Данило Шумук: борець за свободу України, який провів 42 роки в неволі
-
-
>
-
>
-
>
1365
Виповнилося 110 років від дня народження легендарного борця за свободу України, політичного в’язня Данила Шумука. За свої погляди він 42 роки 6 місяців і 23 дні відбув ув'язнення у польських, нацистських та радянських тюрмах і таборах.
Життя Данила Шумука сповнене пошуків себе, пригод і небезпек, а головне – багаторічної боротьби за ідеали свободи. Про нього зняли не один документальний фільм, але саме художній серіал зумів би на прикладі Данила Шумука яскраво показати характерного українця – який пройшов через безліч випробувань долі, але зумів відстояти право бути вільним.
Комсомолець і діяч КПЗУ
Данило був останньою, дев’ятою, дитиною у селянській сім’ї. Народився 30 грудня 1914 року в селі Боремщина Володимир-Волинського повіту Волинської губернії.
Навчаючись у польській школі, усвідомив необхідність боротьби за право українців на незалежність від ІІ Речі Посполитої, під владу якої потрапила Західна Волинь і Галичина у 1920 році. З 12-ти років хлопець вирішив присвятити своє життя боротьбі за волю і справедливість.
У 1931 році Данило під впливом активної пропаганди у волинських селах лівих ідей організував повітовий комітет Українського селянсько-робітничого соціалістичного об’єднання і став керівником його пропагандистського відділу.
Влітку 1932 року створив у Любомльському повіті Волинського воєводства (з 1920 року саме туди адміністративно входило його рідне село) підпільний райком Комуністичної партії Західної України. Займався просвітницькою роботою, акцентував увагу на питаннях свободи слова і права українців на самовизначення, за що польська влада тричі арештовувала його.
За наполяганням хворої мами одружився, але через два місяці, 20 січня 1934 року, був заарештований уп'яте і за розповсюдження комуністичної літератури та організацію селянського страйку засуджений на 8 років ув'язнення.
Дочку Віру дружина показала йому на 15-хвилинному побаченні. Звільнений за амністією 24 травня 1939 року, провівши в неволі 5 років та 4 місяці. Вийшов із в’язниці Данило зовсім розчарований у комуністичій ідеології.
«Маркс і його послідовники пишуть, учать і говорять про соціальне зло, про соціальну несправедливість. А насправді то соціальна несправедливість породжена злим духом. Зависть, несамовите рвання до влади, абсолютної влади, рвання до багатства і слави – порорджує зло і ненависть між людьми. Маркс і Ленін нічого про це не написали», – зауважив згодом у своїх спогадах Данило Шумук.
Студент, червоноармієць, німецький полонений
У вересні 1939 року Червона Армія зайняла Волинь.
«Ми організовано вийшли зустрічати на край села. Всім було цікаво побачити, як же вона, та армія, виглядає. Але нам прийшлося не гордитися, а соромитись за ту армію, бо це було жалюгідне видовисько. На переді йшло щось вроді кавалерії. Коні худі-худі, тільки що переставляли ногу за ногою, а на «козаків», що сиділи на тих конях, страшно було дивитися. Я дивився на те все і думав: невже ж це воно те, за що я боровся. Ні, мабуть я чогось не розумію. Не може ж бути такого, щоб народ отак сам себе вимучував. Коли я представлявся червоноармійцям як комуніст, то вони дивилися на мене як на дурня. А всі командили оперували однаковими вивченими напам’ять патріотичними фразами…» – описав Данило Шумук.
Він почав працювати учителем географії у селі Підгородно, здавши екстерном екзамени за середню школу, і вступив на заочний відділ Луцького педагогічного інституту.
Становлення радянської влади у повсякденному житті викликало у Данила нерозуміння і несприйняття виборів без вибору, примусової колективізації. За це влада усунула його від учителювання.
У травні 1941 року Данила заарештувала радянська влада «як брата ворога народу». З тюрми призваний до Червоної Армії.
«15 травня 1941 року мене покликали в армію. Дві доби нас тримали в Ковлі на території військового городка. Тих дві доби ми там жили під відкритим небом. Військове начальство ставилося до нас як до рабів», – згадував Данило Шумук.
Він, поруч з іншими «неблагонадійними», потрапив на будівництво дотів. Коли в червні цього ж року почалася війна з Німеччиною, з них сформували штрафний батальйон і відправили на передову. Брав участь у боях з вермахтом.
У серпні на Чернігівщині комісари роззброїли батальйон як такий, що не викликав довір'я. Беззбройним Шумук потрапив у німецький полон у сумнозвісний концтабір Хорольська яма на Полтавщині. Зумів звідти втекти.
«Проходив я глухими дорогами через села Полтавської, Київської та Житомирської областей. Селяни там оповіли мені про страхіття Голодомору у 1933 році і про розправу з українською інтелігенцією у 1937-му році. Оце з тої пори я зненавидів комунізм так, як і фашизм», – записав у спогадах Данило Шумук.
Він повертався на Волинь, де була його дружина, донька і син.
Вояк УПА
Тривалий час переховувався, а навесні 1942 року влаштувався на постійну роботу робітником до господаря на одному з хуторів Острозького району на Рівненщині.
У березні 1943 року Данило Шумук вступив до лав Української Повстанської Армії, щоб продовжити боротьбу з нацистськими окупантами. Пройшов ідейно-політичний вишкіл, про який написав:
«Це були молоді люди, їх там вже було біля двадцяти. Як пізніше виявилося у ході спільного життя під час вишколу, всі ці люди колишні воїни Радянської Армії, що втекли з полону від німців, а згодом попали до націоналістичних формувань. Всі були родом із східніх областей України, колишні офіцери та підофіцери Радянської Армії з середньою і вищою освітою. Організація Українських Націоналістів підбирала їх по всій Волині (а їх було по декілька у кожному селі Волині). Всі вони після втечі з німецького полону прилаштувались у заможніших селян та удовиць робітниками, щоб прожити ті скрутні часи. ОУН ідеологічно перешколювала їх і тоді анґажувала в організацію або в УПА. Найбільше, звичайно, їх направляли у відділи УПА. Судячи з того контингенту, я дійшов висновку, що мета вишколу полягала в тому, щоб «очистити» нас від марксистсько-ленінської ідеології та вщепити націоналістичну. На цей вишкіл було зібрано 27 чоловік».
По завершенні навчання його призначили інструктором УПА під псевдо «Боремський». Через принципові розходження з керівництвом УПА відмовився брати участь у бойових діях.
Читайте також: Василь Фурсик: Кенгірський повстанець, який дочекався незалежності України
Його було навіть заарештовано, але вдалося порозумітися зі Службою Безпеки. Викладав на військових курсах економічну географію. Після повернення на Волинь Радянської Армії Данило Шумук влітку 1944 року очолив похідну групу УПА на Житомирщину.
З огляду на безвихідь, у районі Малина розпустив її. У грудні 1944 році Данила Шумука заарештували співробітники НКВС під Богуславом. Слідство було у Києві, а суд в Рівному.
У 1945 році його за звинуваченнями за ст. 54-1 а і ст. 54-2а КК УРСР («зрада батьківщини») засудили до кари смерти через розстріл. За кілька місяців покарання замінили 20-ма роками каторги в ГУЛАГу.
Політв’язень ГУЛАГу
Навесні 1946 року Данило Шумук потрапив у 3-тю каторжну зону особливого табору «Горлаг» у Норильську. Він став активним учасником підпільного руху політв’язнів.
У 1948 році Данило Шумук спільно з членами ОУН Яковом Сушкевичем і Михайлом Оросом очолив Самодопомогову організацію. Із 1948 до 1950 років організація охопила близько 50 осіб.
Нових людей залучали лише після ретельного їх вивчення; новачка брав під свою опіку старший підпільної клітини і за згодою трьох осіб – центру організації.
Читайте також: Арештували у 15: історія волинянки із Забороля, яка пройшла сталінські табори
Основними засобами виховання членів Самодопомогової організації були написані від руки обіжники і бесіди зверхників зі своїми підлеглими. Обіжники були директивного, інформаційного й виховного характеру.
Окрім них, центр писав брошури суто виховного змісту. Для нагляду за конспірацією і прочитанням підпільна література поширювалася від однієї організаційної клітини до іншої, від одного бараку до другого згідно установленого графіка.
Порушень дисципліни і конспірації майже не було. За допомогою інформаційних записок-обіжників й особистих контактів, члени Самодопомогової організації зобов’язувалися давати відсіч за найменші прояви свавілля адміністрації, не лише захищати себе, а завжди і всюди своєчасно й чинно захищати всіх cкривджених.
«Тільки той є повноцінним українцем і повноцінною людиною взагалі, хто мужньо захищає не лише сам себе й свою особисту гідність, але ще і дружньо стає на допомогу всім, кому лише діється якась кривда, без огляду на національність», – згадує Данила Шумук.
У 1951 році у таборах введено оплату праці в’язнів за спеціальними ставками зарплати для ув’язнених. Відтоді члени Самодопомогової організації організували спільну касу, куди кожен добровільно вносив якусь частку зарплатні.
Ці кошти (від 500 до 700 карбованців) витрачали на допомогу хворим і гнобленим по штрафних бригадах, а також ізольованим в’язням. Центр Самодопомогової організації вчасно реагував і рятував в’язнів від провокацій табірної адміністрації, спрямованих на виявлення активних і непокірних в’язнів.
«У 1952 році ми, каторжники, остаточно подолали страх і гордо випрямили свої духовні спини. …На підставі доносу посадили у табірну тюрму 42 українці… Першим взяли Мелетія Семенюка і хотіли наложити йому кайдани на руки. Мелетій не дав наложити кайданів і на слідство не пішов. Решті кайданів не накладали, але ніхто зі слідчими не став розмовляти, їх просто висміяли і жоден ані на одне провокаційне питання не відповів. Прийшлося людей звільнити. Тільки шістьох моїх друзів два місяці протримали у тюрмі», – розповів у спогадах Данило Шумук.
Читайте також: Різдвяні листівки Мелетія Семенюка із ГУЛАГу
Активіст Норильського повстання
У відповідь на сваволю табірної адміністрації та безпричинні розстріли та знущання над політичними в’язнями у «Горлагу» 26 травня – 4 серпня 1953 відбулося Норильське повстання.
У кожній зоні воно мало свій характер і хід подій. Найдовше протрималися бунтарі у 3-й каторжній зоні, де сидів Данило Шумук.
«Я бачив, як після ультиматуму, щоб за 20 хв всі вийшли з табору число три за зону, наші повстанці одягали їхніми мамами виткані, пошиті і вишиті сорочки тільки для того, щоб вмерти у маминій сорочці. Ми підійшли до центральної дороги табору. Наші колишні повстанці УПА разом з литовцями, латишами, естонцями і закавказцями виходили з бараків, ставали по чотири в колону і, йдучи у призначене місце, співали стрілецьких пісень. Отак ці безіменні лицарі йшли назустріч смерті. Цей героїзм не був розрахований на славу, він був заснований на почуттях людської гідності», – описав Данило Шумук останній спротив норильських бунтарів.
Попри придушення повстання, їм вдалося здобути чимало полегшень для політичних в’язнів, зокрема – перегляду справ засуджених і скорочення строків ув’язнення.
Данила Шумука перевели спочатку до Красноярської тюрми, потім до Володимирської, а далі – у табір в Іркутській області. У серпні 1956 року спеціальна комісія при Президії Верховної Ради СРСР переглянула його справу і достроково звільнила.
Читайте також: Норильський бунтар: біографія волинянина Степана Семенюка
Дисидент
«Хоч боротьба дисидентів 70-х років була незначною у порівнянні з боротьбою політв’язнів 50-х років, але про неї стало відомо всьому світові і завдяки Міжнародній Амністії, ПЕН-клубові і всій діаспорі вона набрала великого розголосу. Саме це підтримувало дисидентів духовно», – зауважив Данило Шумук.
Після звільнення він не мав права повернутися на Волинь. Відтак оселився на Дніпропетровщині. 19 листопада 1957 року його викликали в КГБ і запропонували співпрацювати з «органами».
Відмовився. Наступного дня в його недобудованому помешканні в с. Слов'янка влаштували обшук, а ще через день заарештували й відвезли до тюрми в Луцьку.
Хоча справи як такої в слідства й не було – кілька перехоплених листів та 5 травня 1958 року на закритому суді Данило Шумук був засуджений за ст. 54-10 КК УРСР («агітація проти радянської влади») до 10 років таборів суворого режиму.
Ув’язнення відбував у Воркуті, потім в «Озерлагу» на станції Вихорівка Іркутської області. В 1962 році перевезений до Мордовського табору. Там він здружився з шістдесятниками та дисидентами і активно включився у їхню протестну боротьбу.
У 1968 році Данило Шумук вийшов на волю. Він отримав дозвіл на проживання в Богуславі на Київщині. Влаштувався працювати теслею. Згодом переїхав у Київ, де працював сторожем. Писав спогади, продовжував зустрічі з шістдесятниками та дисидентами, які жили у Львові та Києві.
Читайте також: Патріарх політв’язнів: біографія Михайла Сороки, який відсидів 35 років
Сторож-мемуарист
Працюючи сторожем, ночами, потайки від людей, Данило Шумук писав спогади про те, що пережив. Йому дуже важливо було зафіксувати історичні події, в яких він був свідком, згадати багатьох побратимів по боротьбі, щоб ніхто не забув їхнього подвигу.
Коли спогади вдалося надрукувати підпільно частинами з рукопису на машинці, вдалося повністю зібрати один екземпляр. Після правок, Данило відвіз їх письменнику-шістдесятнику Івану Світличному.
За кілька днів, 12 січня 1972 року, відбулися масові арешти шістдесятників і дисидентів, серед них і Шумука. Під час обшуків у п’ятьох квартирах знайшли друковані частини його спогадів.
За написання спогадів, розповсюдження «антисоветской литературы» та «антисоветскую агитацию и пропаганду» 7 липня 1972 року Київський обласний суд засудив Данила Шумука на 10 років утримання під вартою у таборах особливо суворого режиму та 5 років заслання.
Відбував покарання у Мордовії. У 1972–1974 роках тричі звертався до Президії Верховної Ради СРСР з відмовою від радянського громадянства, проте його прохання не задовольнили.
Спогади Данила Шумука опубліковані українською діаспорою в США і Канаді: «За східним обрієм. Спомини», «Пережите й передумане. Спогади й роздуми українського дисидента-політв’язня з років блукань і боротьби під трьома окупаціями України (1921–1981)» та «Із ГУЛАГУ – у вільний світ».
Перевидання спогадів Данила Шумука для публікації за корлоном має власну детективну історію. Про це детально написав керівник видавництва «Смолоскип» Осип Зінкевич:
«Спогади повстанця Данила Шумука були передані на Захід в таємниці від радянських спецслужб, але кадебешники у власному підручнику запевняли самих себе, що вони їх... сфальшували».
Спецслужби розгорнули інформаційну кампанію проти мемуарів, а по передньо намагались безрезультатно замінити їх фальшивою неправдивою копією. Але українці в діаспорі не піддались на цю провокацію.
«У 1987 р. Данила Шумука звільнено. Він переїздить до Канади, переглядає видання своїх спогадів. Приїздить до США, гостює кілька днів у видавництві «Смолоскип». Уперше представники видавництва мали змогу говорити про спогади з їхнім автором. Данило Шумук у приватних розмовах, перед журналістами, навіть під час свідчень у Конгресі США у Вашинґтоні з повною відповідальністю стверджував, що кожне слово у книжці – його, що це видання автентичне», – розповів Осип Зінкевич.
У часи незалежності в 1998 році в Києві перевидали спогади. Автор приїжджав на презентацію, яка відбулася на вулиці Банкова у приміщенні Спілки письменників України.
Правозахисник
Відбуваючи ув’язнення у Мордовії, Данило Шумук постійно брав участь у різних акціях протесту, голодівках, відстоюючи права українських політичних в’язнів. Виснажений до краю, у 1978 році став інвалідом другої групи.
За проханням племінника Івана Шумука і української діаспори, парламент Канади одноголосно ухвалив резолюцію: клопотатися перед урядом СРСР про звільнення в’язня. На захист Шумука виступило багато міжнародних організацій, представники влади і громадськості низки демократичних країн світу.
Всесвітньо знана правозахисна організація «Amnesty International» (Міжнародна амністія) у 1980-х роках визнала його «найстаршим політичним каторжником».
«Коли б тієї кампанії не було, то мене заморили б так само, як і славної пам’яті Василя Стуса. Ми всі винуваті, що дали можливість кагебістам заморити таку чисту душу», – зауважив Данило Шумук у спогадах.
У 1979 році Данило Шумук вступив до Української Гельсінської групи, яка займалася правозахисною діяльністю, та водночас став членом-засновником УГГ у місцях позбавлення волі.
В 1982 році його ненадовго перевели до таборів у Пермській області: спочатку в селі Кучино, а потім – поблизу станції Всесвятської. І, зрештою, в тому ж році етапували відбувати п’ятирічне заслання в село Каратобе Уральської області (Казахстан).
Після його завершення, 4 січня 1987 року, на вимогу парламентарів Канади й США, Данилу Шумуку дозволили виїхати до Торонто в Канаді.
Мандрівник вільним світом
У демократичному світі Данила Шумука приймали як справжнього героя. Він об’їхав багато міст Канади, де виступав перед українськими громадами, відповідав на численні їхні запитання про події в Україні.
В Оттаві 24 червня 1987 року Данило Шумук у Федеральному Парламентів мав зустріч із Міністром закордонних справ Джо Кларком. Міністр провів колишньому в’язню ГУЛАГу екскурсію парламентом і навіть запросив посидіти у кріслі спікера для фото репортерам, а згодом запросив на обід і важливу зустріч з представниками української діаспори, де Кларк виголосив промову на підтримку українських політичних в’язнів.
У жовтні 1987 році Данило Шумук приїхав у США. У Нью-Йорку його зустрічав керівник видавництва «Смолоскип» Осип Зінкевич. Шумук їздив багатьма містами, де мав чимало зустрічей з українськими громадами, американськими політиками, журналістами, на яких розповідав про те, як українці боролися за свободу.
У тому ж 1987 році Данило Шумук виступав у Овальному кабінеті у Вашингтоні з нагоди святкування Дня декларації прав людини, ухваленої ООН. Після виступу з ним зустрівся тодішній президент США Рональд Рейган.
«На ту зустріч покликали біля десяти чоловік. всі в минулому були репресовані в різних країнах світу за боротьбу з тиранією, за боротьбу за волю і справедливість. В Овальний кабінет нас запрошували по одному. Президент кожному тиснув руку і вислуховував все, що ми хотіли сказати. Перекладачем у мене була Катруся Чумаченко (прим. - нині дружина Президента України Віктора Ющенка)», – розповів Данило Шумук.
Відчувши смак волі, він далі подорожував, виступав із правозахисними доповідями в Канаді, США, Франції, Аргентині. Після проголошення незалежності України у 1991 році, неодноразово приїжджав до рідної країни.
У 1998 він побував на Волині, в тому числі – у Любомльському краєзнавчому музеї.
«Вони приїхали з дочкою. Зайшли у церкву, де його хрестили. Хати, де він народився, вже не було. Він вже старенький був, тихенький, в береті, не дуже говіркий. Я не відчував у ньому злості за те, що радянська влада йому так життя поламала. Ні до кого він претензій не виставляв, але він вірив в Україну і що він вже у вільній Україні», – розповів тогочасний директор музею Олександр Остапюк.
Вірний син України
«Я належу до покоління 30-х років і мені приходилось бачити як «сліпі» намагалися вести видющих, бо вони вважали себе всевидющими і всезнаючими», – зазначив у спогадах Данило Шумук.
У 2002 році він остаточно повернувся в Україну. Оселився у Покровськ на Донеччині, де на той час проживала його донька Віра.
«Він прожив 2,5 роки тут, у квартирі на першому поверсі у маленькому 2-поверховому будинку, в основному населеному комуністами. Це було важко. Він знаходив в собі сили кожен ранок підніматися і приходити до воріт військкомату поряд (а там вже був викреслений тризуб), прикладав руку до тризуба і наче завмирав. Ви розумієте, яка у цієї людини була сильна ідея?», – розповіла громадська активістка Світлана Гавриленко.
Помер Данило Шумук 21 травня 2004 року. Похований у Покровську Донецької області.
Посмертно, 8 листопада 2006 року, за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення УГГ, Данило Шумук був нагороджений орденом «За мужність» І ступеня.
У 2021 році у Покровську на будинку, де жив Шумук, вдруге відкрили пам’ятну дошку. Першу зняли сусіди-комуністи. Нова дошка висіла біля кав’ярні, яку підприємці облаштували у викупленій квартирі, де жив Данило Шумук.
У цьому кафе облаштували куточок з інформацією і фото Данила Шумука. 27 грудня 2024 року прах Данила Шумука урочисто з військовими почестями перепоховали на Личаківський цвинтар у Львові.
Читайте також: Останки визволяли з палаючої Донеччини: у Львові перепоховали волинянина-дисидента Данила Шумука
Історик Вахтанг Кіпіані, який служить у бригаді Національної гвардії «Хартія», разом з побратимами, забрав прах Данила Шумука, щоб уберегти могилу від можливого пошкодження ворогами.
У спогадах і статтях Данила Шумука сучасники можуть знайти багато важливих думок, які актуальні сьогодні. Зокрема, Данило Шумук писав:
«Я всього-навсього старався бути людиною і ніколи не заплямити своєї особистої та національної гідності. Я боявся, дуже боявся, вступити у конфлікт зі своїм сумлінням, і той страх тримав мене, і не тільки мене, на такій висоті, що ми легко переносили всі страждання і ніколи не нарікали на свою долю. Той святий обов’язок перед своїм сумлінням і перед Україною гордо і відважно виконували десятки тисяч вояків УПА».
«Боротися за волю, справедливість і незалежність свого народу і мужньо витримувати всі страждання за ту ідею – це не геройство, а обов’язок кожної шануючої себе людини».
Читайте також: Республіка свободи у Казахському ГУЛАГу: 70 років тому відбулося Кенгірське повстання
