Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Історія кулінарки, яка 40 років працює в шацьких ресторанах

10:51 29.10.2020
1316

Шачанка Мирослава Іванівна Ковч, заслужена працівниця харчової промисловості, цьогоріч відзначила не лише професійне свято, а й свій ювілей. Понад сорок років вона віддала улюбленій справі, тож охоче поділилася спогадами з нашими читачами.

Про це пише газета «Шацький край».

Жінка народилася в 1950 році у селі Білосток Луцького району. У сім’ї вчителя та домогосподарки зростав ще й син Олег, на рік старший за Мирославу. Коли дівчинці виповнилося 4 роки, від серцевого нападу помер батько, і всі життєві клопоти лягли на мамині плечі. Та вправна господиня не опустила руки, адже вміла смачно готувати.

Без кулінарних послуг пані Марії не обходилося жодне сільське весілля, комбайнерські жнива у колгоспі та інші заходи. Вона також готувала їжу для учнів старших класів, які винаймали кімнати у їхньому будинку.

Спостерігаючи за мамою, Мирослава й собі поступово відкривала секрети приготування різноманітних страв, а після закінчення школи вступила до Луцького торгово-кооперативного училища та здобула професію кухаря-кондитера.

Вісім молодих спеціалісток, серед яких була й Мирослава, направили на роботу до Шацька у кафе «Світязь». Не враховуючи шкільної їдальні, це був єдиний заклад громадського харчування у селищі. Вона як бригадир несла відповідальність за роботу представників своєї команди.

Азів кулінарної справи дівчата навчалися від заслужених шеф-кухарів Дори Гірич та Євдокії Дідур. А згодом вже почергово працювали в інших закладах «Общепіту», які відкрилися пізніше.

Так, Мирослава Ковч практикувала у ресторані «Вечірні зустрічі», що знаходився на території санаторію «Лісова пісня», а згодом вже шеф-кухарем, в їдальнях «Міжколгоспбуду», «Сільгосптехніки» та Шацької середньої школи.



«Умови праці залишали бажати кращого, і колишні кухні ніяк не можна було порівняти з по-сучасному обладнаними приміщеннями для приготування їжі. Особливо запам’яталися плити з форсунками для керосину, який подавався через під’єднані шланги. Щоб привести в дію такий прилад, щораз переносили «стрес», адже запалювали його спеціальним факелом і в плиті вибухало, неначе від розірваного снаряду. Це було дуже страшно», – пригадує жінка.

На початку 70-х пані Мирослава познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, ратнівчанином та студентом Шацького лісового технікуму Миколою Ковчом, з яким й одружилася. Після закінчення навчання Миколу направили працювати у Маневицький лісгосп, і молодій дружині довелося їхати за ним. Саме там народилася старша донька Лілія.

Коли минув визначений термін, молода сім’я повернулася до Шацька, адже між собою попередньо домовилися: «Ні до тебе в Ратне, ні до мене в Білосток».

Читайте також: За місяць близько тисячі ліжок та диванів: як колись працював у Шацьку лакувальний цех


У селищі продовжила працювати по спеціальності. Спочатку в їдальні Шацького промислового комбінату, далі – в кафе «Дружба», що у Піщі. Після закінчення львівських курсів підвищення кваліфікації працювала декілька літніх сезонів у кафе «Левада» на відпочинковій базі «Гряда» та у кафе «Вечірній Шацьк», і звичайно ж, славнозвісному на той час ресторані «Голубі озера».

Для Мирослави Іванівни не було поганих керівників та колег. Вона з вдячністю пригадує Марка Яновця, Марію Вавілову, Володимира Кушніра, Надію Загуру, Світлану Склезь, Петра Склезя та усіх, з ким ділила напружені робочі будні.

За старанну наполегливу працю кулінарка отримала безліч відзнак та нагород, а також звання «Заслужений працівник сфери послуг України», ще у 1998 році за підписом Президента Леоніда Кучми.

Неодноразово брала участь у міжрайонних та обласних кулінарних виставках, конкурсах та інших заходах. Окрім цього, дбала про добробут людей як депутатка Шацької селищної та Любомльської міської рад.

Ще з дитинства від мами, яка співала у церковному хорі, перейняла любов до пісні та отримала у спадок гарний голос. Тож разом з представниками колективу «Горлиця», який сама і створила, брала участь у пісенних конкурсах «Берегиня», «Калинова сопілка» та інших.

Пані Мирослава впевнено йшла та йде по життю. І навіть коли спіткало горе, на 54-у році життя помер чоловік, не зламалася, та зробила усе можливе для доньок. Саме завдяки Лілії та Наталії, онукам Микиті та Ользі, а також правнучці Марійці, вона здатна забути усі негаразди та відчувати себе по-справжньому щасливою. Жінка вважає, що сповна реалізувала себе, адже жила та працювала за покликанням.

P. S. Мирослава Ковч почала свою розповідь зі слів: «Історія мого прожитого життя…», натякаючи, що у сімдесят вік добігає кінця. Тож хочеться втішити цю чудову жінку такими словами: «Ваше життя не закінчується, а лише починається його черговий етап, який принесе ще багато нових відчуттів та радості. Міцного здоров’я Вам, поваги й любові від рідних та усіх земних благ».

Читайте також: Гула велика машинерія: історія шацьких майстрів сувенірів

Людмила МАКСИМЧУК

Коментарі
Загрузка...
3 грудня
Сьогодні
Вчора
01.12.2020
30.11.2020
29.11.2020
28.11.2020
27.11.2020
26.11.2020