«Село це не буде забуте Богом». Історія Кисилина в двох святинях

16 Лютого 2021, 18:00
Історія Кисилина в двох святинях 7192
Історія Кисилина в двох святинях

За кілька кілометрів від траси Луцьк–Володимир, на лівому березі Стоходу ховається Кисилин.

Це тепер невелике село в Локачинському районі живе своїм спокійним, розміреним, майже ідилічним життям.  Колись же воно було містечком і серцем соціальних, політичних, економічних і культурних подій округи.

Тепер про це знають здебільшого лише історики і місцеві.

Комплекс монастиря кармелітів і Свято-Михайлівський храм – такі собі архітектурні докази тодішньої міці і значущості Кисилина. А ще – свідки всіх тих подій, завдяки яким село могло би стати справжньою туристичною меккою. Але поки вони німо ховають у своїх стінах історію.

Читайте такожКуди поїхати на Волині: Затурці – Новий Загорів – Кисилин. #ЕКСПЕДИЦІЯ

 

«Село це ніколи не буде забуте Богом. Бо тут є ця церква...»

 

У Свято-Михайлівській церкві прохолодно навіть тоді, коли надворі нестерпна спека. Храм відгороджений від всієї світової суєти своїми старезними стінами, найтонші з яких мають не менше ніж 120 сантиметрів товщини. Така вже специфіка архітектурних особливостей тієї доби, адже будівля виконувала ще фортифікаційну функцію.

Церкву, за словами чинного настоятеля Івана Квіка, звели в 1632 році за кошти місцевого графа Ледуховського. Той факт, що храм був мурованим, одразу дарував Кисилину статус багатого містечка, бо ж по селах переважали невеликі дерев’яні церковки, на побудову яких витрачали в рази менше грошей.

Свято-Михайлівська церква – унікальна. Це не просто пафосна вербаліка, бо про її особливості тут свідчить буквально кожна деталь.

1
Церква старенька, але дуже особлива
Церква старенька, але дуже особлива

Так, приміщення типового храму канонічно має три частини: вівтар, «середину» і притвор – місце, де моляться нехрещені поки ще прихожани. Тут же притвору немає – незвичайна рідкість побудови навіть і сучасних церков, не кажучи вже про такі старі.

Цікаво й те, що храмові стіни кілька століть залишалися абсолютно чистими. Розмалювати їх взявся лише в 1905 році художник Антонович.

Фреска із зображенням розп’яття Христа, розташована на лівій стіні, час від часу «плаче». Взимку на стінах утворюється щедрий конденсат, який скроплює «сльозами» чомусь саме цей розпис.

Особливими були й настельні трафарети цієї церкви. Були, бо за совєтів їх замалювали. Відновили написи значно пізніше, під час реставрації, але тепер вони вже не відповідають «рідним».

Чому так сталося – відповісти важко. Не знаходить пояснень і священник, який, здається, знає тут історію кожної цеглинки. Але зауважує: за цим втраченим моментом шкодує.

3
Церква у Кисилині. Настельні трафарети тут гарні, але «нерідні»
Церква у Кисилині. Настельні трафарети тут гарні, але «нерідні»

Якщо ви колись захочете подивитися на храм, то настоятель обов'язково вкаже на ікону Богородиці. При цьому майже по-змовницьки посміхнеться і попросить пояснити, що ж на ній не так. А річ у тім, що з-під покритої голови Божої Матері ніби ненароком вибивається світло-русе пасемко волосся.

І ніби маленька деталь, яку й зауважить не кожен, а не побачите такої на жодній з ікон, написаних на православний манер. Тому-то питання залишається відкритим: чи точно цей образ писаний православним християнином?

Церковне панікадило теж має свій маленький секрет. Багатоярусне і помережане витіюватими позолоченими візерунками «багатосвіччя» насправді ще й творить акустику в храмі.

Для цього майстер колись завбачливо прикрасив його листочками-дзеркальцями трохи опуклої форми. Саме від цих листочків, завдяки специфіці їхньої конфігурації, відбивається звук і розходиться в приміщенні рівномірними хвилями. Тому де б ви не стояли – чи то в порозі, чи то біля вівтаря, – скрізь будете чути однаковий за гучністю гомін.

Безперечно, окремий абзац треба присвятити і церковним дзвонам. Маленька дзвіниця (а точніше, кілька старезних дзвонів під накриттям і з дерев'яними східцями) розташована біля воріт.

Дзвони ці «муляли» свого часу і австрійцям під час Першої Світової, і німцям під час Другої Світової, і совєтам вже у 80 роках, які хотіли зняти їх для того, аби здати на брухт.

Читайте також: Старі фотографії церков Локачинського району

Тричі місцеві мешканці таки переконували дати дзвонам спокій (не раз це доводилося робити із ґверами в руках). Але щаслива доля храму якраз у тому, що від року створення і дотепер передзвін цей щонеділі скликає людей на службу.

Навіть тоді, коли радянська епоха поставила на паузу або й зовсім знищила діяльність церков з навколишніх сіл, люди приходили до Кисилина святити воду чи пасочки, вінчатися, хрестити дітей. 

2
Щаслива доля цього храму в тому,що сюди завжди приходили люди...
Щаслива доля цього храму в тому,що сюди завжди приходили люди...

2
А ще будівля завжди була небесного кольору, відтінок при фарбуванні ніколи не змінювали
А ще будівля завжди була небесного кольору, відтінок при фарбуванні ніколи не змінювали

Але тепер споруда, яка перестояла режими, війни і революції, може не пережити бюрократії нашого часу. Старенька, вона терміново потребує капітального ремонту. В першу чергу, перекриття даху.

Але оскільки храм носить статус архітектурної пам'ятки, зробити це не так просто. Знайти гроші, виготовити проєктно-кошторисну документацію, затвердити її...

Одним словом, як би недоречно це не звучало, пройти всі сім кіл пекла. Але час біжить: дах невпинно іржавіє ще сильніше, облуплені стіни зяють сірими плями штукатурки, де колись була небесного кольору фарба.

1
Тепер важливо- вміти зберегти...
Тепер важливо- вміти зберегти...

Але чомусь сильно хочеться вірити в те, що Свято-Михайлівська церква ще багато років відкриватиме своїх двері для тих, хто прагне віднайти у її стінах душевну рівновагу і спокій, і, звісно, для тих, хто хоче на власні очі побачити невелику, але таку значиму частину волинської історії.

 

«Під склепіннями храму принишкли уламки століть...»

 

На відчепі села, там, де широкий пустий берег межує з маленьким ліском, одиноко і якось аж жально стоїть комплекс монастиря кармелітів. Якщо точніше – те, що від нього лишилося. У цієї споруди вже нема шансів повернути свою колишню міць і могутність.

Будівлю, яка постала на місці аріанської церкви та академії, заснованої у 1630-1640 роках, можна хіба законсервувати, тобто постаратися зберегти в тому вигляді, який є зараз. Щоправда, навряд чи колишній монастир спіткає навіть така доля. 

Колись - розкішний велетень, тепер - пустка і руїна
Колись - розкішний велетень, тепер - пустка і руїна

Раніше, у XVII столітті,  на місці костелу існувала одна з перших вищих шкіл на теренах України. Інформації про це дуже мало, і не останню роль у цьому зіграла конфесійна заангажованість. Річ у тім, що Кисилинська академія була не православна чи католицька, а протестантська.

Читайте такожЯк академія у Кисилині стала «Сарматськими Афінами»

Її організували і нею опікувалися прихильники течії социніанства, проти яких згодом розпочали вельми активну боротьбу. Академію закрили, а замість неї звели монастир і костел кармелітів.

Читайте також: Кисилин: історія потужного освітнього центру Європи

Храм належать до типу тринефної базиліки, яка утворює прямокутник із презбітерієм – простором між навою і вівтарем у східній частині храму. Колись стіни його були прикрашені фресками і декоративною ліпниною, зараз же вони голі й обдерті. Тільки в безвітрих куточках під стелею можна знайти бліді залишки тих багатих колись розписів.

Придивіться: у цьому побляклому шматочку колишньої розкоші ще можна впізнати фреску
Придивіться: у цьому побляклому шматочку колишньої розкоші ще можна впізнати фреску

Читайте такожЯким було внутрішнє оздоблення костелу у Кисилині під час Першої світової

Під спорудою колись була потужна система підземних ходів, яка простягалася на десятки кілометрів. Подейкували, цими підземеллями можна було вийти до сусідніх сіл, а то й ще далі. Зараз всі ходи завалилися, тільки деінде можна пройти, сильно зігнувшись, і поодиноко – на повен зріст. 

Костел був зруйнований під час Першої світової війни та перебудований у 1930-х роках. Наступна руйнація чекала на нього у 1943 році.

Підлога поросла травою, а підземні ходи завалилися
Підлога поросла травою, а підземні ходи завалилися

Чорний день 11 липня, який припав якраз на неділю, варто називати Кисилинською трагедією. Підрозділ УПА за участі деяких місцевих українських селян оточили поляків, що зібралися на церемонію в костелі, розстрілявши їх із кулеметів.

За польськими припущеннями, загинуло від 60 до 90 осіб, однак за свідченнями односельців, які тоді проживали в Кисилині, кількість жертв становить не більше 30.

Ті, хто вижив (близько 200 осіб за різною інформацією), втекли до пресвітерії й барикадувалися там протягом одинадцяти годин. За твердженням українського історика Івана Пущука, серед них могли бути бійці польської Армії Крайової.

Після відходу вояків УПА місцеві українські селяни винесли тіла поляків із костелу й поховали їх. Невелике кладовище знаходиться за кілька метрів біля костелу. Воно майже запустіле, тільки час від часу місцеві косять на цьому місці траву.

Після 1945, по закінченню Другої Світової, цю культову споруду спіткала цілком класична на той час для храмів доля – у ній розмістили цех з переробки льону. Потім – пожежа, а потім...

Після пожежі комплекс монастиря ніхто і ніколи не використовував. Не реставрував, звісно, теж.Тому зараз з величезного кам'яного храму, потужного колись духовного і освітнього центру, лишилися лише сумна руїна, якій хто зна скільки лиш відведено ще простояти. 



«Розіп’ята історія сушить поламані ребра. Під склепіннями храму принишкли уламки століть...», – такі поетичні рядки присвятив цим стінам християнський журналіст Юрій Вавринюк.

Склепінь як таких тут уже, по правді сказати, вже й лишилося, бо замість стелі – небо. Але історія тут таки ховається: сильна, трагічна, не до кінця відома. Сповна дослідити і оцінити її, певно, поможе тільки час, який не шкодує навіть таких велетнів.

Там, де колись був дах...
Там, де колись був дах...

Замість стелі - небо
Замість стелі - небо

Костел стоїть на окраїні. Його оточують зелені влітку простори
Костел стоїть на окраїні. Його оточують зелені влітку простори

Олена РЕШОТКА

Фото авторки

Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024
27.03.2024
26.03.2024
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром