Фортеця Тягинь: як віртуальний музей спростовує міфи про Новоросію
-
-
>
-
>
-
>
1963
У Луцьку презентували віртуальний музей «Фортеця Тягинь». Його фізичний прототип розташований на Херсонщині, та у 2023 році його рештки опинилися під водою внаслідок підриву Каховської ГЕС росіянами.
В основу проєкту покладені знахідки Південної середньовічної експедиції Інституту археології Національної академії наук (НАН) України за 2016-2021 роки. Презентація відбулася у четвер, 14 листопада у Волинському краєзнавчому музеї. Захід відвідала журналістка Район.Історія.
Пам'ятка архітектури розміщена на території селища Тягинка Бериславського району Херсонсьеї області. Дані з розкопок свідчать, що фортеця мала щонайменше два яруси. Проте зараз усі вони знаходяться під землею.
Ідея створення віртуального музею про фортецю, про яку вперше згадують у XIV столітті, виникла у 2018 році, розповіла голова правління «Культурного центру Україна-Литва», директорка ГО «ІРЦ «Правовий простір» Наталя Бімбірайте.
Жінка народилася в Херсоні, має литовське коріння по батьковій лінії, а за освітою – менеджерка. У 2017 році приєдналася до Південної Середньовічної експедиції. До 2021 року їй вдалося організувати шість сезонів археологічних розкопок. Саме знайдені артефакти литовського походження на теренах досліджуваної території мотивували Наталю до роботи.
Наталя Бімбірайте додала, що довелося поборотися, щоб на місці колишнього замку не збудували гідроелектростанцію. Труднощів додало й те, що фортеці не було у реєстрах пам’яток. Споруда отримала звання пам’ятки архітектури лише у 2018 році.
«Вежа Вітовта географічно знаходиться на правому березі Дніпра. Це буде вверх по течії річки, 70 кілометрів по Дніпру. А от «Фортеця Тягинь» – це друга пам'ятка, біля села Тягинка. Це 40 кілометрів від Херсона на правому березі Дніпра», – пояснила розмежованість споруд Наталя Бімбірайте.
Читайте також: Російської культури тут не було: як створювали цифровий музей херсонської пам'ятки «Фортеця Тягинь»
Фортеця займає трохи менше гектара площі. За князювання Вітовта вона відігравала роль форпосту та торгівельного порту. Знайдені на її території монети з білону, генуезькі монети та польські, які карбували при королю Владиславу Варненчику підтверджують, що на тому місці діяла й митниця.
Першим територію досліджував Віктор Гошкевич у 1914 році. Він фокусувався на вивченні донжона фортеці, стін та створив креслення споруди. Як зазначила організаторка експедиції, унікальність фортеці полягає у її матеріалі – камінь.
«Двигуном та керівницею нашої експедиції була докторка історичних наук Світлана Біляєва. Іноді в мене опускалися руки, бо ми не знайшли коштів на роботу, але вона казала: «Навіть якщо в справі залишимося тільки ми з вами, то будемо продовжувати далі». Державного фінансування ця експедиція взагалі не мала і не має. Єдине – відкритий лист на офіційні розкопки, які отримала пані Світлана як співробітниця Інституту археології НАНУ. Оце і все забезпечення. Решта – волонтери. Перший рік копачами були старшокласники, студенти перших курсів», – розповіла Наталя Бімбірайте.
Вони віднайшли рештки керамічного водогону XIV століття, який свідчить про високий рівень цивілізації на тих теренах.
«Це вже перший камінчик, який почав спростовувати російські фейки, що до XVIII століття, доки Катерина II не послала сюди війська, тут були лише голі степи й жодної людини. У нашій роботі ми спростовуємо фейки про Новоросію. До XVIII століття частка їхнього фольклорного шару дорівнювала нулю, а сама фортеця бачила зародження козацтва, як класу. Перша згадка про козаків – 1492 рік, коли Богдан Глинський потопив ханські кораблі біля Тягина... Тому ми говоримо, що росіяни були окупантами й тоді. Тільки коли ми починали таке казати, ще не було нинішньої окупації, тому деякі люди на нас дивно дивилися, бо ми дозволяли собі дуже різко висловлювалися», – додала Бімбірайте.
До експедиції й херсонців доєднувалися люди із Запоріжжя та Волині.
«Вони приїздили під час своєї відпустки за свій кошт, щоб під нашим південним сонечком на 40-градусній спеці покопати історію і добути її», – сказала організаторка.
Знахідки
У 2017 році виявили перші атрибути литовського походження – хрестоподібні металеву та бронзову накладки на шкіряні гаманці. Ймовірно, їх носили литовські піддані.
Через чотири роки на 30-ліття Незалежності України на північному Причорномор’ї відкопали залізну булаву. Знахідку датують XV століттям й приписують власність Богдану Глинському.
Також археологи побачили плиту з геральдичними знаками. Припускають, вона належала литовському князевому роду з близького оточення Вітовта. Більше інформації про знахідки уклали у двох монографіях – «Фортеця Тягинь. Археологічні дослідження 2019-2021 рр».
«Цю монографію я подарую вашому музею. Це вже сама по собі артефакт, бо книжечка, наклад який я не встигла поширити, пробув в окупації, орки його не знайшли. Після окупації я їх вивезла», – зауважила Наталя Бімбірайте.
«У 2022 році нам стало зрозуміло, що ми не можемо продовжувати розкопки, а роботу продовжувати потрібно, бо боротьба йде не лише за територією, а за ідентичність. Ми бачимо, як росіяни цілеспрямовано знищують культурну спадщину, домагаються розмити й стерти нашу ідентичність, тому ми вирішили відтворити вигляд фортеці, і зробити віртуальний музей, оцифрувати колекцію артефактів», – додала менеджерка.
Відтак, надбання музею можуть побачити усі охочі з різних куточків земної кулі. Музей функціонує двома мовами – українською та англійською, але їх кількість планують збільшити.
«У 2024 році нам вдалося залучити фінансування від програми громадської активності «Долучайся!». Це кошти USAID, Агенції США з міжнародного розвитку. Ми почали з оцифровки експонатів», – розповіла вона.
Сайт складається з шести розділів-залів: знаряддя праці, деталі костюма та прикраси, побутові речі, зброя, монети, архітектурні деталі та будівельний інвентар. Також на сайті можна оглянути 3D карту-модель, яким би міг бути замок.
Її створювали базуючись на дослідженнях та фактів, які підтвердила експедиція, адже за словами організаторки, креслень замку не залишилося, щоб точно знати його зовнішній вигляд. Відомі лише розміри стін.
«Я вважаю, що це успішна кампанія. Різниця між вежею Вітовта і «Фортецею Тягинь» така: вежа існує фізично, але вона не була пам'яткою навіть місцевого значення. А «Фортеця Тягинь» була пам'яткою Городища, але її не було вже, як такої. Щоб її дослідити, треба було копати й залучати місцеву громаду, «закохувати» в неї. В Україні десятки тисяч пам'яток, які є недослідженими й покинутими, але потрібні трішки навіжені люди, які цим займуться», – заявила Бімбірайте.
Таким чином у 2024 році фортеця з’явилася на офіційному гербі Тягинської громади, а вулицю 1 Травня перейменували у вулицю князя Вітовта. На фестиваль-реконструкцію, щоб більш зацікавити людей історією, підготували ходу князя Вітовта з підданими.
Роль князя виконував військовий литовської армії Донатос Мазуркявічус. Для реалістичності його одягнули у 30 кілограмів броні, й підшукали коней для його «охоронців».
«Нам вдалося розкопати кутову вежу фортеці. Вона була прямокутна, багатоповерхова, дуже цікаво прикрашена фризом у сельджуцькому стилі, який зустрічається на півночі, як, наприклад, на Білгород-Дністровській фортеці, на Запоріжжі. Можливо, це використання того, що було раніше пов'язане з розвитком Городища ще за татарських часів. З іншого боку Сельджуцька імперія не була чужою цій культурі, і люди залюбки використовувалися елементи її стилю в архітектурі фортеці. У внутрішньому дворі ми знайшли капітель з сельджуцьким декором, яка могла використовуватися і для монументальних будинків, де жила верхівка суспільства», – розповіла керівниця експедиції Світлана Білявська.
Читайте також: Як одягався князь Вітовт
Археологиня додала, що група зафіксувала ями від помостів, на яких були колись бомбарди. Фахівець із середньовічної зброї віднайшов і частину артилерії. Вона належала або генуезцям або литовцям. Це свідчить про європейський рівень озброєння фортеці. Зі зброї експедиція ще відкопала гарматне ядро та артилерійське знаряддя.
«Щодо кераміки, то вона аналогічна кримській. Це ацентрична культура, яка зв'язана і з Польщею, і з Литвою, і з Кримом. Ще у дворі фортеці, знайшли кам’яну плиту, на якій викарбувана литовська геральдика – великий хрест та колюмни, та літера «V», яка могла означати «Вітовт»», – пояснила вона.
Археолог Сергій Панишко зазначив, що Тягинська фортеця подає якісну інформацію про історію не тільки України, а всієї Євразії.
«Це свідчення того, як Литва від одного моря зробила крок до іншого. Свідчення існування міжмор’я почало існування саме за литовського періоду нашої історії. У нас склася парадоксальна ситуація, коли польський період нашої історії – 200 років – закрив собою литовський період. І все те, що прийшло до нас з Європи в литовський період, сприймається зараз як польський», – сказав Сергій Панишко.
У своїй промові, археолог згадав литовсько-американську вчену Марію Ґімбутас, яка написала книгу «Люди янтарного моря» про Балтію. У ній йдеться про те, що литовський народ дуже пов'язаний з морем.
«Фортеця унікальна у плануванні. Вона дуже нагадує трикутник. Споруда стояла практично на Дніпрі, а саме на гирлі річки Тягинка, яка впадає в Дніпро. Автор перших розкопок Гошкевич вважав, що це був пункт на Королівській дорозі. Королівська дорога йшла в Крим з Волині через Поділля. Вона починалася неподалік, на проспекті Волі. Ось такий шлях ще був колонізації», – додав він.
Читайте також: В обвалі землі біля нового корпусу Острозької академії сховані лабіринт і 300-літні ковані двері, – Микола Бендюк
Наприкінці слово взяв краєзнавець та археолог Юрій Мазурик. У своєму виступі він географічно окреслив території, які цікавили учасників під час дослідження.
Довідково:
У Тягині у 2017-2021 роках експедиція працювала у співпраці з громадськими організаціями Херсонщини: «Культурний центр Україна-Литва», ІРЦ «Правовий простір», Центр культурного розвитку «Тотем», Благодійний фонд «Маріам» та за підтримки Почесного консула Литовської Республіки у Херсонській області Віктора Попова, а також благодійного фонду Романа Романова (м. Запоріжжя). Впродовж всіх років в роботі експедиції брали активну участь члени гуртка «Історичне краєзнавство» КЗ «Центр туризму» Запорізької обласної ради.
