У місті на Волині за радянського режиму підпільники двічі вивішували національні знамена

Український шлях до незалежності був складним і тернистим. Відстоюючи власні ідеї державності наші пращури боролись століттями.

1989 – 1990 рр. стали зламними для існування Радянського Союзу. По містах і містечках, селах і селищах свідомі українці все частіше вивішували національний прапор, сподіваючись що ось-ось Україна буде Незалежною. Наприкінці 1980-х рр. (19 серпня 1989 року) національний прапор зафіксовано на установчій конференція Волинського осередку Народного Руху України, яка відбувалась у приміщенні Волинського обласного театру ляльок. Також сміливі волиняни вивісили прапор в Мар’янівці (тепер Луцького району) та Рожищі на приміщенні сирзаводу.

Знамено використовувалось в 1989 р. в с. Буяні. З колекції Миколи Куделі. Зберігається в фондах ВКМ

Через рік (15 липня 1990 р.) український прапор піднято над приміщенням Луцької міської ради. Однак уже в період Незалежності трапилась неприємна подія: 7 листопада 1991 р.  на приміщенні Волинської крайової організації Народного руху України підпалили український прапор. Полотно та саме держалко сильно обгоріло. Нині прапор зберігається у фондах Волинського краєзнавчого музею. 

Спалений прапор Народного Руху з фондів ВКМ

Читайте також: Вперше прапор України замайорів над Ковелем наприкінці весни 1990 року

А от в час післявоєнного протистояння за такий крок загрожував термін ув’язнення й довічне виселення. Однак це не стримувало свідомих українців в прагненні показати протест радянському режиму. Прикладом такого опору була діяльність студентів Камінь-Каширського педагогічного училища. 

У ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1946 року невідомі вивісили прапор ОУН на його приміщенні. Через два місяці у вчиненні цього прояву націоналізму було звинувачено трьох студентів: Козла Платона, Кузьмич Федора і Ференчука Миколу. Студентів арештовували прямо під час занять, що викликало суттєве занепокоєння адміністрації училища. Такі прояви свободи могли суттєво вплинути на «репутацію» закладу перед партією, тому затриманих не вагаючись виключили зі списків студентів не вказуючи навіть формальної причини. При обшуках у всіх трьох не було знайдено нічого забороненого. Серед «трофеїв» слідчі знайшли годинник та дрібні особисті речі. У Платона було знайдено посвідчення члена  товариства Червоного Хреста.

Шлях кожного з них до педагогічного училища був різним, але їх об’єднали студентські парти. Трохи про кожного з них.

Платон Козел, 1926 року народження, родом з села Видранця Ратнівського району. У 1939 році закінчив 5 класів місцевої школи, а в 1941 – 7 класів ратнівської середньої школи. Для того щоб уникнути вивозу на роботи до Німеччини, влаштувався працювати помічником  пекаря в пекарню в Ратному. Так працював два з половиною роки, до осені 1942 року. Зимою 1942 року перейшов на посаду помічника шофера у тій же пекарні. Пропрацювавши півтора місяця на цій посаді, втік додому в село, тому що німці мобілізовували всі машини разом з шоферами для підвезення боєприпасів на фронт. 

Після приходу Червоної армії в березні 1944 року проживав у селі Качин до серпня 1944 р. З початком навчального року 1944-го працював вчителем селі Бузаки до січня 1945 р.,  після чого був переведений в село Адамівка Ратнівського району, де працював до 20 травня 1945 року. 

Паралельно навчався заочно у Володимир-Волинському педучилищі. З організацією в 1945 році педучилища в місті Камінь-Каширську з вересня вступив туди на другий курс. На час арешту 20 січня 1947 року був студентом третього курсу. 

Козел Платон Андрійович – директор школив с. Доросині з 1957 по 1959 рік

Кузьмич Федір Юхимович, 1929 року народження, уродженець села  Доротище Ковельського району. Восени 1944 року вступив на тримісячні вчительські курси в Луцьку. Через два місяці навчання перевівся на річні. В серпні 1945 року закінчив курси та вступив у Камінь-Каширське педучилище одразу на другий курс, де й навчався до арешту на третьому курсі.

Ференчук Микола Улянович, 1923 року народження, уродженець села Підбороччя. В 1938 р. закінчив 7 класів в с. Хотешів. В 1940 році працював продавцем в сільпо в рідному селі до літа 1941 року. 

З початком німецького вторгнення був вивезений на роботу до Німеччини (червень 1942 р.), де працював на фабриці (Густава Гайпеля) до початку травня 1945 р. 13 травня перевезений у фільтраційний табір в м. Кенінгмберг (Східна Німеччина), де перебував до кінця серпня 1945 р. Відтак як репатріант повернувся додому. 19 вересня 1945 р. був зарахований на перший курс Камінь-Каширського педучилища. На момент арешту був студентом другого курсу.

Під підозру Козел, Ференчук та Кузьмич потрапили недаремно. Серед студентського колективу вони вирізнялись. Відмовлялись від вступу до радянських молодіжних осередків, демонстрували своє небажання долучатись до радянського дозвілля. Козел редагував студентську стінгазету «Голос слухача». Ба більше, студент листувався із засудженими за націоналістичну діяльність. 

Хлопцям було інкриміновано створення молодіжної націоналістичної організації «Чорна рада», яка, буцімто, підтримувала зв'язок з підпіллям і займалась вербуванням нових членів. На думку слідчих, саме вони як представники молодіжного націоналістичного осередку могли вивісити прапор ОУН.

З огляду на наступне цитування, слідчі з усією серйозністю протоколювали навіть відверто кумедні покази свідків. До прикладу, в протоколі зустрічаємо такий текст: «Щоб стати членом таємної «Чорної ради», потрібно було пройти посвяту. Кандидат мав взяти розжарене залізо в руку, тримати його певний час. І якщо витримає, то залишається членом. Ніяка інформація про діяльність організації не могла бути розголошення для осіб, які не були її учасниками. Засідання відбувалось о 12 годин ночі, всі члени організації, які жили в гуртожитку, ставили ліжка в одне місце – головами на середину. На «Чорній раді» обговорювалась погана поведінка дівчат. Крім того, на засіданні можна було викликати чорта та поговорити з мертвими».

Свідкам та затриманим вдалось переконати слідчих що «таємна, підпільна організація» була всього лиш фантастичною вигадкою для привернення уваги дівчат-першокурсниць. Назва походила з однойменного твору Пантелеймона Куліша, який студенти вивчали в рамках навчальної програми. 

Однак органи слідства певний час ще шукали конспіративність у діях студентів. Тому вперто намагались навісити на звинувачених «клеймо – націоналіста». Врешті 20 березня 1947 року, справа за звинуваченням всіх трьох студентів була закрита за недостатністю доказів. Їх було поновлено в педучилищі.            

Тієї ж весни 1947 року на будівлі педучилища знову був вивішений прапор, тепер синьо-жовтий. Районні функціонери нервували, адже такий вияв патріотизму вдруге за короткий час був зовсім недоречним після «успішних» радянських виборів. В училищі почастішали перевірки та таємні допити серед студентів та викладачів.

Новий спалах арештів випав на 1949 і 1950 роки. Було заарештовано ще дев’ять студентів педучилища, яких звинуватили в приналежності до молодіжної націоналістичної організації. Примітно, що в агентурних донесеннях цю справу називали «Ідейні». Приводом до арешту було створення та поширення націоналістичних листівок, присвячених «Дню Соборності». Їх автором був Козік Йосип. Зошита з текстом листівок знайшли під час обшуків у Шліхти Олександра, який мав їх надрукувати. Напередодні деякі листівки були розвішані біля педучилища. 

В результаті слідства частину студентів (Бусько Василь, Солтан Іван, Козік Йосип, Соловей Василь, Ісько Степан та Андрій, Мельничук Іван, Шліхта Олександр, Томюк Микола) отримали терміни ув’язнення від 5 до 10 років виправно-трудових робіт, ще кількох студентів разом з батьками виселили у віддалені райони СРСР.

Сучасний вигляд будівлі колишнього педучилища

Нині для нас українців державний прапор є неодмінним атрибутом святкових та скорботних подій. Під синьо-жовтим стягом присягають на вірність Україні, маркують свої території, зустрічають військовополонених та проводять на вірний спокій захисників. В усі століття стяг був ознакою самоідентичності себе як українця. Виявом духу та свободи.

Читайте також: Перший синьо-жовтий стяг над Луцькрадою підняли з другої спроби