Як келих переміг здоровий глузд, або Чим завершилася боротьба з алкоголізмом у Володимирі на початку ХХ століття
-
-
>
-
>
-
>
3091
На початку ХХ століття Волинь, як і інші регіони нашої держави, зіштовхувалися з проблемою алкоголізму. Зловживання алкоголем серед різних верст населення, зокрема робітників і селян, ставало причиною конфліктів, економічних труднощів та деградації суспільства в цілому.
Усвідомлюючи загрозу, яку несе алкоголізм, місцева інтелігенція, духовенство та різні громадські організації почали активно вживати хоч якісь заходи, аби запобігти цій проблему.
Першочергово зусилля спрямували на освітньо-просвітницькі напрямки. Людям читали лекції про вплив алкоголізму на організм людини, друкували статті в газетах про згубний вплив оковитої, роздавали різного роду листівки та брошури.
Дійшло навіть до створення різноманітних Товариств Тверезості. Місто того часу кишіло дешевими кнайпами та пивницями, вивіски яких манили до себе втомленого робітника, який був не проти розвіятися у компанії друзів по чарці.
Зарплату в шинок
Наприкінці ХІХ століття в українських містах, особливо у центрах губерній, містяни мали де розважитися. Активно діяли ресторани, кондитерські, уже закладалися сучасні великі парки, створювалися різні клуби за інтересами, були цирки, театри та навіть перші кінотеатри. Але це все було доступно для вищих верств суспільства.
На фоні розвитку міст – стрімко зростає кількість жителів, переважно за рахунок селян, які наймалися на роботу на фабрики та заводи, виконуючи важку фізичну роботу.
На відміну від висококваліфікованих робітників, вони отримували невелику заробітну плату, але і ту витрачали неналежним чином – у дешевих шинках з неякісним алкоголем.
Читайте також: Карл Тофт: шпигун, який тримав бордель у Володимирі
Через відсутність вікових обмежень продажу алкоголю – проблема ставала ще більш масштабнішою. Оскільки значну частку бюджету становили саме податки від продажу спритних напоїв, то місцева влада не перешкоджала роботі заїжджих дворів, шинків, кнайп, пивних, горілочних і ресторанів.
Тим паче не звертала уваги на місця розташування таких закладів, які іноді розміщувалися поблизу університетів, гімназій, шкіл, бурс.
Тодішня влада російської імперії навіть видала спеціальний статут у 1901 році де у ст. 622 «Про акцизні збори», заборонялася торгівля міцними напоями у місцях продажу під час хресної ходи, та у неділю і святкові дні до закінчення святої літургії, а також в п’ятницю великоднього тижня, перший день святої Пасхи і в перший день Різдва Христового протягом цілого дня.
Також згідно ст. 424 «Уставу про акцизні збори» у недільні дні, напередодні свята Різдва Христового та Великодня торгівля дозволялася з першої години дня.
Читайте також: «Чарівний ліхтар», «Уранія» та австрійський польовий: історія кінотеатрів у Володимирі
Польська влада теж у різні роки встановлювала обмеження і на продаж алкоголю, і на години торгівлі, але ситуацію це не вирішувало аж ніяк. Тож до боротьби з алкоголізмом долучилися громадські організації.
До такої ініціативи залучали «Просвіту», «Союз українок», «Рідну хату», аби ті допомагали створювати безалкогольні заходи.
Читайте також: «Просвіта» була їхнім другим домом
Від пивоварень до магазинів
Варто зазначити, що у Володимирі в 1930 році налічувалося 22 пивні заклади, 8 закладів з продажу горілки і лише 13 магазинів з ковбасою.
Дешеву випивку можна було придбати і в заїзних дворах А. Мандельбаума по вулиці Луцькій, Д. Штеренбаума по вулиці Миколаївській та у Д. Зунбарга по вулиці Мало-Луцькій (вулиця була під валами).
Також у місті діяла пивоварня Зигмунта Панецького «Zarpan» та пивний завод Якуба та Ісаака Рубінштернів, точне розташування яких лишається невідомим.
Читайте також: Цукерня Ковальського та кав'ярня Рейтера у Володимирі
Олександр Рогульський займався продажем горілки в Устилузі; Станіслав Целіан мав ресторацію з трактиром та дозвіл від польської влади на роздрібний продаж спиртного у Володимирі по вул. Варшавська, 1.
У закладі «Фломенбаум Мотель» за адресою вул. Берка Йоселевича, 24 була пивна та продаж сигарет. Тадеуш Кохай займався роздрібною торгівлею алкогольними напоями та тютюновими виробами по вул. 11 листопада, 102. Людвік Антоневич продавав алкоголь та тютюнові вироби по вул. Сінкевича, 86.
Якщо кава і чай коштували у 1930 році по 50 грошей, стільки ж платили за сифон для води «Віші», а ціна на звичайну газовану воду була 40 грошей, а на лимонад – 60 грошей. До всього цього довелося додати додатково 10% «комісії за обслуговування», то ж скільки коштувало пиво?
Читайте також: Рецепт «Золотої горілки» з Господарської книги Острозького замку ХVIII cтоліття
У 1933 році ціна великого келиха житнього вина становила 1 злотий, а елітного лікеру – 80 грош. Келих вина чи медовухи коштував 1,50 злотих. Проте пиво було дешевше (в меню трактувалося не як алкоголь, а як напій).
За пляшку лагеру (сучасний тип пива, 80-90% сучасного ринку і лише 10% – це ель, а в старовину було навпаки) треба було заплатити 40 грошів, але за вітчизняний портер (темне пиво з характерним присмаком солоду) потрібно було заплатити 1,50 злотих, а за англійський – аж 5 злотих.
В середньому робітник заробляв близько 100-120 злотих на місяць, службовці заробляли від 200 до 350 злотих, вчитель 280 злотих, підпоручник і капітан війська польського відповідно 280 і 390 злотих.
Враховуючи різноманітність цін на алкогольні напої – випивка лишалася доступною навіть для тих, чий середній заробіток був 100 злотих.
Завсідник кнайп лікар Сятецький
У Володимирі чимало старожилів пам’ятають завсідника всіх відомих кнайп – лікаря Яна Сятецького. Він був професіоналом, бо коли пацієнти, які їхали в Варшаву і там їх питали звідки вони прибули і вони казали, що з Володимира, то їм відповідали: «Чого ви до нас приїхали, у вас є доктор Сятецький».
Лікар від Бога, якщо коротко. Але мав він одну слабинку – алкоголь.
Після робочого дня любив перехильнути кілька чарчинок. А, щоб не наражати когось на небезпеку, свій автомобіль залишав ще в обід вдома, а сам користувався послугами тогочасного «таксі», тобто наймав фурмана з фаєтоном.
Так звана «стоянка» візників була на початку вулиці Фарної (нині площа Героїв) і Сятецький умудрявся «найняти всіх». Він то виходив з пивниці і наймав першого фурмана, то раптово зустрічав давнього знайомого і знову заходив до пивниці, і так по пару разів.
За вечір доктор Сятецький наймав по кілька візників. І то була кумедна картина. Їде доктор Сятецький з першим фурманом, а за ними тягнеться вервечка порожніх фаєтонів. Тут треба підкреслити, що візники працювали чесно. Заплатив лікар, значить треба їхати.
Читайте також: Аптека Антонія Коломийського у Володимирі: мінеральні води та знаменитий «Когутик»
Колеги лікаря Сятецького, намагалися його напоумити, вмовляли кинути оковиту, адже він заплямовував свою честь. І, що не личить йому ганьбити всю їхню лікарську общину. Та лікар Сятецький лише зітхав, махав руками та казав: «Шановні, якщо я кину пити, то ви залишитеся без роботи».
Часто бувало, що і приймав пацієнтів напідпитку, і коли хтось намагався йому щось казати, він відповідав лаконічно: «Доктор – тверезий. То Сятецький п’яний».
Не менш цікавою є оповідка, коли до лікаря Сятецького в сльозах забігла жінка з немовлям на руках і благала лікаря допомогти її дитині, адже маля спить цілий день і не прокидається. Доктор взяв немовля на руки, поколисав його і сказав: «Доктор п’яний і дєцко п’яне».
Як виявилося у маляти була няня, яка умудрилася напоїти дитину алкоголем, щоб воно спало і не заважало їй своїми криками. А лікар хоч і сам був трішки захмелілий – зумів побачити в чому проблема.
Під час війни, Ян Сятецький з родиною переїхав до Грубешева. Навіть там його непосидюча душа рвалася на волю. Він часто влаштовував гуляння та засідав у пивницях, а коли повертався додому на підпитку, то всі грубешівці чули, що то Сятецький шукає свою хату.
Антиалкогольне товариство «Відродження»
У фондах Державного архіву Волинської області зберігаються цікаві матеріали, зокрема Ф-2 оп. 1 спр. 299 стаття 23 є документ в якому зокрема йдеться про товариство «Відродження» – українське антиалкогольне й антитютюнове товариство, засноване 14 лютого 1909 року у Львові.
Головна мета діяльності – утвердження тверезості як необхідної умови духовного, фізичного та інтелектуального розвитку українського народу. Пік діяльності припадає на міжвоєнний період. У 1930-х роках воно мало 18 філій і 122 гуртки, які охоплювали понад 6 400 членів.
У 1933 році польська влада вбачала в таких організаціях велику допомогу і сприяла їх створенню. Власне у документі зазначається:
«У відповідь на лист від 29.06.1933 р. № 314/33 та від 7.07.1933 р. № 1317/33 повідомляю, що у березні цього року у Володимирі було створено гурток українського товариства по боротьбі з алкоголем під назвою «Відродження». У травні цього року до Повітового старостату у м. Володимир разом зі статутом було подано заяву про легалізацію товариства».
Ініціаторами створення гуртка «Відродження» у Володимирі були Василь Савич та Арсен Річинський. Ідея створення гуртка зародилась в колах товариства «Союз Українок» у Володимирі.
Читайте також: Арсен Річинський: святий та грішний борець за українську церкву
Задля популяризації ідеї Товариства, члени «Союзу українок» у листопаді 1933 року провели декілька аматорських вистав під назвою «Наш найгірший ворог», показуючи негативний вплив алкоголю на людський організм.
Здавалося, ніби нічого, адже пропаганда здорового способу життя, показана через призму мистецтва – непоганий спосіб розкрити два аспекти: показати можливість проведення часу без алкоголю та все ж таки вказати на згубний вплив оковитої і, власне, сам розвиток театру, як такого у повітовому місті.
Читайте також: «Наталка Полтавка» у виконанні володимирської Просвіти
Однак польська влада вбачала в цьому щось більше ніж мистецтво, яке бореться з алкоголізмом. Через деякий час місцеві чиновники заборонили діяльність товариства «Відродження» лише через те, що його очолювали відомі у місті українці.
Також відкрили слідчу справу на ключових фігурантів товариства «Відродження». З одного архівного документа, вдалося дізнатися багато корисної інформації.
Як виявилося, місцевий гурток «Відродження» налічував 19 членів, з-поміж них – 5 членів правління і 4 члени ревізійної комісії.
Президентом правління був Василь Савич, син Арсенія Савича та Юлії Березовських. Він народився 5 жовтня 1910 року у Лобачині, православний, неодружений, проживав за адресою: м. Володимир, вул. Миколаївській, 5. Також згадується, що у його будинку розміщувалося товариство «Союз українок».
Польська влада вважала, що Василь Савич є «неблагонадійним елементом» і дуже вороже налаштований до Польської Республіки:
«Товариські відносини він підтримує лише з інтелігенцією та тримається осторонь менш розумово розвинутої молоді. Часто заходив до місцевої гімназії, котру завершив у 1930 році. У 1930-1931 навчальному році навідувався до торгівельної школи у Львові, де закінчив бухгалтерські курси. Савич є керівником української бібліотеки «Союзу українок». Слідством встановлено, що він перебував у тісних контактах з доктором Річинським та іншими особами української національності з міста Володимира. Савич і Річинський був головними організаторами різних заходів та забав, що проводилися у «Союзі українок», ними також був організований хор «Союзу українок». До цього хору входила молодь з шовіністичними українськими поглядами.
Заступником організації «Відродження» був доктор Арсеній Річинський, син Василя Річинського та Віри Селецької. Він народився 12 червня 1892 року в Тетильківцях Кременецького повіту, православний, одружений, мешкав у Володимирі за адресою: вул. Кунцевича, 12. До Володимира приїхав з Тростянця Луцького повіту, звідки також походить його дружина – Ніна Прокопович. Річинський є найвідомішим українським діячем серед місцевих українців та водночас непримиренним ворогом Польської держави. Разом із Савичем були головними організаторами заходів та забав проведених «Союзом українок». Всіма силами прагнув розбудити та піднести український дух серед місцевої української молоді. Доктор Річинський, як і його жінка мали великий вплив на місцеву українську інтелігенцію.
Секретарем організації був Ілля Маталко, син Романа Маталка та Євдокії Михальчуків, народився 2 серпня 1912 року у росії, неодружений, православний, мешкав у Володимирі за адресою: вул. Шкільна, 3. У Володимир приїхав у 1920 році. Не мав польського громадянства. Жив за рахунок заробітків. Вороже налаштований до Польської держави. Не дуже досвідчений у житті.
Скарбничим був доктор Станіслав Полянський, син Вінцента Полянського та Юлії Орнатовських, народжений 20 листопада 1870 року у Мостиську, греко-католик, жив у Володимирі з 1915 року за адресою: вул. Сокальська,14. Відомий як український націоналіст і вороже налаштований до Польської держави. Слідство встановило, що він дуже цікавився суспільним і політичним життям не лише місцевого українського населення, а також у всій Східній Малопольщі.
Бібліотекаром був Южи (ред. ймовірно Юрій) Березовський, син Григорія Березовського та Олександри Пальчиковської, народився 15 квітня 1903 року, православний, фермер, мешкав у Володимирі».
Читайте також: Репресований власник кондитерської у Володимирі
У 1933 році місто Володимир не тільки славилося своїми алкогольними закладами, але й запеклою боротьбою з ними. Товариство «Відродження», яке очолювали активні українці, взяло на себе місію відвернути людей від келиха та повернути їх до тверезого життя.
Їхній девіз міг би звучати як: «Менше горілки – більше свідомості!», і справи йшли добре, доки польська влада не запідозрила, що це товариство бореться не лише з алкоголем, але й тихенько підтримує український дух.
Влада вирішила, що боротися з алкоголем – це одне, а ось бути за Україну – це вже занадто! В один момент товариство «Відродження» припинило своє існування, залишивши Володимир без своєї антиалкогольної оборони.
Отак невинна боротьба з алкоголізмом перетворилася на політичний коктейль, де келих переміг здоровий глузд!
Читайте також: В похованні найбільше вразила блакитна стрічка, або Як хлопчик з Володимира став дослідником Олександромм Цинкаловським
Фото з колекції Державного історико-культурного заповідника «Стародавній Володимир»
