Щоденник Помаранчевої революції: спецвипуск газети «Сімʼя і дім»

В понеділок, 22 листопада, наша редакція зібралася на робочі місця. Це був ранок після виборів, коли вже почали говорити і натякати, і прямо казати, що виграв Віктор Янукович. І вже, здається, і Путін йому дзвонив і вітав.

Всі ми були ошелешені, і в нас вже був готовий наступний номер, який мав вийти в четвер. Але ми так засіли і були трішки знервовані та збентежені. 

Багато хто з нас, умовно кажучи, навіть був залучений до компанії Віктора Ющенка, скажімо, у поза робочий час. Я так само був, наприклад, на багатьох заходах впродовж 2004 року у Києві. 

На його висуванні 4 липня, потім на мітингах, а буквально за декілька тижнів до цього я був у Києві і поїхав від площі біля ЦВК, це біля пам'ятника Лесі Українки на Печерську, буквально за 40 хвилин до того, як почалося побиття. Тітушок запустили, коли ЦВК ухвалювало рішення про створення ділянок в закордонних округах.

Крім того, так само був залучений до інформаційної підтримки, бо працював власним кореспондентом радіо «Ніко ФМ», воно тоді було доволі популярним, особливо тут на заході України, і давав такі короткі 3-4 хвилинні новини про те, що відбувалося в Луцьку, в тому числі під час революції.

Ми були залучені в тій чи іншій мірі і думали, в який спосіб, наприклад, в наступному номері ми будемо відображати ці результати, хоча точно знали, що щоб ми не написали до середи, а середа – вихід. 

Газета їхала в друкарню, ми не можемо запізнитися, бо випуск газети живе тиждень. Ми думали, в який спосіб відобразити новину про вибори, щоб це було об'єктивно, точно і більш-менш вчасно.

Хоча ми газета «Сім'я і дім» не були інформаційним виданням, у нас була сторінка новин, але ми були більш «домашнім» розважальним контентом. У нас були історії про життя людей, це була наша «фішечка». І отак ми десь, напевне, до обіду фрустрації ловили і перебували у незнанні. 

Так, в нас там була реклама. Телепрограму починали редактори технічні ставити, верстатися, але газета висіла в повітрі і знаки питання над нами також висіли. І того ж дня, до обіду, ми вирішили, що де мають бути журналісти в ці дні? Ми маємо, звичайно, серед людей бути. Почалися процеси в Луцьку. 

Усією редакцією фактично пішли на революцію. Вже в обідню пору в Луцьку ходили колони. Пам'ятаю тоді студенти були суперактивними. Ми пішли до них. 

Потім стали у велику колону, яка від Волинської ОДА з Київського майдану пішла в центр. У нас було декілька фотоапаратів. Це ще були мильнички, взагалі, плівкові камери, по-моєму, тільки одна була цифрова, там лише 3 мегапікселі було розширення.

І ми отак перебували весь той день в місті, серед людей. Погана погода, мокрий сніг, один-два градуси тепла. Саме тоді ми вирішили, що наступного ранку, у вівторок, прийдемо до головного редактора і скажемо, що нам потрібно зробити спеціальний випуск. 

Не робити газету традиційною, бо тоді ми виходили на 16-ти сторінках, а ми будемо робити спецвипуск на 8-ми сторінках, без телепрограми. І весь цей випуск буде присвячений подіям, як ми вже тоді розуміли, революції. Помаранчева революція, так як вона й увійшла в історію згодом.

Спецвипуск газети від 25 листопада, 2004 року

Вранці вівторка ми прийшли до редактора Івана Корсака. По духу це була така сама прогресивна людина, нам зрозуміла. Звичайно, були певні речі, які треба було узгодити. Умовно кажучи, весь цей номер, мав продаватися як номер, так, щоб міг окупитися. 

Ми, приватне підприємство, і ми не могли працювати собі у збиток без реклами і без телепрограми. Не секрет, що багато читачів тоді купляло газету через телепрограму, всі жили в телевізорі і в серіалах, в улюблених шоу, тому це був значний ризик.

Але Іван Феодосійович дав нам дозвіл на таку революційну річ. На той момент не пригадуємо, щоб хтось ще подібне робив. Весь спеціальний випуск був присвячений темі виборів, протестів, реакцій і тому подібних речей.

Ми фактично зробили за добу ці вісім сторінок. У нас було дуже багато фотографій. Я пригадую, ми їх дотепно підписали, хто що і де був зображений, все, що ми побачили тоді в понеділок, коли пішли редакцією в місто. 

Там багато молоді було на фотографіях. Багато різних, сьогоднішньою мовою, мемів, які ми побачили в місті.

Спецвипуск газети від 25 листопада, 2004 року

Тема революції була задіяна максимально. І, що цікаво, на останній сторінці були показові речі. Іван Корсак сказав, що нам потрібно бути готовими та взяти реакції відомих людей на те, що відбувається.

Я пригадую, що наш колега, журналіст і волинський поет Віктор Вербич тоді звернувся до дисидента Євгена Сверстюка. Ще він взяв коментар у колишнього очільника розвідки Олександра Скіпальського.

Також була умова від Івана Корсака взяти коментар у Бориса Клімчука. На той момент він був послом в Азербайджані, але він так само тримав руку на пульсі, адже розумів, що будь-яка зміна влади в Києві і будь-які такі події можуть його повернути назад в орбіту української та волинської політики. І, власне, згодом так і сталося.

Тоді Борис Клімчук із Азербайджану прислав нам, як це робили політики тієї епохи, таку реакцію, в якій треба було пошукати суть – що він мав на увазі. Він написав нам два абзаци, що він думає про протести. Ну, мовляв, правда має бути, нашою сучасною мовою, не все так однозначно, але я за народ.

Цей номер дуже гарно пішов, він продавався. Всі були вражені, особливо у медіатусівці, що ми на таке здатні. Дуже приємно було потім наступний номер робити, бо у нас майже всі були матеріали готові, і воно все пішло в наступний номер. 

Такий помаранчевий номер. Він був також весь в помаранчевих кольорах.

Газета «Сім'я і дім» виходила друком щотижня від 27 грудня 1996 року до кінця 2017-го. Засновником видання був письменник, журналіст, почесний громадянин Луцька Іван Корсак. Газета поклала початок діяльності Національній мережі гіперлокальних медіа Район.in.ua.

Фото з архіву газети «Сім'я і дім»