Останки визволяли з палаючої Донеччини: у Львові перепоховали волинянина-дисидента Данила Шумука
-
-
>
-
>
-
>
994
У Львові відбулася церемонія перепоховання видатного громадського діяча та учасника руху опору в Україні Данила Шумука, який понад 40 років провів за гратами.
Церемонію відвідала журналістка Район.Історія.
Через активні бойові дії поблизу Покровська, де він був похований, історик і сержант 13-ї бригади НГУ «Хартія» Вахтанг Кіпіані разом з онукою Данила Шумука Ніною Калач ініціювали перепоховання, аби зберегти пам’ять про людину, яка присвятила своє життя боротьбі за Україну.
В'язень трьох окупаційних режимів
Данило Шумук народився 28 грудня 1914 року в селі Боремщина, що на Волині, у багатодітній родині. Він був дев’ятою та останньою дитиною в сім’ї. З 16 років Данило активно долучився до підпільного комуністичного руху, борючись за вільну Україну, і за це потрапив до польської тюрми.
У 1939 році, після звільнення з в'язниці, він почав працювати вчителем. Згодом короткий час служив у Червоній армії, але потрапив у німецький полон. Пів року провів у Хорольській ямі на Полтавщині – місці, де в’язні, більшість з яких були українцями, масово помирали від голоду.
Шумуку вдалося втекти з полону і повернутися на Волинь. У 1943 році він приєднався до лав Української повстанської армії (УПА), де став політвиховником.
Вахтанг Кіпіані, розповідаючи про Данила Шумука, підкреслив:
«У 1940 році в лісах Волині він робив з аморфної маси людей справжню армію».
У 1945 році Данило Шумук потрапив у радянський полон, де йому спочатку винесли смертний вирок. Однак невдовзі вирок замінили на 20 років таборів, і він відсидів 10 років, після чого його відпустили на волю.
«Політв’язні знали, що тюрма – це маленька зона, а Радянський Союз – велика», – зазначив Вахтанг Кіпіані.
Після звільнення йому запропонували співпрацю з КДБ, але Шумук рішуче відмовився. Він поїхав на Полтавщину, однак невдовзі його знайшли, повернули на Волинь і присудили ще 10 років ув’язнення.
У 1967 році, коли закінчився черговий термін, Шумук опинився в країні, де боротьба продовжувалась у культурному та громадському житті. Тут він зустрів представників шістдесятників – людей різного походження, які разом намагалися відроджувати українську культуру та ідентичність. Але вже у 1972 році Шумука разом з іншими активістами арештували.
Йому інкримінували поширення тексту, у якому він називав «проклятих ворогів народу» і бандерівців – героями. Під час допиту Шумук відкрито заявив, що не міг не написати цю книжку, бо був впевнений, що за це йому не простять. КДБ вилучило рукописи, і це стало достатньою підставою для отримання максимального терміну – 15 років позбавлення волі.
Читайте також: За що судили волинських шістдесятників
Під час ув’язнення Данила Шумука його племінник, Іван Шумук, який проживав у Канаді, вів кампанію за його дострокове звільнення. Однак, попри зусилля родини, Данило залишався у таборах як особливо небезпечний державний рецидивіст і відсидів повні 15 років.
У 1987 році Шумук був звільнений і вирушив на Захід, де став одним із тих, хто розповідав світу, що «горбачовська перестройка» – це лише чергова радянська облуда. Він наголошував, що політв’язнів і далі карають, а «зона смерті» продовжує функціонувати.
Після проголошення незалежності України в 1991 році Данило неодноразово відвідував рідну країну.
«Він хотів повернутися додому, але це було більше родинною справою. Мама вже не могла залишатися там і сказала: чи ти їдеш зі мною, чи тут лишаєшся? І він відповів, що тільки з тобою і тільки в Україну», – розповіла онука Ніна Калач.
Остаточно Данило Шумук повернувся в Україну у 2002 році, але не на Волинь, а на Донеччину, де на той час проживала його донька Віра. Він помер 21 травня 2004 року і був похований у місті Покровськ (Донецька область).
З зони бойових дій до Львова
Перед Гарнізонним храмом святих апостолів Петра і Павла зібралося чимало людей. Попри дощ, небайдужі прийшли віддати останню шану борцю за Україну Данилу Шумуку.
«Це була південно-західна околиця Покровська, що нині межує із зоною бойових дій. Було вкрай важливо запобігти знищенню цвинтаря, а разом із ним – і могили людини, яка за свої українські переконання зазнала стільки страждань. Ми не мали морального права допустити, щоб новітні варвари і вбивці сплюндрували місце її спочинку. На щастя, командування пішло нам назустріч. Як кажуть в армії, «увійшли у взаємодію з підрозділами», які допомогли здійснити це важливе завдання», – розповів сержант Вахтанг Кіпіані.
Читайте також: Норильський бунтар: біографія волинянина Степана Семенюка
Онука політв’язня, Ніна Калач, підкреслює, що ініціатива перепоховати її дідуся належала Вахтангу Кіпіані, а вона лише дала свою згоду та допомогла оформити всі необхідні документи.
«Мені дуже важливо зберегти пам’ять про дідуся, бо він був борцем за волю України. Ми розглядали для церемонії кілька варіантів – Богуслав, де я зараз мешкаю, і Волинь, де народився дідусь. Однак нам дали лише кілька хвилин, щоб ухвалити рішення. Тому важливо було швидко знайти місце, яке готове прийняти тіло. Львів відгукнувся миттєво», – зазначила жінка.
До храму під’їхав катафалк, і почесна варта, під супровід оркестру, внесла домовину всередину. Один з капеланів під час відспівування наголосив, що «символічно, що ще вранці тут прощались з кількома новітніми воїнами, які віддали своє життя на фронті, а зараз моляться за велетнів духу з минулого».
Під час відспівування священник також поділився короткою розповіддю про життя Данила Шумика. Після цього процесія вирушила на Личаківське кладовище, де на полі почесних поховань №67, праворуч від центрального входу, відбулося перепоховання.
Після відспівування слово взяв Вахтанг Кіпіані.
«Сьогодні ми прощаємось із видатною людиною – воїном, письменником, мислителем, який провів понад 40 років у радянських, польських та німецьких таборах. Мені пощастило лише один раз поспілкуватися з Данилом Лаврентійовичем. Тоді я передав йому вітання з Миколаєва від його товариша, також політв’язня, Петра Саранчука. Він подякував, хоча в той час був зайнятий розмовою з іншими видатними людьми, серед яких був і пан Михайло Горинь, який зараз присутній тут, на цьому полі.
Дуже хотілося б, щоб пан Данило сьогодні радів тому, що все, за що вони боролися, стало невіддільною частиною нашого життя. Ми вшановуємо героїв УПА, учасників руху опору 60–80-х років і тих, хто нині ціною власного життя бореться проти російських окупантів», – зауважив історик.
Також він підкреслив, що історія цього меморіального поля не була б повною без постаті Данила Шумука. 28 грудня йому виповнилося б 110 років від дня його народження. Завдяки спільним зусиллям ця видатна людина знайшла вічний спочинок серед своїх побратимів у Львові – місті, яке зберігає пам’ять і шанує своїх героїв.
Слова вдячності також висловила онука Данила Шумука – Ніна Калач.
«Дивні Божі дороги: мого дідуся, борця за волю України XX століття, визволяли з палаючої Донеччини воїни незалежності XXI століття. Ініціатором цього був Вахтанг Кіпіані. Я лише підтримувала й підписувала необхідні документи, а хлопці виконали надзвичайно небезпечне завдання. Безмежно вдячна їм за це та всім, хто долучився. Особливу подяку висловлюю Андрію Садовому за миттєву реакцію на наше прохання. Тепер мій дідусь спочиває на цьому почесному місці серед своїх побратимів, і це дає мені духовну втіху», – розповіла Ніна Калач.
Читайте також: Останній розстріляний бандерівець: донька Івана Гончарука вшанувала пам'ять батька в Луцьку
Наприкінці церемонії до слова запросили українського громадського діяча, члена-засновника Української Гельсінської групи, дисидента та політв'язня часів СРСР Мирослава Мариновича.
«Шановна громадо, сьогодні ми вшановуємо Данила Шумука – людину, яка понад усе прагнула ідеалу. Він шукав правду та Божу істину на землі, залишаючись вірним своїм переконанням, навіть попри всі труднощі та страждання. Його любов до України була незламною, а сила духу дозволяла витримувати катування й випробування, зберігаючи світлий погляд на життя. Данило Шумук увійшов до Української Гельсінської групи, прекрасно розуміючи всі ризики, і, перебуваючи в ув’язненні, відкрито заявляв про свою позицію, знаючи, що це може призвести до додаткового терміну. У таборах ми високо цінували його мужність і рішучість», – зазначив Мирослав Маринович.
Після поховальна варта зняла з труни українські та військові прапори і передала їх рідним. Потім відбулося салютування трьома залпами холостих патронів, як знак глибокої пошани та визнання мужності покійного.
Тиша, що запанувала після залпів, стала кульмінацією вшанування його пам'яті. Після цього труну повільно опустили в яму, а присутні, зібравшись у тиші, залишили квіти та лампадки на могилі, таким чином віддаючи шану людині, яка все своє життя віддала боротьбі за Україну.
Окрім того, ввечері того ж дня у Львівській міській раді відбулася відкрита лекція «Данило Шумук – в'язень трьох окупаційних режимів», на якій всі охочі мали змогу дізнатися більше про життя і боротьбу цієї видатної особистості.
Протягом години сержанти 13-ї бригади НГУ «Хартія» Вахтанг Кіпіані та Володимир Бірчак поділилися розповідями про його життєвий шлях, наголошуючи, що Данило Шумук був не лише борцем за незалежність, але й насамперед людиною, а не абстрактним пам’ятником.
Лектори детально зупинилися на його участі в комуністичному русі та активній діяльності в Групі «Бориса». Вони наголошували на безстрашності Шумука, який завжди вільно висловлював свої погляди – як щодо друзів, так і щодо ворогів.
