевидців вивозилося все більш-менш цінне, що потрапляло під руки», — пише історик та військовослужбовець Віталій Скальський.

Історичні свідчення змальовують апокаліптичну картину відступу: 

«Картина втечі більшовиків була доволі оригінальною: здавалося, пів міста жителів виїжджають або переїжджають на нові квартири. Візники і підводи, навантажені всіляким домашнім скарбом – подушками, самоварами, перинами, стільцями... і все це мчалося поспіхом, під охороною одного, двох солдатів червоної армії, озброєних гвинтівками», – переповідає Віталій Скальський.

Не обмежуючись грабунком приватного майна, більшовики вивезли гроші з Державного банку та пограбували релігійні святині — Софійський собор та Феофанівський монастир. Вони також замінували мости через Дніпро та декілька артилерійських складів.

Відновлення порядку

Після втечі більшовиків у місті негайно розпочалося відновлення порядку. 1 березня відновила діяльність Комісія з охорони порядку й безпеки.

Цього ж дня до Києва прибув український комендант — хорунжий сердюцького полку імені Богдана Хмельницького Власенко. Він запевнив киян, що українська влада «віддає охорону міста цілком міському самоврядуванню і значить усю владу в Києві передає думі».

Для збереження порядку було розпочато видачу зброї будинковим комітетам для самооборони. А 2 березня комендант опублікував звернення до жителів із обіцянкою, що «ніяких самосудів від українського війська не буде учинено».

Урочистий парад

2 березня 1918 року в Києві відбулася урочиста дефіляда (парад) українських військ. Як описує історик Владислав Пилипенко, військові підрозділи УНР розпочали марш через Лук'янівську площу до вулиці Львівської (сучасної вулиці Січових Стрільців), а звідти — до Софійської площі.

Біля пам'ятника Богдану Хмельницькому та Софійського собору розпочався парад військ. Після загального молебню та промов воєнного міністра Олександра Жуковського і командувача Запорізького загону Костянтина Прісовського розпочався маршовий хід українських підрозділів.

Першими проходили бійці Гайдамацького Коша Слобідської України, за ними — Січові Стрільці Євгена Коновальця й Окремий Запорізький загін. Брали участь й інші роди військ: кіннота, артилерія, панцерні авто (броньовики).

Над парадними колонами пролітали військові літаки союзних німецьких та австро-угорських військ. Газета «Южная Копейка» тоді писала: 

«В годину дня над центральними вулицями Києва з'явився німецький «Таубе», котрий здійснив низку неймовірних піруетів в небі. Ці віражі з подивом споглядало населення».

Особливою частиною параду стала хода полонених більшовиків. Дмитро Дорошенко у своїх спогадах зазначав: 

«Одна батарея веде за собою групу полонених большевиків, мов римляни під час своїх тріумфів. Ідуть, похиливши голови, – кілька обідраних солдатів, пара матросів, якийсь в цивільному».

Схожий коментар містився в тогочасній статті «Нової Ради»:

«Особливо гарне вражіння на параді робили українські полоненики та січові стрільці».

Скандал біля Міської Думи

По закінченні параду війська рушили на постій в Печерські казарми. В момент проходження Запорізького загону Армії УНР повз Міську Думу, що розташовувалася на Хрещатику, стався скандал. На будівлю Думи вивісили червоні прапори, що викликало обурення українських військових.

Між козаками та представниками міської влади зчинилася перепалка. Запорожці вимагали пояснень щодо присутності ворожих символів, а члени Думи відмовляли їм у цьому. Командувача Болбочана навіть привселюдно назвали «реакціонером».

Щоб уникнути подальшого загострення, військам наказали рушати далі. Проте наступного дня група з чотирьох ініціативних старшин на чолі з сотником Зелінським все ж зірвала червоний прапор з будівлі, а залишки полотна кинула в зал засідань Думи.

Забуте свято

Попри значущість цієї дати для української історії, вона досі залишається недостатньо відзначеною в публічному просторі. Історик Віталій Скальський із сумом констатує, що «ця дата не стала інформприводом».

«До пам'ятника киянам-старшинам та козакам Армії УНР від міської та районної адміністрацій не покладено квіти, на міських сайтах та на сторінках соцмереж не появилось жодного допису про вагому історичну подію», — зазначає дослідник.

Для порівняння він наводить приклад відзначення минулого Дня вигнання нацистів з Києва (1943 р.), до якого районні адміністрації організовували і квіти, і пафосні тексти, і турботу про ветеранів Червоної армії.

«Тобто, ми й надалі у Києві плекаємо пострадянську пам'ять та ігноруємо пам'ять українську. », — підсумовує Скальський.

Історична вага події

Звільнення Києва від більшовиків 1 березня 1918 року має важливе значення для формування української національної та регіональної ідентичностей. Ця подія символізує боротьбу за незалежність України та протистояння російському імперіалізму, який тоді набував нової, більшовицької форми.

Ті березневі дні 1918 року нагадують нам про драматичну й героїчну сторінку української історії, коли Київ було врятовано від «мороку більшовизму» завдяки українській армії та її союзникам-німцям.

Відзначення цієї дати могло б стати яскравою ілюстрацією відмінності українців та росіян.. Нам самим важливо продемонструвати таку різницю. Таку різницю маємо показати і усьому світу.

Читайте також: Пам'ятники, дати, вулиці: що робити із меморіалізацією радянської війни в Афганістані у публічному просторі України