Особливості національного вбрання на сході України
-
-
>
-
>
-
>
18765
У традиційному українському одязі кожного регіону були виражені місцеві особливості, що відображали й підкреслювали кожну особистість. Схід України цікавий тим, що тут зібрані переселенці з усіх куточків України. А народний одяг – це не лише вбрання, а й символічне значення, яке могло багато чого розповісти про своїх власників.
У місті-побратимі Луцька – Волновасі Донецької області вже вісім років існує Народний пошуково-дослідницький фольклористичний гурт «Заграйярочка», який займається не тільки пошуком старих пісень, традицій, обрядів, а й відродженням автентичного одягу.
Щоб знайти старожилів по селах, керівниця гурту Ірина Крюченко, приїжджаючи в село питає в місцевих, хто на селі співає. Зазвичай так і знаходять бабусь, які не тільки наспівають старих обрядових пісень, а й розкажуть сімейні традиції та обряди. Також бабусі часто показують старі родинні фото.
Читайте також: На території Великої Волині працювало 25 майстерень із виготовлення капелюшків
Нині в Донецькому краю збереглося дуже мало старовинного одягу. Якщо й знаходять цікаве народне вбрання у родинах, то це сімейна реліквія. Його можуть дати лише сфотографувати, щоб потім знайти або створити схожі образи. Нині в гурті «Заграйярочка» багато костюмів складених по прототипах ретро фотографій.
Одяг для гурту шукають на спеціальних «етнічних» сайтах або ж шиють у швеї, яка шиє одяг максимально ідентичний до старого, навіть використовує старовині шви.
Нині в гурту колекція старовинного одягу більша, ніж у Волноваському музеї. Чим гурт дуже пишається, адже це велика та кропітка робота, що вимагає певних знань.
Раніше предметів одягу було багато, і кожен з них мав свою назву. Керсет, літник, анучі, парочка, шарафан, жупан, крайка тощо – більшість з них сьогодні не використовується. Тому для порозуміння з старожилами гурт працює з етнологом, який допомагає порозумітися, адже з назвами старовинного одягу можна створити окремий словник.
Історичні цікавинки гурт збирає під час експедицій по селах. Наприклад, найбільша частина Донецьких степів на початку ХІХ століття була заселена етнічною спільнотою з північної Чернігівщини, які мали особливу говірку.
На Донеччині їх називали «Поліщуками», або «Литвинами», оскільки довгий час перебували під володінням Литовького князівства.
Читайте також: Ретросвітлини поліщуків в унікально оздобленому одязі
Під час експедицій у пошуках жіночого вбрання, старожили з роду переселенців Чернігівщини не згадують як поняття окремо керсетка і спідниця, найчастіше зустрічалися спідниця з нагрудником, цей одяг ще називали «спадніца з шнировкай». Край якої був оздоблений чорним оксамитом.
У прохолодну погоду одягали схожі на керсетку з рукавами так звану «юпку-літнячку», що була на підкладці. Поєднання шарафана і юпки – називалося «парочкою».
Читайте також: Як відроджують автентичні костюми Ратнівщини
Таке вбрання дівчини також створене з прототипу старовинної фотографії Бахмуцького повіту початку 20 століття. І складається з керсетки, широкої спідниці та білого фартушка з мереживом.
Читайте також: Як одягали дітей у Луцьку в міжвоєнний період
Схожі жіночі образи відтворені зі старовинних фотознімків з підписом Юзівка 1920 роки. До слова, жіночий стрій складався з сорочки, широкої спідниці з вовни, білого фартушка з мереживом та керсетки оздобленої оксамитом або кольоровим кантом.
Під час одної з етнографічних експедицій в селі Єгорівка Волноваського району гурт записав спогади старожилів з роду переселенців Полтавщини та Слобожанщини.
Слобожанські жінки на вишиту сорочку одягали широку спідницю з купованого полотна темних відтінків, темний фартушок обшитий тоненькою білою смужкою та крайку, яку зав’язували спереду. На голову одягали чепець з тонкої бавовняної тканини обшитий мереживом, поверх накривали великою хусткою, два кінці якої спускали на перед. Намисто одягали поверх сорочки.
Читайте також: Газові, лядські та ґуральки: які хустки носили жінки Горохівщини
Також в селі була мода, дівчатам носити так звані шарафани, поділ яких обшивався у де кілька рядів позументом. Підперізували шарафани довгим червоним поясом. Голову прикрашали віночками з кутасиків. Під шарафан одягали багате червоне коралове намисто з дукачем, що був поверх.
Традиційний стрій жінки і дівчинки села Малинівка Волноваського району Донецької області також досить цікавий.
Вишита сорочка і фартух на жінці це її родинний оберіг, який передався у спадок від прабабусі. Ці речі вона вишивала собі до весілля, а потім одягала на всі свята. Поверх сорочки бабуся, бувши ще молодою, одягала широку спідницю з темного полотна, а також керсетку обшиту оксамитом та двома кишенями.
Читайте також: Опублікували фото нового портрету ратнівської свахи XIX століття
Ще одним родинним оберегом вважається сорочка дівчинки, яку мати вишивала для своєї донечки. Зазвичай поверх дівчаткам одягали яскраві широкі спідниці, а також керсетки з легких фабричних тканин, які мали 5-9 вусів (ред. складок) над кожною пришивали маленькі ґудзики.
В кінці ХІХ століття в широкий ужиток на Донеччині входить нагрудний одяг з рукавами. Залежно від етнічного населення він мав свої локальні назви – це кофти, юпки, круглі кохточки, літнячки. Вони повторювали форми, крою і оформлення керсеток з вусами, які побутували в ті часи в тій чи іншій місцевості регіону.
Весняно-осінній верхній одяг шили з різної фабричної тканини, візерунчастого штофу, китайки або репсу. Для оздоблення найбільш використовувався оксамит. Такий одяг шили на теплій підкладці.
Звичайно найдорожчою річчю в гардеробі старожил був зимовий верхній одяг. Це юпки, які шили з купованої тканини з товстою ватяною підкладкою, приталені з довгими вусами (складками) позаду.
Читайте також: Показали, яким був зимовий одяг у Ратнівському районі більше 100 років тому
Також гурт має стрій наречених відроджений зі старовинних фотографій села Малинівка та Миколаївка Донецької області.
Вбрання молодят дуже схоже. Зазвичай молода одягала вишиту домоткану сорочку, спідницю, яка мала бути червоного або бордового кольору. Поверх спідниці одягався оздоблений мереживом і вишивкою фартух, крайка, а потім вже жакардову керсетку. Поверх керсетки зав’язували кролевецький рушник або вишитий весільний. Голову молодої прикрашав восковий вінок з різнокольорових або білих квітів. Окремо до червоної стрічки прив’язували безліч кольорових.
Прикрасою слугувало також коралове намисто доповнене дукатами. В багатьох селах також використовували скляне дуте намисто.
Стрій молодого – це сорочка з вишитим комірцем, стійкою та пазухою. Поверх одягалися жилетка та чумарка з купованої тканини. Штани підперізували тканим поясом, в який підтиналась червона або зелена хустка. Головний убір молодого - смушкова шапка з червоною стрічкою, а пізніше картуз з квіткою, що пришивала дружка молодої.
Читайте також: Волинянки в головних уборах: ретро фото 1910-1930-х років
На початку ХХ століття в українських переселенців Донеччини відбулися зміни у традиційному одязі. Відійшла мода на керсетки. На зміну довгої домотканої сорочки приходять сорочки догестки, тобто до талії.
Жінки почали носити довгі спідниці з пришитою оборкою по подолу. Поверх спідниці могли одягати довгий широкий фартух, який називався попередником з білого полотна прикрашеного мереживом. Нагрудним жіночим одягом були легкі бавовняні кохточки, які шили з фабричної тканини з кокеткою та рукавами, а також так звані «кохти бебешки». Застібку розміщували по лінії плечового шва.
Читайте також: Як одягалися жителі Турійщини століття тому
Чоловічий одяг – це тунікоподібна сорочка на кокетці зі стоячим коміром з манжетами на рукавах. Розріз пазухи був по центру або з боку. Вишивалися груди, манжети і комір.
Штани були широкі з вибійчаного полотна, пізніше їх починають шити з фабричної тканини темних відтінків і значно вужчими. По талії оперізувалися широким поясом з тканого полотна, або купованої тканини. Також обов’язково чоловіки носили жилетки з ґудзиками по переду, а на голову зазвичай одягали картуз.
Читайте також: Вкорочені штани: як луцькі чоловіки наслідували принца Уельського
Читайте також: Народний одяг Рожищенського району
Національний одяг – не лише вбрання, а й символ народу та оберіг. Минуле ховає ще багато цікавинок для сучасних поколінь. Адже це не просто цікава казка або гарні ретросвітлини, це наша історія.
Анна ІВАНОВА
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
