Польський граф і українська татарка: історія шляхетного роду на Волині
-
-
>
-
>
-
>
4198
Кохання, попри всі докори, звинувачення, несхвалення і суспільний осуд, можна зустріти тільки в романах Джейн Остін чи Шарлотти Бронте, але ця історія про наших земляків і вона варта художньої книги, бо тепла і сповнена пригод.
Десь між Хобултовою та Фалемичами молодий, красивий польський граф вперше побачив свою єдину кохану – бідну дівчину. Кажуть, що вона була татаркою і була в наймах тут на Волині.
Історія про Адама Ледуховського та Єву – це справжній приклад того, що кохання варте того, щоб здолати всі випробування і лишитися на віка у найромантичніших розповідях.
Одружилися аби об’єднати статки родини
Варто зазначити, що Ледуховські – це повністю спольщений рід, який бере початок ще за часів князування Володимира Великого. У Марціна Бельського – польського письменника, історіографа у «Хроніці Польській» згадується Петро Галка гербу Шалава, який названий там гетьманом руським.
Поступово рід розділився на три гілки: Свірських, Стрижів та Ледуховських. Першим Ледуховським стає Нестор Галка, який за військову службу отримав Ледихів (нині село Лідихів у Почаївській громаді Кременецького району Тернопільської області).
У різні часи представники цього роду володіли селами і містечками по всій Волинській губернії. Адам Нестора Марія Галка-Ледуховський був одним із найбагатших чоловіків Володимирського повіту.
Він народився у 1880 році у родині Владислава Антоні Ледуховського та Марії теж із роду Ледуховських. Ця незвична пара одружилася, щоб статки двох гілок однієї родини Ледуховських лишилися нерозділеними. Владислав
Антоні Йозеф Ледуховський народився 4 грудня 1848 року в містечку Торговиця (нині село у Дубнівському районі Рівненської області). Помер – у 1886 році у віці 47 років у Фридріхівці (колонія біля Рожища).
Марія Ледуховська народилася прожтла лише 35 років. Вона володіла Острожцем на Рівненщині. Власником був її батько Ромуальд Ледуховський, проте російська влада заарештувала його за антидержавні погляди і висилила до Воронєжа, де й народилася Марія.
У подружжя було троє дітей: Август, Адам та Лаура, які фактично залишилися в ранньому віці без батьків. На жаль, про доньку Лауру не вдалося знайти жодної інформації, можливо, вона померла при народженні або в досить юному віці.
А от Адам і Август були відомими волинськими землевласниками. Марія Леходовська віддала маєток в Острожці своєму старшому сину Августу. Відомо, що Август загинув від рук більшовиків у 1939 році.
Читайте також: Репресований власник кондитерської у Володимирі
Владислав мав землі у Володимирському повіті. Власне, одну суддівську справу завели на його батька Януша Ледуховського. Вона зберігається в Державному архіві Волинської області.
Це декілька сторінок, на яких викладений Акт про захоплення державних земель у селі Амбуків поміщиком села Лудин – Ледуховським. Це сучасні землі на українсько-польському прикордонні. Справа була досить цікава.
Ледуховський обробляв ці землі більше 15 років, поки державне земельне відомство не попросило їх назад. Ні Володимирський повітовий пристав, ні сам Ледуховський не змогли довести чия це земля.
По карті, яку мало земське відомство вона була власністю держави, по карті яку мав Ледуховський – вона була його. В підсумку з даного акту стало зрозуміло, що Ледуховський володів селами Амбуків, Лудин та Вигаданка.
Молодий граф
Юність Адама Ледуховського припала на кінець ХІХ – початок ХХ століття. Не має сумніву, що багато дівчат зі шляхетних родин хотіли опинитися у його обіймах, але Адам жив у своєму світі. Яке одруження, коли є таке цікаве хобі?
Розведення коней – ось справжня пристрасть Ледуховського. Не дивно, що змурована міцно і надійно, конюшня ще й досі стоїть у Фалемичах. До речі, цегла з якої збудоване родове гніздо Ледуховських у цьому селі має клеймо A. L.
Сам маєток, на жаль, руйнується, а за часів совєтів втратив колишню розкіш.
Читайте також: В похованні найбільше вразила блакитна стрічка, або Як хлопчик з Володимира став дослідником Олександрм Цинкаловським
Була татарко, але своєю
Все змінилося в один момент, коли Адам побачив Єву – дівчину з незвичною зовнішністю. Вона була татаркою, але в спогадах старожилів з села Фалемич, лишилася своєю. Люди вважали її українкою. Тай прізвище мала українське – Наумчук.
Мабуть, чи не вперше, розмовляючи з місцевими жителями про минуле, панів і поляків, я почула, що пані була добра:
«Вона була нашою, завжди привітна, ще здалеку віталася і була дуже хватка до роботи. Ніхто так не зробить, як вона. Вона сама й свиням їсти давала. Дуже любила тварин. Що тут казати, вона була хорошою господинею», – розповіла найстарша жителька Фалемич пані Олена.
Нащадки українсько-татарської панянки розповідають, що їхня бабця і справді була така. Чого варта історія з коровою Азою. Власне Дорота Симінська – правнучка Єви та Адама, яка нині проживає в Польщі написала книгу про свій родовід під назвою «Autobiografia na czterech łapach czyli historia jednej rodziny».
Історія починається з корови Ази, яка прогулювалася по газону в маєтку Фалемичі на Волині. Вона була чемпіонкою по «виробництву» молока. Ніхто не мав права казати Азуні погані слова. Вона могла їсти навіть квіти і заглядати до їдальні. Аза була улюбленою коровою першої леді Фалемич – Єви Галки-Ледуховської.
Історія про саму Єву, ще більш дивна, адже польський граф одружився з татаркою, яка навіть не знала польської мови.
Прочитавши книгу Дороти Симінської, я уявила собі таких Боні і Клайда, тільки без револьверів, бо порівнювати цю пару з Ромео і Джульєттою не хочеться, адже вони змогли і довели усім, що кохання не рахує грошей, не вирівнює землю в акрах і не ховається за вишуканими манерами.
Адам любив об’їжджати свої маєтки та землі на конях. У Фалемичах він відкрив школу для сільських дітей та маленький шпиталь для хворих. Допомагав багатодітним сім’ям. Давав гроші на весілля та похорони.
Одного погожого ранку, Адам сів на коня і поїхав до коваля у Хобултову. Треба було перевірити чи управитель доставив ковалеві все, що той просив. Як пише пані Дорота у своїй книзі:
«Ніхто сьогодні не знає, про що він думав, коли під’їжджав до ковальського подвір’я, але точно не про те, що цей візит змінить усе його життя».
Коваль радо зустрів Адама Ледуховського, посміхався і хвалився, що скоро одружиться, і навіть, матиме сина. Адам запитав:
– А кого це коваль поведе до шлюбу, вдову по Мацею зі стайні?
– Е ні, вельможний пан не повірить. Маю тут таку дівку, тільки по-нашому нічого не говорить.
Адам подумав, що вона німа, але коваль і далі хвалився, що не говорить по-нашому, бо вона татарка. Не встиг граф здивуватися, як на подвір’я зайшла «німа». Чорне, як вугілля волосся, відсунула рукою з чола, а в очах таких же чорних, відблискував сум і бунт.
На вигляд дівча мало не більше 15-ти років. Адам розгубився, щось пробурмотів, вскочив на коня і втік. З голови не вилазив образ дівчини. Невже він закохався в цю дівчину. І вже дня не міг провести, щоб не побачити її, тому щодня шукав привід, щоб поїхати до коваля.
Польський граф Адам Ледуховський розумів, що суспільство його не сприйме, але дівчина так причарувала його, що він вирішив викрасти її у коваля. Дівчина погодилася на таку авантюру, адже бажання виходити за коваля, та ще й в літах, у неї не було.
Адам привіз її в Фалемичі і сказав, що тут все її. Спочатку найняв для неї вчителів. Ксьондз охрестив дівчину і дав їй ім’я Єва. Протягом чотирьох років Єва вивчала польську і французьку мови, хороші манери, гру на фортепіано.
Шлюб
Коли Єві виповнилося 19 років той самий ксьондз їх повінчав. На весілля ніхто з рідних Адама не прийшов, вони вважали, що такий шлюб зіпсує йому репутацію. Родина Ледуховських відмовилася прийняти таку невістку.
Адам не просто любив свою молоду дружину, він її обожнював. Це був надзвичайно вдалий союз, сповнений любові та відданості. Вони були нерозлучні. Це була шалена пара. Єва повністю розділяла пристрасть чоловіка до коней і навіть на ходу, їдучі верхи, прикурювала йому цигарку.
Читайте також: Нерозділене кохання чи дружба до Лесі Українки: історія Агатангела Кримського
Мчати на конях по полях, як справжні безумці – це було їхньою пристрастю. Адам купив своїй дружині автомобіль, і можна сказати, що вона була першою жінкою на наших теренах, яка вміла водити машину. Мало того, в неї був млин у Володимирі по старій Криволуцькій вулиці, який зберігся до нашого часу.
Чоловік робив все аби його кохана дружина мала власну справу та інтереси. Хоч ці цікаві історії нащадки роду Ледуховських зберігають і досі, але невідомим залишається той факт, як у Хобултові з’явилася татарка?
Що вона робила у коваля? І яке було її справжнє ім’я? Ось ці ключові питання, вже мабуть, так і залишаться нерозкритими.
Читайте також: Карл Тофт: шпигун, який тримав бордель у Володимирі
Суспільство не забуло витівку графа
У цьому щасливому шлюбі народилося двоє дітей – Ірена і Лео. У 1908 році народилася Ірена. Пологи були важкими, адже плід був завеликий. Адам від хвилювання мало не помер. Як згадували очевидці, він кричав і стогнав більше Єви.
Запитував лікаря, як може полегшити її страждання, на що той відповів, давши йому парасольку:
«Якщо його Світлість граф помістить це у живіт, відкриє і спробує вийняти – відчує те, що зараз відчуває шановна пані графиня».
Адам від почутого зомлів, але крик маленької доньки привів його до свідомості. Коли Ірена була на виданні, виявилося, що польське суспільство не забуло про витівку її батька, який одружився на безродній жінці. У ті часи на це надто звертали увагу.
Хоча Ірена і успадковувала батьківські гроші і графський титул, охочих поріднитися з «заплямованою» родиною було мало. Не кожен чоловік мав таку сміливість, як Адам Ледуховський. Відповідно шлюб Ірени був по домовленості.
Петро Симінський – представник збіднілого шляхетного польського роду, підкорився своїй матері Сабіні Симінській і одружився з графинею Іреною Ледуховською.
Весілля було дуже пишне, на всі Фалемичі. Наречена у посаг отримала маєток (лісничівку) в селі Тумин Володимирського району.
Цей маєток хоч і був дерев’яним, але Пьотр, щоб доказати свою міць, повністю взяв на себе усі господарські зобов’язання. Він розбудував маєток. Там у туминських лісах він висадив яблуневий сад, який на диво, давав прекрасні врожаї і добрий прибуток молодій родині.
Найбажаніший гість Ледуховських
В 1933 році народився їх первісток Едвард Губерт Станіслав Марія Симінський і саме там Пьотр намагався довести тещі Єві, що він не «граф голодранець», (саме так називала його Єва), а освічений і достойний чоловік для її доньки. Через трохи народилася донечка Марія, яку всі називали Мія.
Малий Едзьо для Єви з Адамом був цілим світом. Хоча вони любили порядки, а кабінет голови родини був недоторканим для сторонніх, та коли вони взяли свого першого онука на руки – поняття особистої власності відпало.
Едзьо був найчастішим і найбажанішим гостем у Фалемичах. Малюк мав право заходити навіть в кабінет дідуся. Саме в такі щемливі моменти, Адам брав всі свої цінні документи, розкладав на столі і казав: «Едзьо, це все твоє».
Коли Едзьові виповнилося 5 років батько подарував йому коня, але хлопчик серед усіх арабських скакунів, вирішив обрати робочу кобилу Параску. З того часу хлопчик та Параска були нерозлучними.
У 1939 році Пьотр Симінський разом з рідним братом дружини – Леоном Ледуховським пішли воювати проти німецьких окупантів. На жаль, Леон загинув на війні.
Репресії та втеча з Волині
Невдовзі після початку Другої світової війни на волинські землі прийшли совєти з репресіями. Селяни попередили родину, що більшовики заарештовують поміщиків. Ірена забрала Едварда з Мією та поїхала до батьків в Фалемичі. Разом вирішили тікати на територію Польщі.
Забрали основне: документи, родинні альбоми та цінні речі і приєдналися до загальної групи втікачів. Аж раптом заскочили більшовики і один з них впізнав у натовпі Адама Ледуховського. Його забрали. Рідні бачили старого графа востаннє.
Більшовики закатували Адама Ледуховського у володимирській в’язниці 6 листопада 1940 року. Про це свідчить метричний запис костелу Серце Ісуса (нині собор Різдва Христового). В метриці зазначено, що він похований на Лодомирському кладовищі. Місце поховання нині не встановлене.
Читайте також: Арсен Річинський: святий та грішний борець за українську церкву
Родина Ледуховських-Симінських дісталася до свого будинку в Варшаві на Саскій Кепі. Там вони пережили усі воєнні лихоліття і до останнього сподівалися, що Адам лишився живим. Вже там у Польщі Ірена народила третю дитину – сина Стефана.
Коли у Варшаву зайшли совєти, малий Едзьо буквально врятував сім’ю від голоду. У червоної армії були коні, а у Едзя – палка пристрасть до коней. Саме він своїми порадами і навиками допомагав військовим з кіньми, а вони йому за це платили пайками.
У 1946 році в родині народилася дівчинка Інка. Старші діти пішли в школу. Едзьо любив тварин безмежно та часто приносив їз додому. Він успішно закінчив Варшавський університет, де здобув фах ветеринара. Там він познайомився з Зофією Фестер, яка стала його дружиною.
Читайте також: Фотографії волинянки Фортунати Обропальської зберігаються у краківському музеї
У них народилася донька Дорота, яка повністю розділила сімейну пристрасть до тварин. Нині вона успішна ветеринарка і авторка автобіографічної книги про родину Ледуховських-Симінських.
Мені вдалося поспілкуватися з нею по телефону. Тож наша історія про Адама та Єву Ледуховських неодмінно матиме продовження.
Фото з книги Дороти Симінської «Autobiografia na czterech łapach czyli historia jednej rodziny», Орисі Вознюк
