Василь Фурсик: Кенгірський повстанець, який дочекався незалежності України

15 Травня 2024, 17:08
Василь Фурсик на марші УПА в Луцьку, 1992 рік 627
Василь Фурсик на марші УПА в Луцьку, 1992 рік

Василь Фурсик – учасник Колківської повстанської республіки, член ОУН і УПА, ветеран антинацистського фронту, політв’язень ГУЛАГу, учасник Кенгірського повстання у Казахстані, яке відбулося 70 років тому. Йому пощастило дочекатися незалежності Української держави, за яку все життя боровся.

Василь Фурсик, 1992 рік
Василь Фурсик, 1992 рік

У Колківській республіці

Василь Фурсик народився 1925 року в селі Ситниця Колківського району (нині Маневицького) на Волині. Родина була національно-свідома, дітей змалку виховували патріотами. Рідних дядьків Василя Фурсика репресувала радянська влада у 1940 році, вони пережили розстріл у Луцькій тюрмі, їм пощастило вижити. 

Василь закінчив 7 класів місцевої неповної школи, допомагав по господарству батькові. У травні 1943 року на території Колківського та сусідніх районів відділи ОУН і УПА вигнали нацистських окупантів і створили повстанську республіку. 

За кілька днів у селі Ситниця запрацювала підпільна друкарня. У кінці травня до хлопця підійшов повстанець Сергій Будь на псевдо «Пушкін» і запропонував йому допомагати у видавництві листівок. Так почалася його діяльність в УПА.

Читайте також: ​​​​​КОЛКІВСЬКА РЕСПУБЛІКА СВОБОДИ

На суді у 1948 році Василь Фурсик сказав, що його село від нацистів звільнили бандерівці
На суді у 1948 році Василь Фурсик сказав, що його село від нацистів звільнили бандерівці

Сергій Будь
Сергій Будь

«Перший день підготовлювали папір для друку. Працюючи в типографії, я виконував обов'язки наборщика. Набирав для друку різні статті у націоналістичну газету «Інформатор» із закликами українському населенню долучатися до активної збройної боротьби проти радянської влади, вступати в УПА і в її складі боротися за створення Української самостійної держави. Набрані мною статті працівники «Рибальченко» і Микола Назарчук друкували. Потім ці газети і листівки сам «Пушкін» упаковував і через своїх довірених людей направляв у мережу ОУН по всій Волині. Статті «Пушкін» десь отримував, переписував і давав для набору. В редакції я працював до жовтня 1943 р.» – розповів Василь Фурсик.

Місцеві мешканці не знали про діяльність друкарні. З метою конспірації повстанці перевозили її з одного села в інше: Колки–Ситниця–Годомичі–Боровичі.

Читайте також: Колківська республіка: що відомо про її створення

Уривок із допиту, де Василь Фурсик розповідає про друкарню
Уривок із допиту, де Василь Фурсик розповідає про друкарню

Василь Фурсик: «я мріяв про Українську державу»
Василь Фурсик: «я мріяв про Українську державу»

Після знищення нацистами Колківської республіки Василь певний час залишався вдома. У лютому 1944 року Волинь знову окупувала радянська влада. Почалися арешти мирного населення. Особливо розшукували тих, хто брав участь у Колківській республіці. 

Василь змушений був перейти на нелегальне становище. Його батька і дядьків викликали для мобілізації у Червону армію. Дорогою вони зустрілися з вояками УПА, за їх порадою уникли мобілізації та перейшли у підпілля.

Сергій Будь «Пушкін» загинув у 1945 році під час чекістсько-військової операції.

Читайте також: Одягнули вишиванки й застрелилися

Боротьба з нацистами

До середини червня 1944 року Василь Фурсик ховався у лісі або на горищі рідного дому. Радянська влада масово арештовувала і вивозила у Сибір всіх, хто допомагав УПА, їхніх родичів, у військових операціях чекісти вистежували повстанців та їх прихильників.

Читайте також: Одна з наймасовіших депортацій: спогади лучанки Марії Плакущої про операцію «Запад»

Розповідь про прихід радянської влади і свою позицію
Розповідь про прихід радянської влади і свою позицію

Коли нависла близька загроза арешту Василь поїхав у Рожище. Там його ніхто не знав і він на призовному пункті зголосився у військо. Хлопця зразу відправили у 304-ту стрілкову дивізію, де був на службі до липня 1945 року.  У її складі воював проти нацистів на території Польщі, Чехословаччини і Німеччини… 

Читайте також: Агент ОУН та УПА в «серці» рожищенської компартії: історія Івана Зварича

За успішну боротьбу з нацистами був нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня, медаллю «За відвагу», медаллю «За перемогу над Німеччиною», мав 5 подяк із підписом Сталіна. У війську Василь вступив до комсомолу.

Після війни військові частини розформовували і його переводили в інші. Служив у місті Тирасполь у Молдові. У червні 1947 року сержант Василь Фурсик отримав відпустку і приїжджав у рідну Ситницю.

Зустрівся з родиною і друзями. Довідався, що багато його товаришів в ГУЛАГу. Після повернення у військову частину він почав листуватися з ув’язненими односельчанами, щоб підтримати їх морально.

Поїздка на Волинь дуже схвилювала хлопця, і це стало відчутно у спілкуванні з іншими солдатами. Якось у розмові він почув історію про те як нацисти розстріляли полонених в одній тюрмі. Василь не стримався і вигукнув: 

«А совєти хіба не так зробили у 1941-му, коли відступали? Вони розстрілювали і підривали в’язнів Луцької та Львівської тюрем!» 

Зрозуміло, що сказане не минуло даремно. На нього донесли. За сержантом Фурсиком почали стежити, його листування перевіряти.

Читайте також: «Эвакуировать по 1 категории»: що відомо про вбивць в'язнів Луцької тюрми

Розмова на суді про розстріли у тюрмах
Розмова на суді про розстріли у тюрмах

Василя Фурсика заарештували 24 березня 1948 року. Слідчі допитували на тему співпраці з УПА, його катували і вимагали щоразу нових зізнань. Пригадали всі доноси про розмови з солдатами проти колгоспів, про розстріли у радянських тюрмах у 1941-му.

Перелік обвинувачення Василя Фурсика
Перелік обвинувачення Василя Фурсика

Боротьба за справедливість адвоката Ткаченка

Суд планували провести в Тирасполі. Для участі в судовому засіданні Голова Воєнного трибуналу Одеського військового округу дав запит на виділення адвоката. Ним став адвокат Тираспольської юридичної консультації Молдавської РСР полковник юстиції Ткаченко.

20 серпня 1948 року розпочалося судове засідання, але в Одесі. Розповідаючи свою біографію, Василь Фурсик заявив, що у «навесні 1943 р. його село Ситниця було звільнене від нацистів бандерівцями, які забирали молодь у свою армію». 

Він не визнавав своєї участі в УПА, а лише розповідав про роботу в друкарні. Обвинувачення базувало свої докази на свідченнях місцевих чекістів Тараса Нагорного і Олексія Рогака, які боролися з бандерівцями. 

На запитання адвоката до солдатів щодо антирадянських висловів Василя Фурсика у військовій частині вони заперечували його пряму антирадянську пропаганду. 

Адвокат заявив, що покази свідків із Ситниці записані з порушенням законодавства, тож подав запит на проведення повторних допитів, а також на допит додаткових свідків у суді в Одесі. 

«Я прошу слухання справи відкласти і викликати перечислених свідків», – заявив Ткаченко. 

Його аргументи та позиція Василя Фурсика були настільки переконливими, що суддя після перерви у нарадчій кімнаті оголосив висновок про відкладення судового засідання. Дев’ятьом свідкам треба було з’явитися на наступне судове засідання. 

Наступне судове засідання у справі Василя Фурсика відбулося 15 вересня 1948 року в Одесі. Частина свідків із села не з’явилася, адвокат у своєму захисті був дуже переконливим, тож суд знову перенесли. Приїхати з поліського села Ситниця в Одесу коштувало чимало. 

Селяни відповідали, що не мають фінансової змоги прибути на судове засідання, яке переносили вже чотири рази. Зрештою, усім їм за державний кошт купили квитки аби вони свідчили на суді.

Читайте також: Колківська республіка в спогадах чекістів

Рішення про купівлю квитків селянам на суд в Одесу
Рішення про купівлю квитків селянам на суд в Одесу

Нове засідання призначили 30 вересня 1948 року, але адвокат Ткаченко надіслав телеграму про його участь у іншому процесі, тож суддя знову переніс розгляд.

15 жовтня 1948 року в Одесі знову почалося судове засідання. Спецоргани зробили все можливе, щоб приїхали свідки та дали свої покази проти Василя Фурсика. Однак частина селян ухилилася від звинувачень, заявивши, що не пам’ятають тих подій. 

Адвокат Ткаченко мужньо вказував на недостовірність показів волинських чекістів та брехливі примусові свідчення солдатів, що служили разом із Фурсиком, нагадував, що вони судять людину, яка має багато нагород за боротьбу з нацистами. 

Однак суд ухвалив рішення ув’язнити Василя Фурсика на 25 років у ГУЛАГ і позбавити його всіх військових нагород. Голова суду майор Казаков показав полковнику юстиції адвокату Ткаченку, що він таки головний на цьому процесі.

За порадою адвоката Василь Фурсик написав заяву про апеляцію. Своєю чергою, вже 16 жовтня адвокат Ткаченко написав заяву в Москву у Воєнну колегію Верховного Суду Союзу РСР про бажання взяти участь у розгляді касаційної скарги. 

У своїй касаційній скарзі адвокат пояснює, що лінія обвинувачення базувалася на свідченнях чекіста Рогака та його колег, які в час описаних подій взагалі були неповнолітніми підлітками.

Читайте також: Монастир став прихистком для чоти УПА: 80-річчя бою у Новому Загорові

Адвокат проти свідчень чекістів
Адвокат проти свідчень чекістів

До речі, Олексій Рогак приїхав у Ситницю у жовтні 1944 року після спецшколи Міністерства державно безпеки (МДБ) і не міг бути свідком подій 1943 року. Про це йдеться у статті «Колківська республіка у спогадах чекістів».

«Органи слідства не хотіли розбивати брехливі свідчення свідка Рогак… Штучно створили обвинувачення Фурсика за статтею 54-10 ч. 1», – підсумував адвокат Ткаченко. 

Його аргументи вмістили 7 сторінок детального критичного розбору судового засідання і самого слідства.

Уривок із касаційної скарги у Москву адвоката
Уривок із касаційної скарги у Москву адвоката

Відповідь надійшла 5 березня 1949 року. Військова колегія Верховного Суду СРСР вирішила скасувати вирок щодо Василя Фурсика та відправити справу на дорозслідування у Головну воєнну прокуратуру Верховного суду СРСР.

Доки продовжувалося нове слідство Василя Фурсика утримували у тюрмі молдовського села Кантемир. Нові допити у його справі тривали ще рік. Він був настільки виснажений, що боявся збожеволіти. Слідство завершилося 27 вересня 1949 року.

Особлива Нарада при Міністерстві внутрішніх справ СРСР 13 жовтня 1949 року в Одесі винесла новий висновок у справі Василя Фурсика і новий вирок – 10 років ув’язнення в ГУЛАГу.

Адвокат Ткаченко, який добився перегляду справи свого підзахисного і зменшення йому на 15 років строку ув’язнення, вже не брав участі у процесі. 

Озлоблені його діями чекісти завели справу проти нього і засудили Ткаченка на 25 років ув’язнення.  Згодом Василь Фурсик і Ткаченко зустрілися в одному таборі.

Після суду над Василем Фурсиком взялися за батьків. У вагони – і на заслання, як родичів ворога народу. Спочатку зупинилися у Рожищі, у вагоні жило чотири сім’ї, чекали, поки набереться повний ешелон. Потрібно було ходити відмічатися в міліцію. 

Пішов батько і не повернувся, мати пішла його шукати, також не повернулась. Потім тітка і брат. Вони зустрілися в Луцькій в’язниці. Вирок усім однаковий – 25 років таборів. Про долю своїх рідних Василь Фурсик дізнався тільки в 1953 році, коли прибіг земляк-волинянин: «Батько твій тут!».

Якраз пригнали новий етап з України. Так вони зустрілися в таборі, за тисячі кілометрів від Волині.

Читайте також: До Сибіру: перший ешелон з репресованими волинянами вирушив зі Здолбунова 80 років тому

У гарячих степах Казахстану

Після суду Василя Фурсик пройшов етап: Одеса–Харків–Куйбишев–Кенгір. У таборі особливого режиму «Степлаг» Василь відбував покарання у 3-й зоні біля Кенгіру. У 1954 році він став учасником великого повстання, яке тривало з 16 травня до 26 червня.

Василь Фурсик згадував:

«Свавіллю охоронців не було меж. У робочій зоні уб'ють одного-двох ні за що, а потім за руки і за ноги – і кинули в «запретку» (ред. заборонена зона), і все, списали на «попытку к бегству». Охоронець отримує за це додаткову відпустку або нагороджується. Один раз вдалося, другий, і почали зловживати відпрацьованою схемою. На моїх очах на вахті вбили ні за що ні про що чоловік 13. І все зійшло з рук. Два листи на рік дозволялося нам писати. А потім знаходили їх цілими сотнями, схованими під камінням, тобто нікуди їх не відправляли. Прийняти наші економічні вимоги влада теж не могла, бо «ударні» будови, які зводилися руками в'язнів, втратили б дармову робочу силу.

Ми працювали і на будівництві ТЕЦ, і збагачувальної фабрики, плотини, і на шахтах. І влада злякалася не тільки самого повстання, а й того, що зупинилися роботи на цих ударних об'єктах. Почувши про наше повстання, почали страйкувати на мідних шахтах. Тобто почалася ланцюгова реакція саботажу. І їй треба було покласти край за будь-яку ціну».

Читайте також: Кенгірський бунтар: історія священника-бандерівця з Волині

Василь Фурсик, 1992 рік
Василь Фурсик, 1992 рік

Василь Фурсик розповідав, що під час повстання кузня працювала день і ніч. 

«Кували шаблі, піки. Пам'ятаю, приїхав на переговори до нас якийсь генерал з Москви. Він іде до їдальні, де проходили переговори, у супроводі нашого конвою із шаблями. Але ні до чого ті переговори не привели. Незважаючи на повстання, зона працювала краще, ніж при табірній адміністрації. Все працювало, порядок був на найвищому рівні. Спочатку нам хотіли перекрити подачу води, але злякалися. Потім з міста приїздили машини з продуктами, але їх у зону не пропустили. Та склади з харчуванням були на повсталій території, і ми не голодували. А з гучномовців усе закликали: «Выходите на работу, не слушайте кучки бандеровцев!»

Кенгірське повстання радянське керівництво жорстоко придушило за допомогою танків та військ. Тих, хто лишився живим, вигнали в степ і добу тримали лежачими під палючим сонцем, доки підігнали вагони. Почали розвозити по різних таборах.

Читайте також: Воркута-1953: повстанці вимагали звільнити всіх політичних в'язнів

Василь Фурсик
Василь Фурсик

Василь Фурсик потрапив у Тайшет, туди, де розпочинається траса Байкало-амурської магістралі. У 1956 році його справу переглянули і ухвалили рішення – звільнити. Повернувся на Волинь, у Ківерці, але не давали дозволу на прописку, і він поїхав працювати у Воркуту

Працював на шахті, створив сім’ю, народились діти. Василь Фурсик згадував про Воркуту: 

«Ось де була справжня Україна! 90 відсотків населення – українці, з них 80 – західняки».

Голова Братства вояків УПА Волинського краю Мелетій Семенюк і Василь Фурсик
Голова Братства вояків УПА Волинського краю Мелетій Семенюк і Василь Фурсик

На Волинь Василь Фурсик повернувся у 1970 році. Його реабіітували у 1990 році. Був активним членом Братства вояків ОУН і УПА. Помер 6 липня 1999 року.

Читайте також: Останній розстріляний бандерівець: «упівця» з Волині судили на Покрову і вбили у 1989 році

Коментар
25/05/2024 Субота
25.05.2024
24.05.2024
23.05.2024