Молитва як доказ: репресований священник беріг пам'ять про розстріляних у Луцькій тюрмі

23 Червня 2024, 18:21
Освячення пам'ятника жертвам розстрілу Луцької тюрми у селі Топільне. Джерело: Державний архів Волинської області 1645
Освячення пам'ятника жертвам розстрілу Луцької тюрми у селі Топільне. Джерело: Державний архів Волинської області

Трагічним днем в історії Луцька та ще низки міст на заході України стало 23 червня 1941 року. Цього дня радянські каральні органи розстріляли близько дві тисяч в’язнів Луцької тюрми. 

Достеменно невідома точна кількість жертв, у різних джерелах вказується від двох до чотирьох тисяч закатованих людських життів. Серед них були переважно ті, кого засудили за політичними звинуваченнями. 

В час першої радянської окупації саме до цієї тюрми звозили обвинувачених з усіх куточків Волині. 

Луцька тюрма кінця 1930-х років
Луцька тюрма кінця 1930-х років

Вторгнення нацистських військ на територію України відбулося 22 червня 1941 року, і щоб не евакуйовувати ув’язнених і швидко відступити радянські силові органи розстріляли ув’язнених та обвинувачених мешканців 40 міст і сіл Волині.

Були й такі, які дивом змогли вижити серед них волинянин – Микола Куделя. Велику частину свого життя Куделя присвятив збору життєписів розстріляних. 

Читайте також: «Эвакуировать по 1 категории»: що відомо про вбивць в'язнів Луцької тюрми

Микола Куделя
Микола Куделя

А були ще й ті, які намагались зберегти пам'ять про розстріляних одразу після вчинення більшовиками цього страшного злочину. 

Одним з таких був священик з села Топільне Луцького району Іван Ліхнякевич. Його арештували в 1944 році як злісного націоналіста, але до того він встиг зробити багато для пам’яті про тих, хто виборював нашу теперішню свободу.

Читайте також: Єдині спогади – листи: як публікація на Район.Історія допомогла відкрити родинне минуле

Іван Ліхнякевич. Фото датоване 1930 роком
Іван Ліхнякевич. Фото датоване 1930 роком

Вже через два дні після розстрілів в’язнів у Луцькій тюрмі німецькі окупаційні війська вступили в місто. Ще свіжа рана про розстріли земляків не давала змоги забути волинянам про цей страшний злочин і вимагала належного вшанування загиблих.

В середині липня 1941 року з дозволу нової окупаційної влади був кинутий клич по селах і містечках Волині про організацію хресної ходи до місця масового вбивства більшовиками «дітей націоналістичного руху». До оповіщення населення залучили пресу та священників. 

Проте як відбувалася процесія детально зазначено в кримінальній справі Івана Ліхнякевича: 

«Як священику мені сільська управа надала підводу на якій їздили у Луцьк я, моя дружина Ліхнякевич Ольга Георгіївна, дочка Ліхнякевич Оксана, псаломщик Кухарчук Олександр Матвійович, і Лукашук Петро член церковного хору с. Топільно… Прибувши до Луцька ми направились в Успенських собор в якому під керівництвом протоієрея Грушко Стефана у спів служінні близько 40 членів духовенства була здійснена літургія після якої усі присутні організовано пішли до Луцької тюрми де знаходились могили загиблих. По дорозі наша процесія з’єдналась з тою що вийшла з Хрестовоздвиженської цекрви, котру очолював єпископ Полікарп Сікорський з численним духовенством. Демонстрація супроводжувалась українською національною символікою». 

Читайте також: Луцька тюрма: що відбувалося за мурами під час німецької окупації

Дружина Ольга Ліхнякевич
Дружина Ольга Ліхнякевич

На площі біля тюрми духовенство відправило панахиду та зачитали промови. За пропозицією єпископа Полікарпа Сікорського в пам'ять про загиблих в багатьох селах і містечках Волині впорядкували символічні хрести та могили. Їх встановлювали переважно біля церков. 

Член церковного хору села Топільне Петро Лукашук з родиною. Фото Зої Франчук
Член церковного хору села Топільне Петро Лукашук з родиною. Фото Зої Франчук

В Рожищенському районі цей процес розпочався з сіл Сирники, Рудка, Пожарки. Таку ж процесію здійснили в селі Шепель. Відомо, що у Рудці в освяченні символічної молили взяло участь три тисячі людей. 

На честь загиблих Іван Ліхнякевич написав вірш «На могилу борцям-мучениками за визволення України», який декламував під час освячення символічних могил.

Читайте також: «Перетерпів муки, перед якими й муки Христа бліднуть», або Чому позивалися на митрополита Полікарпа

Вірш «На могилу борцям-мучениками за визволення України» І. Ліхнякевич з архівно-кримінальної справ
Вірш «На могилу борцям-мучениками за визволення України» І. Ліхнякевич з архівно-кримінальної справ

Також, він розробив проєкт пам’ятника розстріляним більшовиками в’язнів Луцької тюрми з села Топільне. 

В архівно-кримінальній справі, яка зберігається в Державному архіві Волинської області наявний детальний опис: 

«пам’ятник собою являє кірпічну стіну покриту цементом на ній хрест. З правої сторони наявний напис з євангелія україською мовою: «Ніхто не має більше любові, як той хто віддає душу свою за друзів своїх». З лівого боку напис з вірша галицького поета Богдана Лепкого: «Спіть друзі, спіть і хай Вам сниться доля і воля».  Посередині пам’ятника розміщена рама з фото загиблих. Нижче хреста розміщений український герб – тризуб».

Читайте також: Волинська Голгофа: що варто пам'ятати про Трагедію Луцької тюрми

Проєкт памʼятника в селі Топільне розстріляним в Луцькій тюрмі авторства Івана Ліхнякевича. Джерело: Державний архів Волинської області
Проєкт памʼятника в селі Топільне розстріляним в Луцькій тюрмі авторства Івана Ліхнякевича. Джерело: Державний архів Волинської області

Проєкт памʼятника в селі Топільне розстріляним в Луцькій тюрмі авторства Івана Ліхнякевича. Джерело: Державний архів Волинської області
Проєкт памʼятника в селі Топільне розстріляним в Луцькій тюрмі авторства Івана Ліхнякевича. Джерело: Державний архів Волинської області

Пам’ятник споруджений в серпні 1941 року, а його освячення відбулося 21 вересня за участі близько 1500 тисячі мешканців. З села Топільне при розстрілі в’язнів Луцької тюрми за даними зі справи Ліхнякевича загинуло 12 осіб. В тому числі і його син Микола Ліхнякевич, якому на момент розстрілу було 25 років. 

В 1941 році радянська влада заарештувала Миколу за участь в націоналістичному русі. На питання за що арештували сина Іван Ліхнякевич відповідав: «За те що він українець». Тому в нього були і особисті мотиви радянському спротиву. 

Під час цієї процесії були присутні представники духовенства навколишніх районів, районної управи й німецької окупаційної адміністрації що зафіксовано на фото, які лишились в справі. 

Читайте такожВидавець Іван Тиктор шукав свого сина після розстрілу в'язнів Луцької тюрми

Освячення у селі Топільне. Джерело: Державний архів Волинської області
Освячення у селі Топільне. Джерело: Державний архів Волинської області

На наш погляд це абсолютно не дивно, адже нацистське представництво не гребувало можливостями в акцентуванні уваги на злочинах більшовиків.

Освячення у селі Топільне. Джерело: Державний архів Волинської області
Освячення у селі Топільне. Джерело: Державний архів Волинської області

Місцева жителька та краєзнавиця Зоя Франчук розповіла, що пам'ятник односельцям, яких розстріляли у Луцькій тюрмі знищили після закінчення Другої світової війни. На фото, яке датується лютим 1947 року, пам'ятник ще стоїть, але вже без фотографій та «Молитви».

«На верхній частині пам'ятника були фото односельчан, а нижче викарбувані слова вірша «Молитва», який написав священник Іван Ліхнякевич. По закінчені війни, головою колгоспу стає Євдокія Терещенко і наказує знищити цей пам'ятник. Спочатку, відбили світлини, затерли текст та збили хреста. А згодом, і всю споруду підірвали», – розповіла Зоя Франчук.

Вінчання мешканців села Топільне Миронюків. Лютий, 1947 року. на фото видніється пам'ятник жертам розстрілу. Фото надала Зоя Франчук
Вінчання мешканців села Топільне Миронюків. Лютий, 1947 року. на фото видніється пам'ятник жертам розстрілу. Фото надала Зоя Франчук

Від Грушевського до «других совєтів»

Іван Васильович Ліхнякевич родом з села Рославичі Київської губернії, Київського повіту (нині Обухівський район Київської області. Він народився 1888 року в родині сільського священника. В 9 років батько помер, тож Івана відправили на навчання у духовне училище в Київ.

Значний вплив на його формування справив театр Кропивницького та Садовського, який в час його дитинства мав чималу популярність. В духовній семінарії він познайомився з творами Тараса Шевченка. 

Особливий відгук в його серці лишили твори, які оспівували подвиги запорожців та засуджували роль москви в питанні закріпачення України. 

В закорінені свого проукраїнського світогляду завдячував помічнику інспектора духовної семінарії Володимиру Чехівському, який згодом став прем’єр міністром при Директорії в 1919 році. Про Чехівського в роки свого юнацтва від згадував: 

«з його згоди в класі ми співали Ще не вмерла Україна та інші українські пісні, які заборонялись царською владою росії». 

Читайте також: Створення Директорії 105 років тому: як це було на Волині

Не менший вплив мав композитор Микола Лисенко. Після закінчення семінарії в 1909 році Іван Ліхнякевич одружився та вчителював в селі а ж до початку Першої світової війни. В 1914 році його мобілізували в царську армію. 

Іван Ліхнякевич закінчив військове училище і в чині прапорщика чоловіка призначили в Самарський запасний полк де й служив до початку революції 1917 року. Звідки в хаосі подій як і більшість самодемобілізувався. 

З початком революції жив в Ірпені і згодом коли проголосили Центральну Раду Івана Ліхнякевича призначили начальником поліції в Старокиївському районі Києва. Коли на зміну прийшов уряд Скоропадського чоловіка призначили шкільним інструктором по Київському повіті.

На допиті 1944 року зазначав: 

«Багатьох членів Центральної Ради я знав особисто…Однак на формування мого націоналістичного світогляду вплинуло загальнополітичне спрямування Центральної Ради і особисте знайомство з її правими діячами Грушевським – голова Ради, Свідерським...»

У 1920 року Іван Ліхнякевич виїхав на Волинь (колишня територія Польщі) де працював вчителем у 7-річній школі, яку утримували на кошти Почаївської Лаври. В школі керував драматичним гуртком, де ставили українські п’єси та вивчали пісні. 

Однак в 1922 році він та ряд інших вчителів полишили викладання через перехід на польську мову і заборону української. Тоді ж прийняв сан священика, і аж до 1936 року служив у Вілленській губернії (Білорусь).

Наприкінці 1936 року повернувся на Волинь і служив третім священником в соборі Володимира. У польський період на Волині перед духовенством стояло важливе завдання – українізувати церкву та застовпити її роль. 

Читайте також: Перстень коханої як символ розлуки: історія кохання оунівців з Жидичина

Паспорт Івана Ліхнякевича
Паспорт Івана Ліхнякевича

Паспорт Івана Ліхнякевича
Паспорт Івана Ліхнякевича

З цією метою Ліхнякевич долучився до наповнення журналу «Церква і народ», який видавався Кременці (редактор – Іван Власовський). Окрім релігійних тем в журналі описували політичні проблеми життя в Польщі та Радянському Союзі. 

В одному з номерів журналу опубліквали два оповідання Івана Ліхнякевича «У Великодню ніч» та «На все воля Божа». Одне з оповідань описувало боротьбу землеробів з радянською владою в 1919 році на прикладі двох районів Київської губернії. 

В 1938 – 1939 роках Ліхнякевич друкувався в журналі «Шлях», який видавався в Луцьку під опікою Полікарпа Сікорського. Один з віршів, який зберігся в його справі і опублікували на сторінках цього журналу «Дніпрові гори».

Вірш «Дніпрові гори». Джерело: ДАВО
Вірш «Дніпрові гори». Джерело: ДАВО

Не залишив свою просвітницьку діяльність і в період нацистської окупації. Так, у жовтні 1941 року вийшла друком 1000 примірників брошура під його авторством «Веселе та щасливе життя». У цій брошурі в саркастичній формі Іван Ліхнекевич описував радянську дійсність.

Читайте також: Відступали по кривавих слідах: енкаведисти у 1941 році розстрілювали беззбройних політв’язнів

Лист з проханням про публікацію збірки «Веселе та щасливе життя». Джерело: ДАВО
Лист з проханням про публікацію збірки «Веселе та щасливе життя». Джерело: ДАВО

Лист з проханням про публікацію збірки «Веселе та щасливе життя». Джерело: ДАВО
Лист з проханням про публікацію збірки «Веселе та щасливе життя». Джерело: ДАВО

Не лише в творах, але й у своїх проповідях говорив про Україну, її борців та минуле. В них Іван Ліхнякевич багато писав про тих, хто постраждав за Україну в тому числі й героїв Крут. 

Одна з доньок Івана Ліхнякевича. Фото не підписане
Одна з доньок Івана Ліхнякевича. Фото не підписане

В січні 1942 році в Рожищі на їх честь провели вечір-пам’яті. Під час нього, донька Івана Ліхнякевича – Олена декламувала його вірш «Борцям юнакам, що полягли під Крутами».

Читайте також: Імена героїв Крут

Програма вшанування пам’яті Героїв Крут
Програма вшанування пам’яті Героїв Крут

Частина речових доказів мала бути знищена але з якихось причин вони залишились в справі. Ймовірно через холуйство виконавців. Але лише завдяки цьому до нас дійшли ці твори цілком, або їх назви.

Вірш Івана Ліхнякевича «Сирітка»
Вірш Івана Ліхнякевича «Сирітка»

Однак в другій половині 1942 року просвітницька робота стала складною, бо німці змінили своє ставлення до населення окупованих територій, почались репресії, арешти та виселення на роботи до Німеччини. 

Духовенство під примусом залучали до відбирання молоді на такі роботи. Виселяли і дітей представників церкви. 

Читайте також: Смертельний шлях додому: історії двох волинян, які втікали з німецького полону

Службова посвідка Івана Ліхнякевича
Службова посвідка Івана Ліхнякевича

З повторною окупацією Волині радянськими військами розпочались нові репресії. Івана Ліхнякевича заарештували 20 лютого 1944 року. Через 9 місяців виснажливих допитів його засудили до 10 років виправно-трудових робіт.

Молитва, яку вилучили при обшуку
Молитва, яку вилучили при обшуку

З протоколу допиту: 

«Я розділяв і розділяю погляди українських націоналістів, котрі прагнуть створити самостійну українську державу». 

Іван Ліхнякевич зауважував, що не може змиритись зі встановленням радянської влади в західних областях, бо воліє бачити Україну самостійною державою. Однак в усіх протоколах чітко говорив, що не є членом ніяких націоналістичних організацій, а його антирадянська позиція зумовлена особистим світоглядом.

Читайте також: Кенгірський бунтар: історія священника-бандерівця з Волині

Іван Ліхнякевич
Іван Ліхнякевич

Проживши дві війни та зробивши багато для вільної України він її не побачив. Іван Ліхнякевич помер в ув’язненні 3 березня 1952 року. У вільній Україні він отримав виправдання своїй боротьбі за її свободу у вигляді реабілітації.

Читайте також: Як досліджували першу братську могилу розстріляних в'язнів Луцької тюрми

Фото та матеріали з архівно-кримінальної справи Івана Ліхняккевича, яка зберігається у Державному архіві Волинської області

Коментар
23/07/2024 Понеділок
22.07.2024
21.07.2024
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром