Краєзнавець, який збирав спогади про Волинську трагедію

Волинянин Ярослав Царук зробив титанічну працю. Він дослідив те, про що бояться говорити і писати історики ще досі – Волинську трагедію. Чоловік обійшов усі села тодішніх Володимир-Волинського та Іваничівського районів, частину Турійського та майже весь Любомльський район. 

Ярослав Царук народився 6 березня 1934 року в селі Заболоття Володимирського району. Він не був істориком за освітою, та й той час історію важко було назвати наукою. Наративи совєтського союзу кричали про інше: партія, продрозкладка, вєлікій сталін, братні народи. 

Навряд чи на цьому можна достеменно вивчити історію, бо Ярослав Царук знав її з іншої сторони. Виселення, війна, спалені села, КДБ, селяни без паспортів, колгоспи – це те, що він бачив на власні очі. 

І йому хотілося про це розповісти нащадкам, тому він писав, задокументовував, спілкувався з очевидцями подій, просиджував годинами в архівах. 

«Велосипед став моїм найкращим другом», – завжди жартом говорив пан Ярослав.

Читайте також: Волинь перед Волинню: історичні корені трагедії 1943 року

Праця на хлібзаводі

Пошук правди

То чому ж саме історія? Бо знав неправду, якою часто користувалися і писали похвальні оди або відверту брехню у місцевих газетах ще в кінці 1980-х років. 

Одного разу на моє запитання, чому вибрали для дослідження по суті найскладнішу тему – конфлікт між поляками і українцями у роки Другої світової війни, Ярослав Царук пригадав, що у 1989 році начальник районного відділу КДБ, вирішив погратися у дослідника-історика і опублікував статтю про ці події на Володимирщині у районній газеті «Слово правди». 

«Я був вражений наскільки можна перекрутити правду. З того моменту все і почалося, я поїхав до односельчан і записав їхні розповіді про польсько-українські відносини. Статтю опублікували і після того до мене почали звертатися люди з інших сіл, просили записати і їхні історії», – розповів Ярослав Царук.

Читайте також: Польське Пшебраже – українське Гайове: конфлікт без переможців

Ярослав Царук

Найбільшу працю «Трагедія Волинських сіл 1943-1944 рр.: Українські і польські жертви збройного протистояння», в основу якої лягли жахливі події, які призвели до вбивства між українцями і поляками, Ярослав Царук видав у 2003 році. 

Як згадував автор – книгу йому захотілося написати й видати після того, як він прочитав сфальсифіковані та перекручені дослідження польських науковців Владислава і Єви Семашків та Юзефа Туровського з завищеними даними про кількість польських жертв на Волині.

Як зазначає український історик, громадський діяч, академік НАН України Ярослав Ісаєвич, Ярослав Царук почав збирати спогади своїх земляків ще в 1985 році і активізував цю роботу по початку 1990-х років, коли ознайомився з книгою Юзефа Туровського та Владислава Семашка.

Він побачив, що наявна інформація в ній про рідне село Заболоття та сусідні хутори, про село Новини, звідкіля походила його мати, які і про Стенжаричі не співпадає з переказами односельчан.

Ярослав Царук зробив перехресне дослідження, склав перелік людей, вбитих або поранених під час війни – поляків, українців і всіх про кого йому розповідали. Записував свідчення про обставини вбивств, перевіряв списки загиблих, що складалися комісіями сільських рад одразу після німецької окупації. 

Зошити, до яких записував спогади та матеріали, він передав до Державного архіву Волинської області, копії зошитів та аудіовізуальних записів – до архіву Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України.

У книзі «Трагедія Волинських сіл 1943-1944 рр.: Українські і польські жертви збройного протистояння» записані спогади очевидців цих подій.

Читайте також: Священники-зарізяки, щури в животах та інші вигадки про Волинську трагедію у фільмах Міхала Кані

Рідне Заболоття

Про рідне село Заболоття Ярослав Царук теж писав у своїй книзі. Про тих кого знав, писати було найважче...

Був листопад 1943 року. Серед ночі пролунали постріли і спалахнула стодоло Гулів. Господаря забрали на роботу в Німеччину, а жінка і двійко дітей самі господарювали. Стодола горіла, а в хаті лунали постріли.

Нападники виламали двері, з-під ліжка витягли господиню Домку Гуль, її десятирічну доньку Олену й сина Степанка. Всіх трьох розстріляли в сінях, а хату підпалили. Домка просилася, щоб не вбивали, вони ні в чому не винні, до того ж господар на роботі в Німеччині. 

Домку вбили пострілом, її доньку поранили в груди, і вона впала, а коли почала горіти хата, то дівчина голосно кричала, навіть відповзла від палаючого будинку, аж поки прибігли люди. Її не довезли до лікарні Володимира. Дівчинка померла в дорозі від втрати крові. 

Степанка поранили у голову. Куля застрягла в потилиці – чи то порох був вологий, а, може, просто судилося вижити. Старенька бабуся заховалася під лавку, накрилася цебриком. Її бандити не угледіли, бо ж ніч. Коли почала горіти хата, вона стала вибиратися надвір і в сінях побачила онука, схопила його за руку і мерщій з палаючого будинку. 

Лікар-німець у Володимирі витягнув кулю. Так і залишився жити, а було йому вісім років. Потім червоні вивезли Степана до Сибіру. Там і залишився жити.

Читайте також: «Волинь-43»: що і чому поза увагою

Таких страшних історій – повна книжка. Читати це важко і свідомість не хоче вірити в те, що люди таке можуть чинити. Як можна вбити односельчанина, з яким ще вчора розмовляв про життя? Чи дитину, яка гралася у тебе в дворі разом із твоїм сином?

В одному зі своїх численних інтерв’ю Ярослав Царук згадував: 

«Був малим, але добре пам’ятаю кривавий конфлікт із поляками у своєму рідному селі Заболоття Володимир–Волинського району. Бачив спалених живцем людей. Дівчинку, вбиту розривною кулею. Її братика, застреленого в потилицю… У Заболотті загинуло 29 українців і 2 поляки. Не стало тоді двох моїх троюрідних братів і двох троюрідних сестер та їхньої матері. Від поляків ми ховались у селі Глинянка Любомльського району — там стояла сотня УПА. А потім перебрались у Стенжаричі, де вже й осіли. Таке не забувається ніколи».

Читайте також: Історики поіменно встановили українців, яких вбили під час Волинської трагедії

Ярослав Царук є почесним громадянином Володимира, Володимирського району та Волинської області. 

Він кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, автор книг «Трагедія волинських сіл 1943–1944 рр.:Українські і польські жертви збройного протистояння», «Відбудова кафедрального Собору Різдва Христового», «Володимир–Волинський у боротьбі за незалежність» та «Володимирщина у боротьбі за незалежність». 

Читайте також: Панська долина: села немає, а жителів досі рахують

Ярослав Царук під час зйомок фільму про УПА на Волині Євгеном Дзюбою з Луганщини

Краєзнавець помер 27 серпня 2021 року. Мені пощастило бути знайомою з Ярославом Царуком особисто. Він любив розповідати анекдоти та пережиті особисті життєві історії, і робив це так, наче в ту мить він повертався назад в минуле.

Читайте також: В похованні найбільше вразила блакитна стрічка, або Як хлопчик з Володимира став дослідником Олександром Цинкаловським